— Тобто ви вважаєте, що це звинувачення Церкви? — Фаш говорив крізь зуби й насилу стримував гнів. — Я бачив чимало смертей, месьє Ленґдон, така вже моя робота. Дозвольте вам дещо сказати. Коли одна людина помирає від руки іншої, то навряд чи в останні хвилини життя в неї виникне дивна ідея залишити якесь туманне духовне послання, якого ніхто не розумітиме. По-моєму, така людина думатиме лише про одне. — Фаш тепер дуже чітко вимовляв кожне слово. — Про помсту. Як на мене, Соньєр написав це, щоб підказати нам, хто вбивця.
Ленґдон здивовано подивився на нього:
— Але тоді це взагалі не має сенсу!
— Хіба?
— Ні, — відрізав він, втомлений і розчарований. — Ви сказали, на Соньєра напали в його кабінеті. Напав хтось, кого він, очевидно, сам і впустив.
— Так.
— То логічно припустити, що куратор знав свого вбивцю.
Фаш кивнув:
— Продовжуйте.
— Отже, якщо Соньєр знав людину, яка його вбила, то що тут вказує на вбивцю? — Він показав на підлогу. — Числові коди? Драконові дияволи? Кульгаві святі? Пентаграми на животі? Надто хитромудро.
Фаш насупився, наче йому це ніколи не спадало на думку.
— Справді.
— Зважаючи на всі обставини, — продовжив Ленґдон, — я припустив би, що якби Соньєр мав намір повідомити, хто вбивця, то просто написав би ім’я цієї людини, от і все.
Уперше за весь цей час на обличчі Фаша з’явилась вдоволена усмішка.
— Саме так, — погодився він. — Саме так.
«Я є свідком роботи справжнього майстра», — розмірковував лейтенант Колле, прислухаючись до голосу Фаша, що лунав у навушниках. Агент знав: саме такі моменти, як цей, допомогли капітанові обійняти високу посаду у правоохоронних органах Франції.
Фаш здатний на таке, чого не насмілиться зробити ніхто інший.
Тонкі лестощі — забуте мистецтво в сучасних правоохоронних органах, воно потребує виняткової витримки у складних умовах. Мало хто здатний так тонко провести операцію, а от Фаш, схоже, народжений для цього. Такий самоконтроль і терпіння бувають хіба що в робота.
Здавалося, єдиною емоцією Фаша цього вечора була напружена рішучість, наче цей арешт був для нього справою честі. Вказівки, що їх він роздав своїм агентам лише годину тому, були незвично жорсткі й лаконічні.
— Я знаю, хто вбив Жака Соньєра, — сказав Фаш. — Ви знаєте, що робити. І щоб жодних помилок.
І досі вони не зробили жодної помилки.
Самому Колле ще не було відомо, які докази переконали Фаша у вині підозрюваного, проте він знав, що інтуїція Бика ніколи не підводить. Деколи ця інтуїція здавалась чи не надприродною. «Сам Господь шепоче йому на вухо» — так сказав про Фаша один агент, коли той укотре блискуче продемонстрував своє шосте чуття. І Колле мусив визнати: якщо Бог існує, то Безу Фаш напевно належить до Його улюбленців. Капітан сумлінно відвідував меси й ходив на сповідь — значно частіше, ніж було властиво чиновникам його рангу, які здебільшого робили це задля підтримання іміджу. Коли кілька років тому до Парижа приїжджав папа римський, Фаш застосував увесь свій вплив і домігся-таки аудієнції. І тепер у Фаша в кабінеті висів його знімок із папою. Папський Бик — так відтоді потайки називали його підлеглі.
Колле трохи дивувало те, що Фаш, який переважно уникав публічних заяв і виступів, так відверто відреагував на недавній скандал, пов’язаний із педофілією в Католицькій Церкві. «Цих священиків належало б повісити двічі, — заявив він тоді. — Один раз за злочини проти дітей. А другий — за те, що зганьбили добре ім’я Католицької Церкви». Колле мав дивне відчуття, що останнє обурювало Фаша значно більше.
І, повернувшись до комп’ютера, Колле зайнявся другою частиною своїх обов’язків на сьогодні — системою стеження. На екрані з’явився докладний поверховий план крила, де було скоєно злочин; цю схему йому дали у відділі безпеки Лувру. Рухаючи мишкою, Колле уважно оглядав заплутаний лабіринт галерей і коридорів. І нарешті знайшов те, що шукав.
У глибині, в самому серці Великої галереї, блимала крихітна червона цятка.
La marque11.
Сьогодні Фаш тримає свою здобич на дуже короткому паску. Що ж, мудро. Залишається хіба що дивуватися витримці цього Роберта Ленґдона.
Щоб ніхто не переривав його розмови з Ленґдоном, Безу Фаш вимкнув мобільний телефон. Однак це була дорога модель із двостороннім радіозв’язком, і один із його агентів, усупереч наказові, зараз скористався ним.
— Капітане! — у телефоні тріщало, як у рації.
Фаш від люті зціпив зуби. Він не уявляв, що таке важливе могло статися, щоб Колле наважився перервати це таємне спостереження, особливо в таку критичну мить.
Поглядом він попросив у Ленґдона вибачення.
— Хвилинку, — Фаш витягнув з-за пояса телефон і натиснув кнопку радіопередачі. — Так?
— Капітане, прибув агент із відділу криптографії.
