- Боже, як ти мене налякав...
Так, ця нагла поява могла перелякати хоч кого, та все ж таки вона була й великою радістю: проглянув принаймні один кінчик у цій заплутаній справі.
- Ну, говори ж мерщій! Ну! Ну! - прохрипів Римський, хапаючись за цей кінчик. - Що це все означає?!
- Вибач, будь ласка, - глухим голосом відгукнувся прибулець, зачиняючи двері, - я думав, що ти вже пішов.
І Варенуха, не скидаючи кепки, пройшов до крісла і сів по другий бік столу.
Слід сказати, що у відповіді Варенухи проглянула невеличка химерність, яка відразу шпигнула фіндиректора, який у чутливості своїй міг позмагатися з сейсмографом будь-якої з найкращих станцій світу. Як же так? Нащо ж Варенуха йшов у кабінет фіндиректора, якщо вважав, що там його немає? Адже в нього є свій кабінет. Це - раз. А друге: яким би входом Варенуха не увійшов у будинок, він неодмінно мав перестріти котрогось із нічних чергових, а тих усіх було звідомлено, що Григорій Данилович на певний час затримається у своєму кабінеті.
Але довго над цією химерністю фіндиректор не роздумував. Не до того було.
- Чому ж ти не зателефонував? Що означає вся оця нісенітниця з Ялтою?
- Ну, те, що я й казав, - прицмокнувши, наче йому болів зуб, відповів адміністратор. - Знайшли його в корчмі в Пушкіні.
- Як у Пушкіні?! Це під Москвою? А телеграми з Ялти?!
- Яка там, у лисого, Ялта! Напоїв пушкінського телеграфіста, і почали вдвох колобродити, серед іншого посилати телеграми з позначкою “Ялта”.
- Ага... Ага... Гаразд, гаразд... - не проговорив, а наче проспівав Римський.
Очі його засвітилися жовтеньким світлом. У голові склалася святкова картина ганебного усунення Стьопи з посади. Звільнення! Довгождане звільнення фіндиректора від цієї халепи в особі Лиходєєва! А може, Степан Богданович доскочить чого-небудь і гіршенького, ніж усунення від роботи... - Подробиці! - сказав Римський, стукнувши прес-пап’є по столу.
І Варенуха почав розказувати подробиці. Тільки-но він з’явився туди, куди був спрямований фіндиректором, його негайно прийняли і яквайуважніше вислухали. Ніхто, певно, і думки такої не припустив, що Стьопа може бути в Ялті. Всі відразу пристали на здогад Варенухи, що Лиходєєв, безперечно, в пушкінській “Ялті”.
- Де ж він зараз? - перебив адміністратора розхвильований фіндиректор.
- Та де ж йому бути? - відповів, криво посміхнувшись, адміністратор. - Натурально, у витверезнику!
- Ну, ну! От спасибі!
І Варенуха вів далі свою оповідь. А що більше він оповідав, то яскравіше перед фіндиректором розгортався довжелезний ланцюг лиходєєвих хамств і неподобств, і кожна наступна ланка в цьому ланцюзі була гірша за попередню. Чого був вартий хоч би п’яний танець в обіймах з телеграфістом на моріжку перед пушкінським телеграфом під звуки якоїсь гультяйської гармоніки! Гонитва за якимись громадянками, що верещали від жаху! Намагання побитися з буфетником у самій “Ялті”! Розкидання пір’їстої цибулі по підлозі в тій же “Ялті”. Розбиття вісьмох пляшок білого сухого “Ай-Даніля”. Пошкодження лічильника в шофера таксі, котрий не захотів везти Стьопу на своїй машині. Погроза арештувати громадян, які намагалися покласти край Стьопиним паскудствам... Словом, несвітський жах!
У театральних колах Москви Стьопа зажив голосної слави, і всі знали, що за личина цей чоловік. А все ж таки те, що розповідав адміністратор про нього, навіть для Стьопи було занадто. Так, занадто. Навіть дуже занадто...
Колючі очі Римського через стіл устромилися в обличчя адміністраторові, і що більше той говорив, тим похмуріші ставали ці очі. Чим життєвіше і мальовничіше ті бридкі подробиці, що ними оздоблював свою повість адміністратор, тим менше йняв віри оповідачеві фіндиректор. Коли ж Варенуха повідомив, що Стьопа розпаношився до того, що намагався чинити спротив тим, хто приїхав, аби допровадити його в Москву, фіндиректор уже твердо знав, що все розказуване йому адміністратором, який повернувся опівночі, все - брехня! Брехня від першого до останнього слова!
Варенуха не їздив у Пушкіно, і самого Стьопи в Пушкіні також не було. Не було п’яного телеграфіста, не було побитого скла в корчмі, Стьопу не в’язали мотуззям... - нічого нього не було.
