- Прокуратор не любить Єршалаїма? - добродушно спитав гість.
- Згляньтеся! - усміхаючись, вигукнув прокуратор. - Немає безвідразнішого місця на землі. Я вже не кажу про природу! Я занедужую щоразу, коли доводиться сюди приїздити! Але це ще півбіди. Та ці свята - маги, химерники, чарівники, ці зграї богомольців... Фанатики, фанатики! Чого вартий був один цей месія, що його вони ні з того ні з сього почали чекати в цьому році! Кожної хвилини тільки й ждеш, що доведеться бути свідком найприкрішого кровопролиття. Весь час тасувати війська, читати доноси та ябеди, що половина їх до того ж написана на тебе самого! Погодьтеся, що це страшенно нудно. О, якби не імператорська служба!..
- Так, свята тут важкі, - погодився гість.
- Усією душею прагну, щоб вони швидше скінчилися, - енергійно додав Пілат. - Я дістану змогу нарешті повернутися до Кесарії. Повірте, ця варіятська Іродова будівля, - прокуратор змахнув рукою вздовж колонади, так що стало ясно, що він говорить про палац, - просто-таки зводить мене з розуму! Я не можу ночувати тут. Світ не знав більш дивацької архітектури. Так, але повернімося до справи. Насамперед цей триклятий Вар-равван не завдає вам клопоту?
Тут гість і послав свій особливий погляд у щоку прокураторові. Але той знуджено дивився вдалину, гидливо поморщившись і споглядаючи частину города, що лежала під його ногами і згасала в надвечір’ї. Загас і погляд гостя, повіки його опустилися.
- Слід гадати, що Вар став тепер безпечний, як ягня, - заговорив гість, і зморщечки пішли по круглому обличчі. - Йому не випада бунтувати тепер.
- Занадто відомий? -- попитав Пілат, усміхнувшись.
- Прокуратор, як завше, досконало розуміє справу!
- Але ж, у кожному разі, - занепокоєно докинув прокуратор, і тонкий, довгий палець з чорним каменем персня піднісся вгору, - треба буде...
- О, прокуратор може бути певен, що поки я в Іудеї, Вар не зробить і кроку без того, щоб за ним не йшли по п’ятах.
- Тепер я спокійний, як, утім, і завжди спокійний, коли ви тут.
- Прокуратор надто ласкавий!
- А тепер прошу дати звідомлення про страту, - сказав прокуратор.
- Що саме цікавить прокуратора?
- Чи не було з боку натовпу спроб виказувати непокору? Це, безперечно, головне.
- Жодних, - відповів гість.
- Дуже добре. Ви самі пересвідчилися, що смерть настала?
- Прокуратор може бути певен у цьому.
- А скажіть... трунок їм давали перед тим, як повісити на стовпи?
- Так. Але він, - тут гість стулив очі, - відмовився його випити.
- Хто саме? - спитав Пілат.
- Даруйте, ігемоне! - скинувся гість. - Я не назвав? Га-Ноцрі.
- Божевільний! - сказав Пілат, чомусь гримасуючи. Під лівим оком у нього засмикалася жилка. - Вмирати від опіків сонця! Навіщо відмовлятися від того, що пропонують по закону! Якими словами він відмовлявся?
- Він сказав, - знову стуляючи очі, відповів гість, - що дякує і не винуватить за те, що в нього відібрали життя.
- Кого? - глухо запитав Пілат.
- Цього він не сказав, ігемоне.
- Не робив він спроб щось проповідувати у присутності солдатів?
- Ні, ігемоне, він не був багатомовний цього разу. Єдине, що він сказав, це, що серед людських вад однією з найголовніших він вважає боягузтво.
- До чого це було мовлено? - почув гість притьмом надтріснутий голос.
- Цього не можна було збагнути. Він взагалі поводився дивацьки, як, втім, і завше.
- В чому дивацтво?
- Він усе намагався зазирнути в очі то одному, то іншому з оточуючих і все усміхався якоюсь розгубленою усмішкою.
- Більше нічого? - спитав хрипкий голос.
- Більше нічого.
Прокуратор стукнув чашею, наливаючи собі вина. Вихиливши її до самого дна, він заговорив:
- Справа полягає ось у чому: хоча ми і не можемо - зараз принаймні - виявити жодних його прибічників чи послідовників, усе ж поручитися, що їх взагалі немає, не можна.
Гість уважно слухав, похиливши голову.
- Отож, щоб запобігти будь-яким несподіванкам, - продовжував прокуратор, - я прошу вас негайно і без найменшого галасу прибрати з поверхні землі тіла всіх трьох страчених і поховати їх таємно й нишком, так, щоб про них не стало більше ні слуху ні духу.
- Буде виконано, ігемоне, - сказав гість і, вставши, докинув: - З огляду на складність та відповідальність справи, дозвольте мені негайно їхати.
- Ні, сідайте-но ще, - сказав Пілат, рухом зупиняючи свого гостя, - є ще два питання. Перше - ваші величезні заслуги у важкій праці на посаді зверхника таємної служби при прокураторові Іудеї надають мені приємну можливість доповісти про це в Римі.
Тут обличчя гостя порожевіло, він устав і вклонився прокураторові, кажучи:
- Я лише сповняю свій обов’язок на імператорській службі!
- Але я хотів би прохати вас, - продовжував ігемон, - якщо вам запропонують підвищення з перенесенням звідси, - відмовитися від нього і залишитися тут. Мені ні за що не хотілося б розлучатися з вами. Хай вас винагородять у якийсь інший спосіб.
- Я щасливий служити під вашою рукою, ігемоне.
- Мені це дуже приємно. Отже, друге питання. Йдеться про.... як його... Іуду з Киріафа.
Цієї миті гість і послав прокураторові свій погляд і відразу, як годиться, загасив його.
