— Синьйори, прошу. Не хотілося б, щоб ви мене неправильно зрозуміли, але слід поводитися дуже обережно. Справа римського монстра спричинила серйозну полеміку. Суспільна думка переживає кризу, люди не почуваються в безпеці, а засоби масової інформації цим користуються, щоб виставити нас у поганому світлі.
— Для того щоб отримати результати в такій справі, як оця, потрібен час, — зауважив комісар Креспі.
— Я розумію, але питання дуже делікатне, — відповів квестор. — Люди міркують дуже просто й практично: хочуть платити менше податків і хочуть бути певними, що ті, які вони платять, витрачають куди треба, і як один з напрямів — щоб ловити злочинців. Хочуть негайних результатів, їм немає діла до того, як ведеться слідство.
Представник міністерства з ним погодився:
— Якщо ми занадто зосередимося на езотеричних аспектах і про це раптом стане відомо пресі, ті відразу зчинять ґвалт. А в нас досі немає жодних вагомих зачіпок, ми вигадуємо різні дурниці про злих духів та ще всілякі забобони. Над нами просто глузуватимуть.
Моро мовчки слухав їхню дискусію, бо вони намагалися зрозуміти, чому в минулому ніхто не захотів поглиблено вивчити це питання. Їх лякав не тільки острах бути виставленими на посміховище, були ще якісь фактори. Жоден поліціянт, якщо він справді хотів зробити кар’єру, не насмілився б іти по сліду езотеричної гіпотези. Це означало б: не знайти відповіді на запитання, загнати в глухий кут розслідування та заплямувати свою репутацію. До того ж жоден керівник чи начальник на дав би згоди на таке розслідування, адже таким чином він міг би втратити свій авторитет і владу. Утім існував і людський фактор, природне небажання говорити на певні теми. Можливо, ішлося про страх, що таке може статися насправді. Ось чому цю гіпотезу завжди відкидали. І це було помилкою. Однак віцеквестор наразі відчував достатньо влади, аби щось змінити, а тому погоджувався з керівництвом:
— Поділяю ваше хвилювання, синьйори. Запевняю вас, ми вживатимемо всіх необхідних заходів і будемо уважними.
Квестор підвівся з-за столу й підійшов до вікна. Надворі насувалася гроза. Далеко на небокраї нічне небо спалахувало блискавками, попереджаючи місто про те, що скоро почнеться дощ.
— У нас є ДНК монстра. Тож зосередьмося на ньому. Впіймаймо вбивцю закоханих і забудьмо всю цю історію.
Креспі відчув потребу втрутитися:
— Ми перевірили всіх злочинців, котрих раніше притягували до відповідальності за злочини на сексуальному ґрунті та через агресію. Можемо взяти в усіх слину для аналізу. Проводимо пересічний аналіз генетичних профілів, сподіваючись знайти збіг. Однак швидких результатів цієї операції чекати не доводиться.
Квестор ударив долонею об стіну:
— А треба до дідька швидко! Інакше ця операція коштуватиме нам мільйони євро. Ідеться про понад двадцять випадків лише в Римі й тільки протягом останнього року!
Найчастіше здійснювали злочини на сексуальному ґрунті, хоча їх кількість тримали в секреті, щоб якомусь ідіотові на спало на думку, що й він вийде сухим з води.
— Якщо я не помиляюся, ДНК, знайдене на сорочці в автівці двох перших закоханих, підтвердило тільки те, що ми маємо справу з особою чоловічої статі, — сказав службовець міністерства, підбивши підсумок. — Ніяких генетичних аномалій, що могли б наштовхнути на думку про певний тип особи, чи не так?
— Саме так, — визнав Креспі. Однак усім присутнім було добре відомо, що італійська поліція зберігає дані лише тих осіб, що мали на рахунку злочини, під час розслідування яких виникла необхідність у проведенні аналізу ДНК, щоб визначити винуватця. У решти злочинців під час арешту лише брали відбитки пальців. — Донині пошук на дав результатів.
Усі повернулися до обговорення певних даних слідства, а Моро далі розмірковував про тінь, яку побачив на стіні у схованці квартири Астольфі. Про чоловіка з вовчою головою нікому з присутніх говорити не хотів. Подумав про химерну скульптуру з кісток тварин, зроблену судмедекспертом, — хтозна, скільки терпіння знадобилося йому, щоб її виготовити. Через це, якби ішлося лише про вбивцю закоханих пар, Моро, можливо, почувався б спокійніше. Однак навколо справи римського монстра крутилося щось значно страшніше.
Щось таке, про що ніхто не бажав чути.
Баттіста Ерріаґа стояв біля вікна свого скромного готельного номера з фотографією в руці. Спалахи блискавок неминучої грози на мить освітили зображення скульптури з кісток, знайденої у квартирі Астольфі.
На ліжку на секунду окреслилася тека з матеріалами справи римського монстра, що його «приятель» Томмазо Оґі передав йому на його прохання. У ній містилася також конфіденційна інформація.
Ерріаґа тривожився.
На першому рівні таємниці стояв соляний хлопчик. На другому — чоловік з вовчою головою. Однак для того, щоб досягти третього, слідчі мусили збагнути сенс перших двох.
