Магам можна все полностью

Вона підвелась, розім’яла затерплі ноги й рушила в напрямку до серфінгістів.

…Земля здригнулась. Слідом за малим камінчиком пішов зсув, стартувала, розбухаючи по дорозі, лавина. Гуркіт, валиться каміння, репають печеною картоплею, наче роти від крику, роззявляються тріщини, — і за кілька секунд пейзаж змінився до невпізнання. Не стало зеленого схилу, не стало річки, гора перейшла з місця на місце, а там, де вона була, залишилися пил, камінні скалки, попіл…

На круглому бетонованому танцмайданчику, де було багато малечі й з десяток старших хлопців-дівчат, де продавали повітряні кулі й видавали напрокат роликові ковзани, де Алік, розпалившись, стрибав у натовпі в такт кольоровим блималкам, — Юля сиділа на батьківській лавці, за чиїмись спинами, і всі її сили йшли на те, щоб у цьому гуркоті не видати ні звуку.

Обличчя в цій темряві однаково не роздивитись.

Тільки б іще одна пісня. Веселіша. Щоб Алькові не спало на думку прибігти навіщось до мами…

— …Ти розумієш, що після цих твоїх слів нічого в нас не може тривати? Що я ніколи не зможу переступити через ці твої слова? Що це кінець?

— Що я такого сказала?

(Не виправдуватись! Тільки не виправдуватись. Це… жалюгідно).

Що було б, якби весь цей парк, з його водоспадами, платанами, ялинами, магноліями, з єдиним деревом араукарією, замкненим у залізній клітці… Що якби весь цей парк в одну мить перевернувся корінням до сонця?

Нічого страшного не сталося б. Те, що відбувається тепер, — страшніше; просто цього ніхто не бачить. Навіть Алік поки не бачить — поки; те, що сталось, ще не накрило його, та неодмінно накриє — сьогодні, завтра… У кращому разі — за тиждень, коли вони повернуться додому…

Тріскіт ниток, які рвуться.

Треба звикати.

Гном повернувся. Той, у чиє існування Юля забороняла собі вірити; той, хто всього кілька разів за все їхнє зі Стасом життя натякнув про своє існування.

Напевно, так, до невпізнання, міняється схил гори після сходження лавини — де був ліс, залишилось каміння й вибоїни. Де було озеро… Трава… Нічого не залишилось, пройшла лавина, здатна змести з лиця землі не просто людську долю — три долі одразу, три мухи під мухобийкою, ущент, назавжди.

Людини, яку Юля знала дев’ять років, більше не існувало.

Землетрус, хоч би яким жахливим він був, можна передбачити. А головне — можна зрозуміти, що сталось. Звідки взявся цей жахливий ландшафт, чому земля вигоріла й розтріскалась, і куди поділися ліс і поле…

А те, що сталося з її чоловіком, не можна було ні зрозуміти, ні пояснити. Будинок, чиє ім’я було Стас, залишився на колишньому місці, і номер його, і фасад, і дах залишились колишніми, але той, хто стояв біля вікна і дивився на Юлю, відійшов у глиб кімнати. На його місці з’явилася з пітьми незнайома, страшна, незбагненна людина; злобний гном стояв біля вікна, прикипів до вікна, вріс у віконний отвір. Вона здогадувалася, що це назавжди, вона знала, що це назавжди, у неї не було сил більше себе обманювати.

Чому це сталося? Чому це сталося саме тепер?

— Ти сама винна, Юліє. Ти зробила це власноруч. Я чоловік і не стану терпіти такого ставлення до себе…

Господи, у них і раніше бували сварки. І приводи для цих сварок бували, і куди серйозніші; а те, що сталося вчора, не можна ніяк пояснити. Не було й найменшого приводу для сварки! На пустому місці…

— У присутності інших людей, моїх знайомих… Ти назвала мене, по суті, дурнем, засумнівалася в моєму відповідальному ставленні до синового здоров’я…

Звідки ця патетика? Ці канцелярські звороти, адже він ніколи так не говорив!

Вийшовши на пірс, вона сказала усміхаючись приблизно ось що: Стасе, не дуже розумно сидіти тут цілий день на осонні, ходімо поїмо, а то й Алік не обідав по-людськи…

Чи вона якось не так сказала?

Що вона сказала?! Якби вона промовчала, просиділа під тентом до вечора — можливо, гном пішов би геть? І нічого не трапилося б?

Хто виманив цього? Сонце? Переміна клімату? Дурна Іра, самозакоханий Олексій? Її, Юлині, необережні слова? Алікова хвороба?

Хто кликав його?!

Стрибала в такт музиці малеча. Блимали лампочки — зелені, жовті, червоні.

Що ж вона все-таки сказала? Напевно, й справді щось гостре… Чи ні?

…Гуркіт. Ні, небо поки що на місці. Усього лише нову пісню врубали.

Треба звикати.