Мисливець поклав сумку з покупками на першій сходинці й вийняв багет, пучок петрушки, а потім видобув схований пістолет «Beretta M92F», перероблений в американській армії під наркотичні патрони. Він купив його в торговця в Єрусалимі. Щоб кулі негайно подіяли, треба було цілити в голову, серце або пах. Зняття обойми й перезарядження потребували п’яти секунд. Забагато. Це означало, що перший постріл мав бути влучним. Найімовірніше, що його здобич теж матиме зброю, але зі звичайними патронами. Мисливець не переймався цим, сподіваючись, що йому буде достатньо свого пістолета.
Він хотів узяти звірину живцем.
Не було часу на вивчення його звичок, але з роками Мисливець переконався, що важлива послідовність. Цей тип напевно поводився так, як собі задумав. Якщо дотримуєшся певної лінії поведінки, зростає вірогідність того, що не привернеш уваги, а ще виникає можливість панувати над ситуацією — цього Мисливець теж навчився від своєї здобичі. По суті, цього типа він узяв за зразок для наслідування. Навчився цінувати дисципліну й жертовність. Пристосовувався до обставин, навіть найнесприятливіших. Став схожий на організми, що живуть у глибинах океанів, куди не сягає світло, а холод і тиск убили б там людину за мить. Такі істоти — справжній виклик природі в місцях, де не повинно існувати життя. Цей тип саме такий і був, він не знав іншого способу існування. Мисливець потроху ним захоплювався, адже, власне, той боровся за виживання.
З пістолетом у руці він пішов на третій поверх. Став біля дверей квартири Жана Дуе й легко відімкнув замок. Тишу порушувало лише цокання годинника з маятником. Квартира не була завелика — щонайбільше вісімдесят квадратних метрів: три кімнати, ванна й невеличкий передпокій.
З-під єдиних зачинених дверей пробивалося світло.
Мисливець ступав обережно, намагаючись не шуміти. Дістався першого приміщення. Рвучко став на порозі, цілячи з пістолета. То була кухня. Нікого. На кухні панував лад: порцеляна в буфеті, тостер, серветка на ручці духовки. Перебування в норі здобичі пробудило в Мисливцеві дивні емоції. Він рушив до ванни. Там теж нікого не було. Керамічна шахівниця з білих і зелених квадратів. Самотня зубна щітка. Гребінець, виготовлений під черепаху. У наступній кімнаті стояло велике подружнє ліжко. Стебнована ковдра з гладкої тафти. Склянка води на нічній тумбі. Шкіряні капці. І стелаж уздовж цілої стіни, повний колекційних моделей автомобілів — пристрасть Жана Дуе.
Мисливець вийшов із кімнати й ступив до зачинених дверей. Прислухався. Не чути жодного звуку. Поглянув на підлогу, на золотаве сяйво біля своїх ніг. Однак його не порушувала жодна тінь, яка могла б свідчити, що там хтось є. Але Мисливець побачив під ногами таке, чого ніколи не бачив. Коло з маленьких коричневих плямок.
«Кров», — вирішив він. Та зараз не міг на цьому зосередитися. Не було часу на вагання чи відволікання. Не слід забувати, що тип, якого він вистежував, замість душі має темну безодню: попри своє захоплення ним Мисливець знав, що це чудовисько, і за жодних умов не хотів мати з ним справи.
Єдиний шанс — заскочити його зненацька. Ось вона, ця мить. Полювання добігало кінця. Усе набуло б сенсу вже по його завершенні.
Ступивши крок назад, він штовхнув двері, ті з гуркотом прочинилися. Мисливець здійняв пістолет, сподіваючись одразу побачити ціль. Двері стали поволі зачинятися, він мусив їх притримати. Увійшов і швидко роззирнувся.
Нікого.
Дошка для прасування. Комод зі старим радіо та ввімкненою лампою. Вішак з одягом. Мисливець підійшов. Чи це можливо? Це те саме вбрання, яке було на здобичі, коли той повертався додому: темно-синя куртка, сірі вельветові штани, кросівки й бейсболка. Мисливець зауважив у кутку миску.
«Fedor» — прочитав він напис. І пригадав стариганя, який виходив із брами, щоб вивести спанієля на прогулянку.
— Чорт! — вилаявся Мисливець.
Але за хвилину зрозумів хитрість, що крилася в цьому шахрайстві, і вибухнув сміхом. Його вразив той спосіб, яким цей трансформіст не дав себе заскочити. Щодня після повернення додому він виходив в іншому одязі, щоб погуляти із собакою й заодно постежити з вулиці за своїм помешканням.
Це означало, що Жан Дуе — а точніше, ця звірина, що його вдає, — уже знає про Мисливця.
Після зливи на вуличках історичного центру міста запанували бездомні собаки. Вони зграями ходили попід стінами будинків. Маркус побачив їх на Віа-деї-Коронарі — вони наближалися до нього. На чолі в них був рудий, сліпий на одне око дворняга. Вони на мить ззирнулися, немов у погляді одне одного обидва впізнали щось знайоме. А потім собака й людина байдуже попрямували далі кожен своєю дорогою.
За кілька хвилин Маркус удруге зайшов до квартири Лари в університетському будинку.
Затемна, так само як Єремія Сміт.
Простягнув руку, щоб запалити світло, але передумав. Імовірно, викрадач мав ліхтар. Відтак вийняв із кишені свій і заходився інспектувати приміщення. Потік світла вихоплював із сутінків меблі й устаткування.
