- Ні в якому разі не допускаю думки, - говорив неголосно Афраній, - про те, щоб Іуда дався в руки будь-яким непевним людям у межах города. На вулиці не заріжеш таємно. Отож його мали б заманити кудись у підвал. Але служба вже шукала його на Подолі й, безумовно, знайшла б. Але його немає в городі, за це я вам поручуся. Якби його вбили далеко від города, цей пакунок з грішми не могли б підкинути так швидко. Він забитий поблизу города, його зуміли виманити за город.
- Не збагну, яким чином це можна було зробити.
- Так, прокураторе, це найважче питання в усій цій справі, я навіть не знаю, чи зможу його розв’язати.
- Справді, загадка! У святковий вечір віруючий іде невідомо чому за город, кидаючи пасхальну трапезу, і там гине. Хто і чим міг його виманити? Чи не зробила це жінка? - раптом натхненно запитав прокуратор.
Афраній відповів спокійно і вагомо:
- У жодному випадку, прокураторе. Ця можливість цілковито виключена. Слід іти за логікою. Хто був зацікавлений у загибелі Іуди? Якісь мандрівні фантазери, якийсь гурток, що в ньому насамперед не було жодної жінки. Щоб оженитися, прокураторе, потрібні гроші, щоб пустити на світ людину, необхідні вони ж, але щоб зарізати людину за допомогою жінки, необхідні дуже великі гроші, а не в бурлак вони водяться. Жінки не було в цій справі, прокураторе. Понад це скажу, таке тлумачення вбивства може лише збивати зі сліду, перешкоджати слідству і заплутувати мене.
- Я бачу, що ви маєте повну рацію, Афранію, - говорив Пілат, - я лише дав собі волю висловити свій
здогад.
- Він, на жаль, помилковий, прокураторе.
- Але що, що ж у такому разі? - вигукнув прокуратор, з жадібною цікавістю вдивляючись в обличчя Афранія.
- Я гадаю, що це все ті ж гроші.
- Чудова думка! Але хто і за що міг запропонувати йому гроші за городом?
- О ні, прокураторе, не те. У мене склалася єдина версія, і якщо вона хибна, то інших пояснень я, далебі, не знайду. - Афраній нахилився ближче до прокуратора і пошепки договорив: - Іуда хотів заховати свої гроші в криївці, відомій одному йому.
- Дуже проникливе пояснення. Так, певне, справа і стояла. Тепер я вас розумію, його виманили не люди, а його власна хіть. Так, так, це воно.
- Отож. Іуда був недовірливий. Він переховував гроші від людей.
- Так, ви сказали, в Гефсиманії. А чому саме там ви наміряєтеся шукати його - цього я, зізнаюсь, не розумію.
- О, прокураторе, це дуже просто. Ніхто не ховатиме гроші на дорогах, у відкритих і незахищених місцях. Іуда не був ні на дорозі в Хеврон, ні на дорозі у Віфанію. Він мусив бути в захищеному, відлюдному місці з деревами. Це так просто. А таких інших місць, окрім Гефсиманії, під Єршалаїмом немає. Далеко йти він не міг.
- Ви цілком переконали мене. Отож, до чого вдатися тепер?
- Я почну негайно шукати убивць, котрі вистежили Іуду за городом, а сам тим часом, як уже доповідав вам, здамся на суд.
- За що?
- Моя охорона спустила його з ока ввечері на базарі після того, як він покинув палац Каїфи. Як це могло статися, не збагну. Такого ще не було в моєму житті. Його взяли під нагляд відразу ж після нашої розмови. Але побіля базару він крутнувся, пішов на таку дивну петлю, що без сліду пропав.
- Отож. Знаймую вам, що я не вважаю за потрібне віддавати вас під суд. Ви зробили все, що було до спромоги, і ніхто на світі, - тут прокуратор посміхнувся, - не зумів би зробити більше вашого! Накладіть яку пеню на стежіїв, що спустили з ока Іуду. Але й тут, попереджаю вас, я не хочу, щоб пеня та була хоч трохи сувора. Врешті, ми зробили все для того, щоб оберегти цього негідника! Ба, я забув спитати, - прокуратор потер чоло, - як же вони прихитрились підкинути гроші Каїфі?
- Бачите, прокураторе... Це не так і хитро. Месники прийшли в затилля палацу Каїфи, там, де провулок вивищується над заднім двором. Вони перекинули пакунок через огорожу.
- З цидулою?
- Так, саме так, як ви і завбачували, прокураторе. А втім, гляньте, - вмить Афраній зірвав печатку з пакунка і показав його нутрощі Пілату.
- Згляньтеся, що ви робите, Афранію. Адже печатки-бо, напевно, храмові!
- Прокураторові не варт турбувати себе цим питанням, - відповів Афраній, згортаючи пакунок.
- Невже всі печатки є у вас? - розсміявшись, запитав Пілат.
- Інакше й бути не може, прокураторе, - без тіні посмішки, дуже суворо відповідав Афраній.
- Уявляю, що то діялось у палаці Каїфи!
- Так, прокураторе, це спричинилося до великого занепокоєння. Мене вони запросили негайно.
Навіть у напівтемряві було видно, як виблискують Пілатові очі.
- Це цікаво, цікаво...
- Насмілюся заперечити, прокураторе, це не було цікаво. Нудна і стомлива справа. На моє питання, чи не сплачувалося кому грошей в палаці Каїфи, мені сказали якнайрішучіше, що такого не було.
- Он воно що! Ну, то коли не сплачувалося, то й не сплачувалося. Тим важче буде відшукати вбивць.
- Достеменно так, прокураторе.
- Стривайте, Афранію, ось що раптом мені спало на думку: чи не наклав він на себе руки?
- О ні, прокураторе, - навіть відкинувшись від здивування в кріслі, відповів Афраній, - даруйте, але таке цілком неймовірне!
