Прибулий чоловік, віком років під сорок, був чорний, обірваний, покритий засохлим багном, дивився по-вовчому, з-під лоба. Словом, він був дуже непривабливий і найбільше скидався на міського жебрака, яких чимало товчеться по терасах храму чи на торговицях гамірного і брудного Подолу.
Мовчанка тяглася довго, і порушена вона була дивною поведінкою приведеного до Пілата. Він перемінився на обличчі, схитнувся і, якби не вчепився брудною рукою за край столу, впав би.
- Що з тобою? - спитав Пілат.
- Нічого, - відповів Левій Матвій і зробив такий рух, наче щось проковтнув.
Худа, гола, брудна шия його нап’ялася і знову обпала.
- Що з тобою, відповідай, - повторив Пілат.
- Я стомився, - відповів Левій і понуро подивився на підлогу.
- Сядь, - мовив Пілат і показав на крісло.
Левій недовірливо поглянув на прокуратора, ступив до крісла, лякливо покосував на золоті бильця і сів не в крісло, а поряд з ним, на підлогу.
- Поясни, чому не сів у крісло? - спитав Пілат.
- Я брудний, я його закаляю, - сказав Левій, дивлячись у землю.
- Зараз тобі дадуть попоїсти.
- Я не хочу їсти, - відповів Левій.
- Для чого ж брехати? - спитав тихо Пілат. - Ти ж не їв цілий день, а може, й довше. Ну гаразд, не їж. Я прикликав тебе, щоб ти показав мені ніж, що був у тебе.
- Вояки відняли його у мене, коли заводили сюди, - відповів Левій і докинув похмуро: - Ви його поверніть мені, його потрібно віддати хазяїну, я вкрав його.
- Для чого?
- Щоб мотуззя перерізати, - відповів Левій.
- Марку! - гукнув прокуратор, і кентуріон ступив під колони. - Ніж його дайте мені.
Кентуріон витягнув з одних з піхов при поясі брудний хлібний ніж і дав його прокуратору, а сам відійшов.
- А в кого взяв ножа?
- У хлібній крамничці біля Хевронської брами, як увійти в город, зараз же ліворуч.
Пілат подивився на широке лезо, навіщось почіпав пальцем, чи гострий ніж, і сказав:
- Щодо ножа не турбуйся, ніж повернуть у крамничку. А тепер мені потрібне інше: покажи хартію, яку ти носиш з собою і де записані слова Ієшуа.
Левій з ненавистю подивився на Пілата і посміхнувся такою недоброю посмішкою, що обличчя його спотворилося вкрай.
- Все хочете відібрати? І останнє, що маю? - спитав він.
- Я не сказав тобі - віддай, - відповів Пілат, - я сказав - покажи.
Левій понишпорив у пазусі й витяг сувій пергаменту. Пілат узяв його, розгорнув, розстелив між вогнями і, щулячи очі, почав вивчати малорозбірливі чорнильні знаки. Важко було збагнути ці кострубаті рядки, і Пілат морщився та прихилявся до самого пергаменту, водив пальцем рядками. Йому пощастило-таки розібрати, що записане є безладною низкою якихось висловів, якихось дат, господарських записів і поетичних уривків. Дещо Пілат прочитав: “Смерті немає... Вчора ми їли солодкі весняні баккуроти...”
Гримасуючи від натуги, Пілат мружився, читав: “Ми побачимо чисту ріку води життя... Людство буде дивитися на сонце крізь прозорий кристал...”
Тієї миті Пілат здригнувся. В останніх рядках пергаменту він розібрав слова: “...більшого пороку... боягузтво”. Пілат скрутив пергамент і різко простяг його Левію.
- Візьми, - сказав він і, помовчавши, додав: - Ти, як я бачу, книжник, і нема чого тобі, одинокому, ходити злидарем, без пристанища. В мене в Кесарії є велика книгозбірня, я дуже багатий і хочу взяти тебе на службу. Ти будеш розбирати і доглядати папіруси, будеш мати хліб і одяг.
Левій підвівся і відповів:
- Ні, я не хочу.
- Чому? - темніючи з лиця, спитав прокуратор. - Я тобі неприємний, ти боїшся мене?
Така ж лиха посмішка спотворила обличчя Левію, і він сказав:
- Ні, тому, що ти боятимешся мене. Тобі не так просто буде дивитися мені у вічі, після того як ти вбив його.
- Мовчи, - відповів Пілат, - візьми грошей.
Левій заперечливо похитав головою, а прокуратор вів далі:
- Ти, я знаю, числиш себе учнем Ієшуа, але я тобі скажу, що ти не збагнув анічогісінько з того, чому він тебе вчив. Бо ж, якби це було так, ти неодмінно взяв би у мене хоч щось. Уважай, що він перед смертю сказав, що він нікого не винуватить, - Пілат значуще підняв палець, лице Пілатове пересмикувалося. - ї сам він неодмінно взяв би що-небудь. Ти жорстокий, а він жорстоким не був. Куди ти подасися?
Левій раптом наблизився до столу, вперся в нього обома руками і, дивлячись палахкими очима на прокуратора, зашепотів йому:
- Ти, ігемоне, знай, що я в Єршалаїмі заріжу одну людину. Мені кортить тобі це сказати, щоб ти знав, що крові ще буде.
- Я теж знаю, що вона ще буде, - відповів Пілат, - своїми словами ти мене не здивував. Ти, певно, хочеш зарізати мене?
- Тебе мені зарізати не вдасться, - відповів Левій, ошкірившись у посмішці, - я не такий безклепкий, щоб на таке важитись, але я заріжу Іуду з Киріафа, я цьому заповім решту життя.
Від цих слів утіха виобразилася в очах прокураторових, і він, поманивши до себе пальцем поближче Левія Матвія, сказав:
- Цього тобі не зробити, не клопочися. Іуду цієї ночі вже зарізали.
Левій відскочив від столу, дико озираючись, і вигукнув:
- Хто це зробив?
- Не будь ревнивим, - скалячись, відповів Пілат і потер руки, - я боюся, що в нього були прихильники й окрім тебе.
