Молода офіціантка підійшла до столика, щоб забрати філіжанки, і затрималася на хвильку, даючи їм змогу зробити нове замовлення, але чоловіки це проігнорували. Вони мовчали, поки дівчина не пішла.
— Коли повідомили про зникнення? — спитав Маркус.
— Наступного вечора. Однокурсниці не бачили її в університеті й телефонували до неї протягом дня, але щоразу вмикався автовідповідач. Близько восьмої постукали у її двері, однак вона не відповіла.
— І що про це думає поліція?
— У день зникнення Лара зняла з рахунку чотириста євро, щоб сплатити за оренду кімнати, але адміністратор не отримав грошей. За словами її матері, з шафи зникло щось із одягу та рюкзак. Також пропав мобільний. Ось чому поліція припускає, що дівчина зникла з власної волі.
— Гадаю, їм це вигідно.
— Знаєш, як розслідують такі справи? Якщо немає жодної причини, яка змусила б побоюватися найгіршого, вони швидко припиняють пошуки. І чекають.
«Можливо, десь є труп», — подумав Маркус.
— Дівчина жила спокійно, більшість часу проводила в університеті, постійно перебувала в колі друзів, — провадив далі Клементе.
— А що думають її подруги?
— Що Лара не була тією, кому могло раптом щось стрілити в голову. Хоча останнім часом вона змінилася, здавалася втомленою та неуважною.
— Ніяких залицяльників, флірту?
— За списками викликів не видно, що вона телефонувала комусь невідомому, і ніхто не казав про нареченого.
— Може, через інтернет?
— Вона підключалася з бібліотеки свого факультету або з інтернет-кафе біля станції. Підозрілих листів у пошті немає.
Цієї миті прочинилися скляні двері кафе, увійшов клієнт. Залою пролинув вітерець. Усіх це роздратувало — крім замисленого Маркуса.
— Лара повертається додому, як і щовечора, — сказав він за хвилину. — Вона засмучена, це триває деякий час. Її останній контакт зі світом відбувається о десятій дев’ятнадцять, коли вона вимикає телефон, який потім зникає з нею й більше не вмикається. Ми нічого не знаємо про те, що сталося відтоді. Щезли одяг, гроші та рюкзак, тому поліція припускає зникнення з власної волі… Вона пішла з будинку, і все. Можливо, сама, можливо, з кимось. Її ніхто не бачив. — Маркус подивився на Клементе. — Що змушує нас думати, ніби з нею сталося щось погане? І чому думати про це повинні ми?
Погляд Клементе був промовистий. Отже, це ключовий момент справи. Аномалія, адже вони застрягли саме на цьому. Незначні відхилення від норми. Неузгодженість у логічній послідовності поліційного розслідування. У цих крихітних суперечностях сховано ключ до якоїсь іншої, неможливої правди. Їхня справа розпочинається саме тут.
— Лара взагалі не виходила з будинку, Маркусе. Двері до її квартири були замкнені зсередини.
Клементе й Маркус приїхали на місце. Будівля була розташована на Віа-деї-Коронарі, за кілька кроків від П’яцца-Сан-Сальваторе-ін-Лауро з невеличкою церквою XVI століття. Вони ввійшли до приміщення на першому поверсі. Ніхто їх не помітив.
Тільки-но вони потрапили до Лариної оселі, Маркус став роззиратися. Йому одразу впав в око вибитий замок. Щоб увійти до приміщення, поліція мусила вибити двері; офіцери не помітили незначної деталі — ланцюжка, що причиняв оселю зсередини, а тепер він, вирваний, звисав з одвірка.
Двоповерхове помешкання мало площу щонайбільше шістдесят метрів. На першому поверсі розташована кухня. Біля стіни стояла шафа з робочою поверхнею та електрична плита, над якою висіли полиці. Поряд холодильник, увішаний кольоровими магнітами, на ньому стояв горщик із засохлим цикламеном. У приміщенні також були стіл і чотири стільці, на столі — таця із чашками й чайником. Перед телевізором кутом стояли дві канапи. На пофарбованих у зелене стінах висіли не картини або постери, а проекти відомих у всьому світі будівель. Вікно, як і решта в оселі, було заґратоване й виходило на внутрішнє подвір’я. Ніхто не міг через нього пролізти.
Маркус намагався не пропустити жодної деталі. Він мовчки перехрестився. Клементе зробив те саме. І Маркус заходився нишпорити кімнатою. Чоловік не просто роздивлявся все навколо. Він торкався речей, проводив по поверхнях долонею, немовби шукав у них залишки енергії, натяк на радіосигнал. Ніби речі могли спілкуватися з ним, могли повідомити його про щось, відкрити те, що знали й бачили. Подібно до лозохода, який слухає голоси схованих у надрах підземних вод, Маркус досліджував глибоке мовчання неживих речей.
Клементе спостерігав за ним, стоячи поряд, щоб не заважати. Він не помітив у ньому вагань: Маркус здавався сповненим енергії й зосередженим. Це було важливе випробування для них обох. Маркус мав довести самому собі, що може взятися за завдання, до якого його готували.
Клементе хотів переконатися, що не помилився, сподіваючись на повернення його здібностей. Він побачив, що Маркус рушив у глиб кімнати, до дверей, за якими була невелика ванна кімната, облицьована білим кахлем і освітлена неоновою лампою. Душова кабіна розташована між раковиною та унітазом. Поряд пральна машина й шафка для щіток та мийних засобів. На дверях у ванній кімнаті висів календар.
