Серденько ткнувся мокрим носом у коліна. Марко погладив його.
– Я так і знав! Не можна лишати їх із Мортіусом! Але добре, що Люцина прокинулась... Ти знаєш, тут побували крутиголовці?
Песик загарчав.
– Ось бачиш, ми чудово розуміємо один одного. Ти не мусиш розмовляти по-людськи, а я по-собачому. Давай я тебе погодую і підемо їх шукати. Сподіваюсь, вони не потрапили до засідки... Ти знаєш, що тепер я за них відповідаю? Така моя доля... Хотів бути чарівником, а мушу... Втім, одне іншому не заважає...
У садку вітер шелестів листям. Збиралось на дощ. Марко вдягнув легеньку куртку з каптуром, поклав до кишені той пакуночок із ліками, що дав аптекар, додав туди пляшечку йоду і згорток бинтів. Та ще дещо зі свого магічного арсеналу. Усього він не міг передбачити, але уявив собі, у яку халепу могла втрапити уся компанія, так, наче дивився в магічну кулю. Допоміг йому зіжмаканий папірець, що валявся біля кошика зі сміттям.
Песик довів його до того місця, звідки почалась божевільна поїздка автомобілем. У канаві Марко знайшов порізану мотузку й заслинену носову хустинку. Слідів було багато, але не боротьби, а так, ніби тут сперечалися.
– Вони поїхали самі?
Песик гавкнув. Марко замислився і ще раз уважно придивився до кущів. Якби його друзів захопили в полон, тут було б повно жмутів шерсті й клаптів одежі.
– Усе гаразд! – сказав він песику. – Біжи додому, чекай Онися, а я спробую їх розшукати.
Мудрий Серденько лизнув хлопця в щоку й побіг назад. А Марко рушив по слідах машини, напевно, вантажівки, бо в неї були широкі й важкі колеса. Впало кілька рідких крапель. Ініціатором поїздки був, безперечно, Мортіус. Але Люцина, Соня... Не встиг він пройти й кілометра, як зауважив на дорозі й у кущах аркушики однакового розміру. Папір у Королівстві шанували, бо на ньому друкували книжки. Тут теж щось було надруковано. Марко підібрав папірець і прочитав:
ГРОМАДЯНИ КОРОЛІВСТВА!
ПРИНЦ АВГУСТ ПОВЕРНУВСЯ!
ВІТАЙТЕ ЙОГО!
– Цікаво, – сказав Марко і взяв інший аркуш.
НЕ ВІДДАМО КОРОЛІВСТВА КРУТИГОЛОВЦЯМ! МИ В СЕБЕ ВДОМА, А ВОНИ НЕХАЙ ЗАБИРАЮТЬСЯ ГЕТЬ!
Ще на одному було написано:
ЧЕСТЬ КОРОЛІВСТВА В ТВОЇХ РУКАХ!
– Геніально!
Марко сміявся від щирого серця.
ХОЧЕШ ЖИТИ ЩАСЛИВО – БОРОНИ ВЛАСНЕ ЩАСТЯ!
І ще таке:
ПРИНЦ ЩАСЛИВО ВРЯТОВАНИЙ І У БЕЗПЕЦІ!
СЬОГОДНІ ВИ ПОБАЧИТЕ ЙОГО!
СЬОГОДНІ!
І багато чого іншого. Роланд випустив ще додатковий тираж, а вітер розносив зараз листівки по всьому Королівстві. «Не все так погано в Серединному світі, – думав Марко, йдучи вулицями рідного міста. – Старі оточили себе таємницею, але ніщо так не зміцнює дух, як вчасно відкрита таємниця. Цей Мортіус перевернув усе ногами догори...»
Ранок приходить не до всіх одразу, а залежно від того, хто коли прокидається. Сплюхи не бачать сходу сонця і через те багато втрачають, бо він дуже гарний. Спочатку озиваються пташки, і це розбиває темряву, як стіну льоху, аж доки краєчок Сонця не вигулькує з-за лісу чи обрію, і небо над ним теж стає золотим. А тоді те золото розтікається поволі по деревах, будинках, воді річок та озер. Та що там говорити... Це треба самому бачити. Найшвидше ранок настає для тих, хто не спав уночі, а цієї ночі в Королівстві не спало дуже багато людей та звірів: Мортіус, Соня, Люцина, Онисьо, Старі (ці загадкові невидимі Старі, що провадили подвійне життя), коти Сиволап і Фелікс, Тигрисик із мамою Іляною, принц Серпень, Марко, песик Серденько, Олімпія, вартові, ще й ті, кому просто не спалося від тривоги – що ж буде з Королівством? Навіть трохи смішно: не буває так, щоб ціла держава з її прапорами, законами, людьми та книгами щезла за якусь мить, нехай не за мить, а за один день... Хай прапори її позриває лиха рука і не знайдеться справжнього короля, це зовсім ще не означає кінець, бо доки Королівство живе бодай у одному серці, воно існує. Отак.
А тепер поглянемо, яка в нас ситуація – у самому Королівстві та на його кордонах. Облишимо поки що Старих із їхніми надто приховуваними таємницями. Вони ж бо люди і можуть помилятись. До речі, саме помилки наймудріших бувають іноді просто безглуздими, хоча мало би бути навпаки. Компанія Мортіуса наразі мокра, голодна й холодна, за винятком кольорових мишей і яйця, котре зовсім не реагує ні на радість, ні на горе та всілякі зовнішні подразники, але, мабуть, дуже сильне, бо не промовило жодного слова, коли навіть звірі не витримали й заговорили, і то як! Ви ж самі чули. Нехай вони поки що обміркують власне становище. Можливо, Марко знайде їх раніше, ніж вони придумають ще якусь акцію протесту проти крутиголовців.
