- Кажуть, що він, - стишуючи голос, продовжував прокуратор, - гроші начебто дістав за те, що так радо гостив у себе того божевільця-філософа.
- Дістане, - тихенько підправив Пілата зверхник таємної служби.
- А чи багато?
- Цього ніхто не може знати, ігемоне.
- Навіть ви? - своїм здивуванням виказуючи похвалу, сказав ігемон.
- Гай-гай, навіть я, - спокійно відповів гість. - Але що він відбере ці гроші сьогодні увечері, це я знаю. Його сьогодні закликано до палацу Каїфи.
- О, старий скнара з Киріафа! - посміхаючись, докинув прокуратор. - Адже він старий?
- Прокуратор ніколи не помиляється, але цього разу схибив, - поштиво відповідав гість, - чоловік з Киріафа - молодик.
- Отакої! Характеристику його ви можете мені дати? Фанатик?
- О ні, прокураторе!
- Так. А ще що-небудь?
- Дуже вродливий.
- А ще? Має, може, яку пристрасть?
- Важко знати вже так достеменно усіх у цьому городі, прокураторе...
- О ні, ні, Афранію! Не применшуйте своїх заслуг!
- У нього є одна хіть, прокураторе. - Гість зробив крихітну паузу. - Хіть до грошей.
- А чим він живе?
Афрамій підвів очі догори, подумав і відповів:
- Він служить у міняльній крамниці одного зі своїх родичів.
- О, так, так, так, так. - Прокуратор змовк, озирнувся, чи нема кого на балконі, й потім сказав тихо: - Так ось у чім річ - я дістав сьогодні відомості, що його заріжуть цієї ночі.
Тепер гість не лише метнув у прокуратора свій погляд, а навіть трохи затримав його, а згодом відповів:
- Ви, прокураторе, перехвалили мене. По-моєму, я не заслуговую, щоб ви доповідали про мене. Я таких відомостей не маю.
- Ви гідні найвищої нагороди, - відповів прокуратор, - але відомості такі є.
- Насмілюся спитати, від кого ж ці відомості?
- Дозвольте мені поки що цього не казати, а надто, що вони принагідні, темні й недостовірні. Але я маю завбачувати все. Така моя посада, а найбільше я маю покладатися на своє прочуття, бо ніколи воно ще не заводило мене в оману. Відомості ж полягають у тому, що хтось із таємних друзів Га-Ноцрі, обурений страхітливим зрадництвом цього міняйла, змовляється зі своїми спільниками забити його сьогодні вночі, а гроші, одержані за зраду, підкинути первосвященикові з цидулою: “Повертаю кляті гроші”.
Більше своїх раптових поглядів зверхник таємної служби на ігемона не кидав і продовжував його слухати, примружившись, а Пілат вів далі:
- Розміркуйте, чи приємно буде первосвященикові у святкову ніч дістати такий подарунок?
- Не лише неприємно, - посміхнувшись, відповів гість, - але, я гадаю, прокураторе, що це спричиниться до великого скандалу.
- Я й сам тієї ж думки. Ось чому я прошу вас узятися до цієї справи, тобто вжити всіх заходів щодо охорони Іуди з Киріафа.
- Наказ ігемона буде виконано, - заговорив Афраній, - але я мушу заспокоїти ігемона: замір злочинців дуже-дуже важко доконати. Адже подумати лишень, - гість, кажучи, обернувся і вів далі: - вистежити людину, зарізати, та ще дізнатися, скільки одержав, та примудритися повернути гроші Каїфі, та все це в одну ніч? Сьогодні?
- І все ж таки його заріжуть сьогодні, - вперто повторив Пілат, - у мене передчуття, кажу я вам! Не було випадку, щоб воно мене підвело, - тут судома перейшла обличчям прокуратора, і він коротко потер руки,
- Слухаю, - покірно озвався гість, устав, випростався і раптом запитав суворо: - Так заріжуть, ігемоне?
- Так, - відповів Пілат, - і вся надія лише на вашу подиву гідну справність.
Гість поправив важкий пояс під плащем і сказав:
- Маю за честь, зичу здоров’я та радощів!
- О, так, - неголосно скрикнув Пілат, - я зовсім і забув! Я ж вам заборгував!..
Гість вразився.
- Далебі, прокураторе, ви мені нічого не винні.
- Та як же так? Як я в’їжджав до Єршалаїма, пам’ятаєте, стовпище жебраків... я ще хотів кинути їм грошей, а в мене не було, і я взяв у вас.
- О, прокураторе, це така мізерія!
- І про мізерію належить пам’ятати.
Тут Пілат обернувся, підняв плащ, який лежав на кріслі позаду, витяг з-під нього шкіряну калитку і простягнув гостеві. Той вклонився, беручи її, та й сховав під свою кирею.
- Я чекаю, - заговорив Пілат, - на звіт про потреб, а ще і в цій справі Іуди з Киріафа сьогодні ж уночі, чуєте Афранію, сьогодні. Сторожі буде наказано будити мене, тільки-но ви з’явитесь. Я чекаю на вас!
- Маю за честь, - проказав зверхник таємної служби і, повернувшись, пішов з балкона.
Чути було, як рипів мокрий пісок під його ногами, потім долинув цокіт його чобіт по мармуру поміж левів, потім зрізало йому ноги, тулуб і, нарешті, запався і каптур. Тільки цієї миті прокуратор завважив, що сонця вже немає і настали сутінки.
Розділ 26
