– А в мене на руці написано.
– Феліксе! – покликав Мортіус.
– Що? Піти у розвідку?
– Поки що ні. Спитайся в Люцини, чи хоче вона стати телезіркою.
– Ким-ким?
– Ми їдемо на телебачення! Вперед!
«Як мені це набридло, – подумав кіт. – Ні поїсти, ні поспати! Я був у Львові принцом, а тепер казна-що. Здається, скоро примусять ходити на задніх лапах і носити капелюха!»
Мортіус не міг так легко розлучитися з думкою про терор. Він вирішив обов'язково де-небудь зупинитися й передзвонити на телефонну станцію. Сказати, що там підкладена бомба з годинниковим механізмом. Ото буде переполох! Як бачите, колишній репортер вважав слово найефективнішою зброєю на світі й продовжував досі так вважати. І цілком можливо, що йому вдалося б внести розлад у систему підслуховування крутиголовців, якби виїжджаючи він не зачепив джип зліва. Цього разу там хтось був. Спочатку почулася лайка, а потім услід завищала сирена.
– За нами погоня! – кіт вчепився пазурами в плече Мортіуса, може, ненавмисне. Проте, ніде правди діти, Мортіус не вмів водити машину. Бідолаха зойкнув:
– Перестань! Що ти робиш?!
«Знову тікаємо», – подумала Люцина, виринувши з солодкої дрімоти.
Більше того, їхня втеча супроводжувалася стріляниною, як у справжньому бойовику. Тільки в фільмах водії – майстри своєї справи. «Що ж воно буде, що ж воно буде!» – стукало серце Мортіуса. Куля розбила одне дзеркальце, яке давало змогу бачити правий бік дороги. Уже не один джип гнався за ними, а цілих три, нашпигованих озброєними крутиголовцями. Мортіус подумав приречено, що в їхньому фургоні тільки картоплю возити.
– Не зупиняйся! Звертай вправо, де парк! – кричала Соня, ледь не вириваючи кермо в нього з рук. Якби вони вигадали бодай хвилину, то змогли б вистрибнути з машини і десь сховатись.
Уже розвиднялось, але туман ще не опустився.
– Лягайте на підлогу! – гукнула Соня й згребла кота, що тільки смикав вухами, коли повз фургон пролітала чергова куля. Вона запхала Фелікса під сидіння й просичала: «Сиди там, бо задушу!»
Вона показала Мортіусу на кущі, які не могли завдати великої шкоди фургону. Якби ж Соня знала, що за кущами була глибока улоговина, а в ній – озерце. Коли вони ще летіли вниз, тигриця зуміла вибити дверці й випхати Тигрисика з Люциною. Мортіус, Соня і Фелікс залишились у кабіні. Машина почала тонути посеред озера.
«Люк!» – згадала Соня й закричала:
– Відчини, ради Бога, люк угорі!
Невідомо, коли вона встигла його помітити, але це врятувало їм трьом життя. Тигриця з Тигрисиком уже пливли на порятунок. Це вперше їм довелось пливти на тиграх. Зазвичай люди не довіряють хижакам з родини котячих аж настільки. Мортіуса й Соню трохи намочило, а Люцина була геть мокра, бо впала коло самого берега. Їй довелося добиратися самотужки. Вона замахала руками:
– Сюди! Тут можна сховатися!
Погоня наближалась. Усі встигли сховатись у кущах під високим берегом і мали надію, що згори їх не побачать.
– Тихо! – нагадав Мортіус.
Він починав усвідомлювати, що їм вдалось не потонути, але все ще існує загроза бути застреленими. І то де – у найкращому зі світів, Королівстві. Ставок був глибокий, машина поволі занурювалась у воду, а над головами втікачів лунали збуджені голоси крутиголовців. Вони навіть стрельнули кілька разів у воду, сподіваючись, що хтось випливе. Але ніхто не збирався випливати, бо нікого в озері не було. Нарешті крутиголовці від'їхали, можливо, за допомогою.
– Вони думають, що ми потонули! – хихикнула Соня.
– Як це ми опинились у воді? – поцікавився Фелікс. Як багато котів, він ненавидів усе мокре, крім молока. Лише раз у житті Люцина з мамою відважились його покупати. Усі троє назавжди запам'ятали цю болісну процедуру.
Мортіус неохоче сказав:
– Ми злетіли з гори і втрапили в озеро...
– Не пам'ятаю, щоб я літав!
– Усе скінчилось добре.
– Іляно, ти врятувала нам життя! – зітхнула Люцина. – Ходи до мене, котику! Ти весь мокрий, мій маленький...
Сама вона була ще мокріша й посиніла від холоду.
Тільки тиграм було байдуже. Вони тішились, що нарешті позбулись фургона. І відчули голод.
– Феліксе, ходи половимо мишей! – запропонував Тигрисик, але кіт рішуче відмовився.
Тільки кольорові миші дивом залишились сухими. Вони сиділи на торбинці й завзято вмивались. Соня вскубнула їм кілька квіточок на сніданок. Тут же лежало яйце, яке знову не розбилось. Мортіус позіхнув:
– Оце б зараз яєчню з салом!
Іляна сказала:
– P-p-p!..
– Я не про це яйце, а взагалі... – зрозумів без перекладача Мортіус. – Воно наче й не куряче. Звідки воно?
– Я знайшла його в Граничному світі, – пояснила Люцина. – Це дуже міцне яйце. Я вже не витримую, а йому хоч би що!..
– Нічого, усе це коли-небудь скінчиться! – втішила її Соня. – Ходімо, викрутимо нашу одежу, а там сонечко пригріє. Хоча...
Вона глянула на небо, вкрите хмарами. Вітер гнав їх через усе Королівство.
– Життя прекрасне! – раптом сказав Мортіус. – У мене таке відчуття, ніби щойно народився...
36
Нарешті з'явився песик Серденько, мокрий від роси. Побачивши Марка, він жалібно заскавулів.
– Ти відвів їх до Притулку? – спитав хлопець.
Песик опустив голову.
– Ні? А де ж вони?
