У квартирі-«естафеті» зазвичай були їжа, ліжко, гаряча вода, аптечка, фальшиві документи, комп’ютер із доступом до мережі. Обрана Маркусом була порожня. У ній не було меблів, вікна затулені. На підлозі в одній із кімнат стояв телефон. Лінія працювала. Квартиру використовували з однією метою: щоб із неї можна було телефонувати.
Клементе пояснив, що в нього не має бути мобільного. Маркус ніколи не залишав по собі слідів.
«Мене не існує», — сказав він собі, перш ніж набрати номер інформаційного бюро.
За хвилину ввічлива операторка дала йому адресу й телефон Раффаеле Альтьєрі, нападника, який заскочив його у квартирі Лари. Маркус поклав слухавку й набрав номер хлопця. Ніхто не відповів, тож він вирішив піти до нього й узяти реванш за нічний напад.
Незабаром чоловік стояв під зливою на розі Віа-Рубенс у респектабельному кварталі Паріолі й дивився на п’ятиповерхову будівлю.
Він увійшов до будинку через гараж. Квартира хлопця була на третьому поверсі. Маркус приклав вухо до дверей, щоб упевнитися, що там нікого нема. Зсередини звуків не було чутно. Маркус вирішив ризикнути: він мав дізнатися, хто на нього напав. Виламав замок і ввійшов.
Квартира, де він опинився, була велика. Меблі, дібрані зі смаком, вказували на заможність власника. Тут були антикварні дрібнички й цінні картини. Підлога з ясного мармуру, білі лаковані двері. Усе навколо не здавалося особливим чи таким, де мешкає хтось одержимий якоюсь манією.
Маркус роззирнувся навколо. Мав поквапитися, адже будь-якої миті сюди могли прийти.
Одну з кімнат використовували як тренажерну залу. Тут були лава для піднімання ваги, шведська стінка, доріжка та інше спортивне приладдя. Раффаеле Альтьєрі дбав про форму, і в цьому Маркус пересвідчився на власній шкурі.
Оглядаючи кухню, він дійшов висновку, що хлопець мешкає сам. У холодильнику були тільки нежирне молоко й енергетичні напої, на полицях — контейнери з вітамінами й пляшечки з біологічно активними добавками.
Третє приміщення теж промовисто свідчило про стиль життя хлопця. Тут стояло вузьке неприбране ліжко. Постільна білизна з кадрами із «Зоряних воєн». Над узголів’ям висіла афіша з Брюсом Лі, а на стінах — постери із зображеннями рок-груп і спортивних мотоциклів. На одній із полиць стояло портативне радіо, а в кутку лежала електрична гітара.
Здавалося, що це світ підлітка.
Маркус замислився, скільки років може бути Раффаеле. І знайшов відповідь, тільки-но ввійшов до четвертого приміщення.
Попід стіною стояли стілець і письмовий стіл. Оце й усі меблі. Над ними на стіні висів колаж із газетних статей. Папір був пожовклий, але можна було все прочитати. Вони надруковані дев’ятнадцять років тому.
Маркус підійшов, щоб їх розглянути. Статті впорядковано згідно з датами, зліва направо. У них ішлося про подвійне вбивство, жертвами якого стала мати Раффаеле, Валерія Альтьєрі, зі своїм коханцем.
Чоловік придивився до світлин під статтями, що виходили в тодішніх щоденних газетах і журналах. Для модних видань інформація про злочин була просто пліткою з життя вищого світу, подана з найменшими подробицями.
Валерія Альтьєрі була чарівна, елегантна й зіпсута жінка, що вела розкішне життя. Її чоловіком був Ґвідо Альтьєрі, багатий нахабний відомий адвокат, який часто їздив за кордон. Маркус побачив його на світлині з поховання дружини. Серйозний і холоднокровний, він дивився на труну, тримаючи за руку Раффаеле, якому тоді було три роки. Коханцем Валерії був відомий яхтсмен, переможець багатьох регат, жиголо, молодший від неї на кілька років.
Злочин спричинив багато галасу не лише тому, що стосувався відомих осіб, а й через спосіб, яким був скоєний. Убивці заскочили коханців у ліжку. Слідство визначило, що зловмисників було щонайменше двоє. Але не затримали нікого, не було й підозрюваних. Вони залишились невідомими.
За мить Маркус звернув увагу на подробицю, яка одразу не впала йому в око. Брутальне вбивство скоїли саме тут, у квартирі, де й досі мешкав уже двадцятидворічний Раффаеле.
Коли катували його матір, він спав у своєму ліжечку.
Убивці не помітили його або, можливо, вирішили помилувати. Однак наступного ранку дитина прокинулася й побачила два тіла, прошиті понад сімдесятьма ударами ножа. Маркус уявив, як хлопчик вибухнув плачем, побачивши те, чого не розумів. Щоб прийняти в себе коханця, Валерія відпустила охоронця, отже, про вбивство стало відомо після повернення Альтьєрі зі службової поїздки до Лондона.
Протягом цілих двох днів малюк був сам із двома трупами.
Маркусові годі було уявити більший кошмар. Щось виплило з глибин його пам’яті. Відчуття самотності й розпачу. Невідомо, коли він цього зазнав, але воно було в ньому. Його батьки вже померли, тож чоловік не міг поцікавитись, чого стосується цей спогад. Маркус не пам’ятав навіть почуття, з яким переживав їхню втрату. Але, певно, це була одна з нечисленних переваг амнезії.
