Гор зі Харик ударив знизу вгору — по моїх руках. Тонка глиняна шийка не витримала. Пролунав хрускіт — велика голова потвори опинилась в одній моїй руці, тільце — в другій.
— Со-о-во… — видихнув я.
І вдарив услід князю. Ударив, бо іншого виходу в мене не було.
Здалося мені — чи він справді похитнувся в дверях?
Здалося — чи…
Оркестр гримів нестерпно. Заглушуючи все на світі, навіть стугін крові в мене у вухах.
На килимі під моїми ногами валявся обезголовлений муляж.
Я притулився до задрапованої оксамитом стіни; Гор зі Харик дивився на мене, і в його опущеній руці тепер уже явно поблискувала сталь.
А я був пустий.
Я був знесилений, як тоді, на дні колодязя. Мене не стало б навіть на те, щоб запалити свічку.
— Ну от, — сказав я, вичавивши усмішку. — Усе пройшло як годиться, князя покарано і…
Королівський маг більше не дивився на мене.
Дивився вниз, у залу, й обличчя його набуло синюватого відтінку вітражного скла.
Я простежив за його поглядом.
У залі панувало сум’яття; голоси гомоніли. Король стояв біля підніжжя трону, погляд його був прип’ятий до дверей. Секунда — і двері розчахнулись, і в залу влетів, спиною вперед, той самий войовничий пан, якого супроводжували два карлики.
Тепер карликів не було видно. Воїн ледь утримався на ногах; він мав щонайменше розгублений вигляд — мереживний комірець його був майже відірваний і звисав лахміттям. За якусь мить до зали ввірвався — нестямний від люті — князь.
Я побачив його, і в мене потемніло в очах. На лобі в князя була багряна ґуля — в решті він був бадьорий і цілком дієздатний.
— …Образа, якої ще ніхто не зважався завдати мені! Ви, — це до короля, — ви, люб’язний зятю, відповісте мені пізніше! А тепер я вимагаю відповіді в цього покидька, який дозволив прикрасити себе
І князь потряс обривком тканини, в якому всі впізнали клапоть мереживного комірця.
Навколо заворушилася варта; поряд із князем умить опинився велетень з обручем на голеній голові. Князь роздратованим жестом велів йому забиратися.
— Зробіть же що-небудь, — істерично прокричав король. — Харику, зроби що-небудь!
Я бачив, як поряд із князем з’явився другий королівський маг — Харик-молодший. І як людина з обручем відігнала його геть — самим тільки жестом.
— Люб’язний тестю, це помилка! — гаркнув король, і йому майже вдалося перекричати гомін юрби. — Ніхто не хотів вас…
Князь уже зривав із себе камзол. На поясі в нього показалися два короткі мечі; його не роззброїли перед входом до зали!
— Двобій! Негайно! Я не бажаю чути виправдань! Ви всі бачили цю… цей образливий знак! Ви всі! — І він обвів навколо широким обвинувальним жестом, і ті, на кого він указував, поспішили відступити на крок.
Князівський почет збився в купу. Голений маг з обручем, і досі здіймаючись над юрмою, уважно вдивлявся у вітражне віконце під стелею — мені здалося, що він дивиться мені в очі.
— Зрадник!
Я ледве встиг перехопити руку зі стилетом. На щастя, Харик-старший не встиг ще зрозуміти, що я обеззброєний, і його замовляння були спрямовані поки тільки на захист. Дякую татусеві, який свого часу наймав для мене вчителів гімнастики та фехтування; дякую милосердній сові — Гор зі Харик був набагато старший і поступався мені силою. Стилет полетів на підлогу.
Князь у залі щось кричав; я відчув сплеск магічної волі, Харик відчув його теж — і його хватка трохи ослабла.
Залишивши один одного, ми припали до скла. Саме вчасно — щоб побачити, як князь істерично кричить на людину з обручем:
— Зніми! Зніми! Я не бажаю! Двобій! Чесно пролита кров! Зніми!
Навіть згори було добре видно, як людина з обручем грає жовнами.
І як спадає захисна завіса навколо божевільного князя Дривегоціуса — ні, не спадає, а розходиться в сторони, впускаючи всередину княжого супротивника.
І як воїн в обідраному мереживному комірці — облаяний, принижений, позбувшись біля входу свого величезного меча, але отримавши натомість один з коротких князевих мечів, — готується відбити напад.
І князь напав! Шалено, безстрашно, уміло й нестримно.
Задзвенів метал. У натовпі декілька пань знепритомніли.
— Це нечувано! — закричав король. — Варто!
Вартові зробили слабку спробу розборонити тих двох, але, зітнувшись із захисною магією голеного велетня, поспіхом відступили.
Я встиг помітити, що деякі гості продовжують бенкетувати, наче нічого й не було… І що Ора, моя спільниця Ора, стоїть за спиною в людини з обручем і уважно дивиться йому в голену потилицю.
І він обертається, відчувши її погляд. Дивиться їй в обличчя, переводить погляд на гроно брязкалець, що прикрашають високу шию…
Ора безтурботно всміхнулася.
Герцівники, відгороджені колом магічної волі, билися запекло й мовчки. Обидва виявилися вправними бійцями. Обидва були вкрай розлютовані, і брак холоднокровності заважав обом.
— Кінець, — хрипло сказав Гор зі Харик і здригнувся од відчаю, що забринів у його голосі.
Колихнулися вогники свічок на люстрі — ніби від протягу. Деякі погасли.
