Вільного часу було стільки, скільки бажалося, а гроза мала бути лише надвечір, і боягузтво, безперечно, один з найстрашніших пороків. Так казав Ієшуа Га-Ноцрі. Ні, любомудре, я перечу тобі: це найстрашніший порок!
Ось, до прикладу, не був страшком теперішній прокуратор Іудеї, а колишній трибун у легіоні, тоді в Дівочій Долині, коли люті германці мало не загризли Щуролупа-Велетня. Та даруйте, філософе! Невже ви, з вашим розумом, допускаєтеся думки, що заради людини, яка діяла злочинно супроти кесаря, занапастить свою кар’єру прокуратор Іудеї? - Так, так, - стогнав і хлипав уві сні Пілат.
А, певно, занапастить. Вранці ще не занапастив би, а тепер, уночі, зваживши все, ладен занапастити. Він піде на все, щоб порятувати від страти цілковито ні в чому не винного схибленого мрійника та лікаря!
- Ми тепер будемо завжди в парі, - казав уві сні йому обідраний філософ-бурлака, який невідомо як станув на шляху вершника із золотим списом. - Коли один, то, значить, і другий тут же! Пом’януть мене, - зараз же пом’януть і тебе! Мене - знайду, безбатченка, і тебе - сина короля-звіздаря і дочки мірошника, вродливиці Піли.
- Так, ти вже не забудь, пом’яни мене, сина звіздаря, - просив уві сні Пілат.
І, забезпечившись кивком злидаря з Ен-Сарида, який крокував поруч з ним, жорстокий прокуратор Іудеї від радості плакав і сміявсь уві сні.
Все це було так хороше, але тим жахливішим було пробудження ігемона. Банга загарчав на місяць, і слизька, наче утерта олією блакитнява дорога перед прокуратором запалася. Він розтулив очі й найперше пригадав, що страта була. Відразу прокуратор звичним рухом учепивсь у нашийник Банги, потім хворими очима почав шукати місяць і побачив, що він трохи відійшов убік і посріблився. Його сяяння перебивало неприємне неспокійне світло, яке танцювало на балконі перед самими очима. В руках у кентуріона Щуролупа палав і чадів смолоскип. Щуролуп зі страхом і злістю косував на небезпечного звіра, який наготувався стрибнути.
- Не чіпати, Банга, - болісно сказав прокуратор і кашлянув. Закриваючись від полум’я рукою, він говорив далі: - І вночі, й при місяці нема мені спокою!.. О, боги! У вас теж погана служба, Марку! Вояків ви калічите...
З величезним подивом Марк дивився на прокуратора, і той спам’ятався. Щоб загладити даремні слова, промовлені зі сну, прокуратор сказав:
- Не ображайтеся, кентуріоне. Моє становище, кажу, ще гірше. Чого вам треба?
- До вас зверхник таємної охорони, - спокійно повідомив Марк.
- Кличте, кличте, - прочищаючи горло кашлем, наказав прокуратор і став босими ногами намацувати сандалі. Полум’я заходило по колонах, застукали каліги кентуріона по мозаїці. Він вийшов у сад.
- І при місяці немає мені спокою, - скрипнувши зубами, сам до себе проказав прокуратор.
На балконі замість кентуріона з’явився чоловік у каптурі.
- Банго, не зачіпати, - тихо сказав прокуратор і стиснув потилицю собаки.
Перш ніж говорити, Афраній, за своїм звичаєм, розглянувся і відійшов у тінь і, пересвідчившись, що, окрім Банги, зайвих на балконі немає, тихо сказав:
- Прошу віддати мене під суд, прокураторе. Ви мали рацію. Я не зумів уберегти Іуду з Киріафа, його зарізали. Прошу суду та усунення зі служби.
Афранію привиділося, що на нього дивляться четверо очей - собачі та вовчі.
Афраній витягнув з-під халамиди зашкарублу від крові калитку, запечатану двома печатками.
- Ось цей мішок з грошима підкинули вбивці в дім первосвященику. Кров на цьому мішку - кров Іуди з Киріафа.
- Скільки ж там, цікаво? - спитав Пілат, нахилившись до калитки.
- Тридцять тетрадрахм.
Прокуратор посміхнувся і сказав:
- Мало.
Афраній мовчав.
- Де забитий?
- Цього я не знаю, - зі спокійною гідністю відповіла людина, що ніколи не розлучалася зі своїм каптуром, - сьогодні вранці розпочнемо пошуки.
Прокуратор здригнувся, облишив ремінець сандалі, що ніяк не защіпався.
- Але ви напевно знаєте, що його вбито?
На це прокуратор дістав суху відповідь:
- Я, прокураторе, п’ятнадцять років на службі в Іудеї. Я розпочинав ще за Валерія Грата. Мені не обов’язково бачити труп для того, щоб сказати, що людина вбита, і ось я вам доповідаю, що той, хто прозивався Іуда з Киріафа, кілька годин перед цим зарізаний.
- Даруйте, Афранію, - відповів Пілат, - я ще не прокинувся до ладу, тому і сказав таке. Я сплю погано, - прокуратор посміхнувся, - і все бачу місячний промінь уві сні. Так смішно, подумайте. Наче я гуляю по цьому променю. Отож я хотів би знати ваші передбачення в цій справі. Де ви збираєтеся його шукати? Сідайте, зверхнику таємної служби.
Афраній уклонився, підсунув крісло ближче до ложа і сів, брязнувши мечем.
- Я збираюся шукати його неподалік від маслинових вичавок у Гефсиманському саду.
- Так, так. А чому саме там?
- Ігемоне, я гадаю, Іуду вбито не в самому Єршалаїмі та й не десь далеко від нього, його забили під Єршалаїмом.
- Я маю вас за одного з найвидатніших знавців своєї справи. Не знаю, втім, як з цим стоїть у Римі, але в колоніях рівного вам немає. З’ясуйте, чому?
