Першим з’явився кінний міліціонер, який їхав кроком уздовж ґратчастої огорожі саду, а за ним троє піших. Потім повільно посунувся вантажний автомобіль з музиками. Далі - новісінька відкрита похоронна машина, на ній труна вся у вінках, а по кутах платформи стояло четверо людей: троє чоловіків і одна жінка.
Навіть на віддалі Марґарита розгледіла, що обличчя тих, хто, стоячи в похоронній машині, проводжали в останню путь покійного, якісь дивно розгублені. Особливо це було помітно на громадянці, яка стояла в лівому задньому кутку автокатафалка. Товсті щоки їй аж наче ще більше розпирало десь ізсередини якоюсь пікантною таємницею, в заплилих очицях палали двозначні вогники. Здавалося, що ось-ось, ще трохи, і громадянка, не втерпівши, підморгне на мерця і скаже: “Чи ви коли таке бачили-чули? Чиста тобі містика!” Такі ж розгублені обличчя були і в піших учасників процесії, які, приблизно триста, повільно йшли за похоронною машиною.
Марґарита проводжала очима кортеж, прислухаючись до того, як затихає вдалині тужливий турецький барабан, видаючи все однаковісінько “бумс, бумс, бумс”, і думала: “Який дивний похорон... І яка туга від цього “бумса”! Далебі, дияволу б я запродала душу, аби тільки дізнатися, живий він чи ні? Цікаво знати, кого це ховають з такими дивовижними обличчями?”
- Берліоза Михайла Олександровича, - раптом почувся поруч дещо гугнявий чоловічий голос, - голову МАСОЛІТу.
Здивована Марґарита Миколаївна обернулась і побачила на своїй лаві громадянина, який, напевно, нишком підсів у той час, коли Марґарита задивилася на процесію і, треба гадати, несамохіть уголос промовила своє останнє запитання.
Процесія тим часом почала зупинятися, мабуть, стримувана попереду світлофорами.
- Так, - вів далі невідомий громадянин, - дивний у них настрій. Везуть мерця, а думають лише про те, куди заподілася його голова.
- Яка голова? - спитала Марґарита, приглядаючись до несподіваного сусіда.
Він був невисокий на зріст, вогненно-рудий, з іклом, у накрохмаленій білизні, в смугастому добротному костюмі, в лакованих черевиках і з котелком на голові. Краватка була яскрава. Дивовижно, що з кишеньки, де звичайно чоловіки носять хусточку або самописку, в цього громадянина стриміла обгризена куряча кістка.
- Та, бачите, - ясував рудий, - сьогодні вранці в грибоєдовському домі голову в мерця поцупили з труни.
- Як же це може бути? - мимохіть спитала Марґарита, в той же час пригадавши перешепти в тролейбусі.
- Чорти їх маму знають як! - пащекував рудий. - Втім, я гадаю, про це Бегемота непогано було б запитати. Страшенно ловко поцупили. Неймовірний скандал! І, головне, не взяти в тяму, кому й навіщо вона потрібна, ця голова!
Хоч як була поглинута своїм Марґарита Миколаївна, її, однак, вразили дивовижні брехні невідомого громадянина.
- Даруйте! - раптом вигукнула вона. - Якого Берліоза? Це, що в газетах сьогодні...
- А, так, так...
- Отож це літератори за труною йдуть? - запитала Марґарита і враз ошкірилась.
- Так-таки, вони самісінькі!
- А ви їх знаєте на обличчя?
- Всіх до єдиного, - відповів рудий.
- Скажіть, - заговорила Марґарита, і голос її зробився глухим, - серед них нема критика Латунського?
- Як же його може не бути? - відповів рудий. - Он він з краю в четвертій шерензі.
- Це блондин отой? - мружачись, запитала Марґарита.
- Попелястий... Бачите, він очі закотив до неба.
- На патера скидається?
- Ото-то.
Більше Марґарита нічого не запитала, приглядаючись до Латунського.
- А ви, я бачу, - посміхаючись, заговорив рудий, - ненавидите цього Латунського.
- Я ще декого ненавиджу, - крізь зуби відповіла Марґарита, - але про це нецікаво говорити.
Процесія в цей час рушила далі, за пішими потягнулися переважно порожні автомобілі.
- Так, звісно, що тут цікавого, Марґарито Миколаївно!
Марґарита вразилася:
- Ви мене знаєте?
Замість відповіді рудий скинув котелок і широким рухом відвів його вбік.
“Ну й розбишацька пика!” - подумала Марґарита, приглядаючись до свого вуличного співбесідника.
- А я вас не знаю, - сухо сказала Марґарита.
- Звідки ж вам мене знати! А я, щоб ви знали, посланий до вас у справі.
Марґарита зблідла і сахнулася.
- З цього безпосередньо і треба було починати, - заговорила вона, - а не молоти чортзна-що про відрізану голову! Ви хочете заарештувати мене?
- Поцілила пальцем у небо, - вигукнув рудий, - що це таке: раз заговорив, так уже неодмінно маю арештовувати! Просто справа є до вас.
- Нічого не втямлю, яка справа? Рудий розглянувся і сказав таємничо:
- Мене прислано, щоб вас сьогодні ввечері запросити в гості.
- Що ви верзете, які гості?
- До одного дуже значного іноземця, - з притиском сказав рудий, прискаливши око.
Марґарита дуже розгнівалася.
- Нова порода об’явилася: вуличний звідник! - підводячись, щоб іти геть, сказала вона.
- Красно дякую за такі доручення! - образившись, вигукнув рудий і буркнув у спину Марґариті, яка відходила: - Дурепа!
- Мерзотник! - відказала та, обертаючись, і тієї ж миті почула за собою голос руданя:
