Маленька паризька книгарня полностью

Раптом він подумав, що було б, якби Катрін двадцять один рік тому зустріла його, а не месьє Ле П.

Месьє Одинак довго роздумував, чи готовий він до листа.

Звичайно ж ні.

Він зламав печатку, жадібно ковтнув запах паперу. Заплющив очі й на хвилину нахилив голову.

Потім месьє Одинак сів на стілець із бістро і почав читати лист Манон до нього двадцятиоднорічної давності.

Боньйо, 30 серпня 1992 року

Я писала тобі вже тисячу разів, Жане, і щоразу починала одним і тим самим словом, бо воно найправдивіше: «Коханий».

Коханий Жане, мій коханий, далекий Жане.

Я утнула велику дурницю. Не повідомила, чому кинула тебе. Тепер шкодую про дві речі — що покинула тебе і що не сказала причину.

Будь ласка, читай далі, не сердься на мене. Я кинула тебе не тому, що не хотіла залишатися з тобою.

Я жадала — але зовсім не того, що натомість відбувається зі мною.

Жане, я помираю. Це буде дуже скоро, вони кажуть — на Різдво.

Я справді прагнула, щоб ти мене зненавидів, коли піду.

Бачу, що ти хитаєш головою, мій любий. Але я хотіла вчинити так, як кохання вважає правильним. І хіба не сказано: роби те, що найкраще для іншого? Вважала, буде ліпше, коли ти забудеш мене і, гніваючись, не тужитимеш, не переживатимеш, нічого не знати­меш про мою смерть. Удар, гнів, кінець — і прощавай навіки.

Але я помилилася. Це не спрацювало. Мушу розказати тобі, що сталося зі мною, з тобою, з нами. Це і прекрасно і жахливо водночас. Занадто багато для короткого листа. Ми поговоримо про це, коли ти приїдеш сюди.

Це моє прохання до тебе, Жане: приїдь до мене.

Я так боюся помирати.

Але дочекаюся тебе.

Я кохаю тебе.

Манон

PS: Якщо ти не приїдеш, бо твої почуття недостатньо сильні, я зрозумію це. Ти нічого мені не винен. Жалю теж.

PPS: Лікарі більше не дозволяють мені нікуди виїжджати. Люк чекає на тебе.

Месьє Одинак сидів у темряві, роздавлений і знищений.

Груди йому здушило.

Цього не може бути.

Щораз, як він моргав, то бачив себе, але двадцять один рік тому. Як він непорушно сидить за оцим самим столом і відмовляється відкрити лист.

Неможливо.

Вона ж не могла?..

Вона двічі зрадила його. Він був абсолютно впевнений у цьому. Усе його подальше життя трималося тільки на цій упевненості.

Він відчув, що його зараз знудить.

І от тепер виходить, що це він зрадив її. Манон марно чекала на нього, поки вона…

Ні. Будь ласка, будь ласка, не треба.

Він усе знищив.

Лист, PS. Для неї це означало, що його почуття були не надто сильні. Наче месьє Одинак не любив Манон достатньо, щоб виконати її шалене бажання — її останнє, важливе, неймовірно пристрасне бажання.

Усвідомлення цього переповнило його страшенним соромом.

Він уявляв, як вона, відправивши йому лист, година за годиною впродовж тижнів чекала, коли з-за рогу будинку з’явиться машина і Жан постукає в її двері.

Минуло літо, осінь розмалювала морозними візерунками опале листя, зима оголила дерева.

А він так і не приїхав.

Чоловік закрив обличчя руками, хоча йому хотілося дати ляпаса самому собі.

А тепер надто пізно.

Тремтливими неслухняними пальцями месьє Одинак склав крих­кий лист, що дивом усе ще випромінював її запах, і вклав його в конверт. Потім із похмурою зосередженістю застебнув сорочку, навпомацки взувся. Привів волосся до ладу, дивлячись у темну шибку, ніби в дзеркало.

Вистрибни ти, ідіоте. Це вирішить усі проблеми.

Він підняв очі й побачив Катрін, яка стояла, спершись об одвірок.

— Я був її… — почав він, указуючи на лист.

— Вона була моя… — месьє Одинак не міг дібрати слів. — Але все вийшло зовсім не так.