Сандра не могла поворухнутися. Паста алла норма на її тарілці вже геть захолола. Від свічки в центрі столу ще вилася тонесенька стрічечка сірого диму, солодкий аромат воску заповнив собою кімнату. Вона подумала, чи справді все скінчилося. На мить спробувала уявити своє життя без Макса. Почала викреслювати його риси з усіх своїх звичок та буденності. Відчула, як кольнуло в серце. Однак того було не досить. Не досить, щоб змусити її кинутися слідом за ним, щоб сказати, що вона помилилася.
Отже, посидівши ще кілька хвилин, щоб оговтатися, вона взяла мобільний і написала у відповідь на повідомлення «Ти його обожнюєш?»: Колізей.
Минуло кілька хвилин, і вона отримала нову есемеску:
О четвертій ранку.
В оперативному залі ЦОС нікого, окрім Моро, не було.
Сам-один, як той ветеран, що зазнав поразки у війні, але не хоче повертатися додому, замість цього стоїть посеред порожнього поля битви, посеред привидів своїх побратимів, чекаючи на ворога, який ніколи не з’явиться. Тому що не вміє робити нічого, окрім того, щоб воювати.
Віцеквестор стояв перед дошкою з переліком елементів справи. «Відповіді, вони ось тут, перед тобою», — сказав сам собі. Однак він дивився на них не під тим кутом, тому й зазнав поразки.
Їх відсторонили від справи через історію з автостопівцями, адже два роки тому він кинув за ґрати невинну людину, засудивши її за вбивство, не знайшовши тіл. І тепер отой покидьок зізнався в скоєному.
Моро знав, що та кара була спричинена ситуацією. Однак не хотів опускати рук, це суперечило його принципам. Попри те що він не мав ніякої ролі в слідстві щодо римського монстра, усе одно не міг відмовитися від справи, геть викинути її з голови. За своєю вдачею він скидався на робота, що вперто йшов до поставленої мети. Так його виховали, так його навчили. І він не міг зупинитися на півдорозі. Однак мав бути обережним, адже ризикував, що його виженуть з поліції. Кілька годин тому він спробував подати рапорт про звільнення, але керівник відхилив його з погрозами та обіцянками.
— Допоки ви залишатиметеся в органах, матимете право на захист, а якщо скинете погони, перетворитеся на пересічного громадянина. І тоді вас притягнуть до відповідальності за помилку, якої ви припустилися два роки тому… Зачекаймо, коли вгамується гроза. Ви тим часом побудете в тіні, залишивши іншим усі пошани та нагороди. Згодом потихеньку ви зможете повернутися до своєї попередньої роботи. На вашу кар’єру це аж ніяк не вплине, даю вам слово.
Цілий мішок порожніх байок. Хай там як, але й усі оті балачки про відставку — лише блеф. Він добре усвідомлював, що в такому разі залишиться на самоті. Усі його покинули б, переклавши на нього всі провини, навіть чужі.
Монстр узяв над ним гору. Моро мусив це визнати з лютим захватом. Убиваючи під Остією, він закидав їх підказками та доказами, включно з власним ДНК, залишив навіть власну сорочку, недбало замінивши нею сорочку жертви. Відтоді — більше нічого чи майже нічого.
Однак у тому переліку чогось бракувало. Символу. Чоловіка з вовчою головою.
Моро вкотре пригадав тінь від скульптури з кісток, знайденої в помешканні Астольфі. І пригадав свій страх, який відчув, коли її побачив.
Його керівництво хотіло, щоб вони приховали ті деталі. Ще лунали у вухах сказані напередодні слова, коли йому наказали передати всі матеріали справи карабінерам з ООГ. Але не історію про езотеричний символ.
— Притримаймо цю частину в секреті, — проголосив голова за підтримкою квестора. — Так буде мудріше.
Звісно, саме той аргумент міг стати нагодою для Моро повернутися в гру. Однак ніхто не наказав розкручувати ниточку, пов’язану із символом. Отже, офіційно він досі був вільний діяти як йому заманеться.
— Двадцять три випадки, — повторив віцеквестор. Двадцять три випадки, у яких антропоморфна фігура з’явилася в контексті злочину чи ще якось була пов’язана із чимось чи кимось, що мали стосунок до злочину. Чому?
Він почав згадувати деякі з таких епізодів. Нянька, яка викидала дітлахів з вікон і зберігала їхні черевички як сувенір. Вона зізналася в скоєному, але не змогла пояснити присутність малюнка із зображенням чоловіка з вовчою головою у власному щоденнику. У 1994 році та фігура з’явилася на дзеркалі ванної, у помешканні чоловіка, який повбивав усю родину, а потім наклав на себе руки. У 2005-му це зображення знайшли на могилі одного педофіла, нанесене фарбою з балончика.
Факти розрізнені, не пов’язані між собою, з різними винуватцями. Єдине, що їх споріднювало, — отой символ. Виникало враження, ніби хтось вирішив їх відзначити. Але не заради власної користі.
Більше це нагадувало роботу… з
«Того, хто вчинить зло, зрозуміють», — такою була пересторога. І йому в цьому допоможуть. Як допоміг римському монстрові Астольфі, коли вилучив доказ із місця злочину й зробив усе для того, щоб Діана Дельґаудіо померла, виправляючи помилку вбивці.
Моро переконував себе, що там, надворі, блукають інші особи, схожі на патологоанатома. Особи, які служать злу як своїй релігії.
