Маленька паризька книгарня полностью

І лише тепер, коли месьє Одинак відпустив цей образ Манон, яка спала й дихала на дикому далекому південному кордоні, — відпустив так повільно, як запускають на воду паперовий кораблик, — він помітив, що увесь час дивився вперед широко розплющеними очима, не моргаючи, і згадував свою кохану, не розбиваючи собі серця.

— О, та зніміть ви, будь ласка, оті навушники, Джордане. Послухайте, яка тиша.

— Ш-ш-ш! Не так голосно! І не називайте мене Джорданом — ліпше я візьму собі псевдонім.

— Чудово. І який?

— Тепер я Жан, Жан Одинак.

— При всій повазі: це я Жан Одинак.

— Еге ж, блискуче, правда? Може, називатимемо один одного по імені?

— Ні.

Джордан штовхнув навушники назад, потім принюхався.

— Пахне риб’ячою ікрою.

— Ви що, нюхаєте вухами?

— А якщо я впаду в риб’ячу ікру і мене з’їсть орда недорозвинених сомів?

— Месьє Джордан, більшість людей падають за борт тільки при спробі помочитися через поручні в нетверезому стані. Користуйтеся вбиральнею і тоді точно виживете. До того ж соми не їдять людей.

— Та ну? Де це написано? Іще в якійсь книзі? Ви ж не гірше за мене знаєте: те, що люди пишуть у книгах, це лише та правда, яку вони бачать у себе перед носом. Я маю на увазі, що земля була плоска і теліпалась у космосі, мов забутий піднос у їдальні. — Макс Джордан потягся, у животі в нього голосно й докірливо забурчало. — Не завадило би поїсти.

— У холодильнику можна знайти…

— … Загалом корм для котів. Серце й курка — ні, красно дякую.

— Там ще є консервована біла квасоля.

Їм і справді слід було терміново поповнити запаси, але як? У касі месьє Одинака валявся дріб’язок, Джорданові кредитки поглинула Сена. Натомість води в баках достатньо для вбиральні, раковини і душової. Ще залишилося два ящики мінеральної води. Але на весь шлях до півдня цього теж не вистачить.

Месьє Одинак зітхнув. Лише декілька хвилин тому він уявляв себе піратом, а тепер був юнгою.

— А що я викопав! — тріумфально вигукнув Джордан, коли виліз із набитого книгами черева «Лулу». Хлопець притяг у рульову рубку стос книг. Під пахвою в нього стирчав довгий картонний футляр. — Оце ось збірник тестів із судноводіння з усіма дорожніми знаками — мрія будь-якого європейського зануди-бюрократа, — він кинув книгу біля штурвала.

— Ще є книга про морські вузли. Я її візьму. А тепер подивіться ось на це: задній… вибачте, кормовий вимпел, а також — увага! — прапор!

Він гордо підняв картонний футляр і витряс із нього великий скручений прапор.

Це був чорно-золотий птах із розпростертими крилами. Якщо придивитися, то можна було розпізнати стилізовану книгу, корінець якої був тілом птаха, а обкладинка і сторінки — крилами. У паперового птаха була голова орла, а на одному оці — пов’язка, неначе в пірата. Він був вишитий на тканині темно-червоного кольору.

— Ну? Це наш прапор, чи що?

Жан Одинак відчув гострий біль зліва від грудини. Він зігнувся навпіл.

— Що сталося? — стривожено запитав Макс Джордан. — У вас серцевий напад? Якщо так, то, будь ласка, не просіть мене почитати в книжці, як вставляється катетер!

Месьє Одинак мимоволі засміявся.

— Усе добре, — він важко дихав. — Це просто… з несподіванки. Зараз минеться.

Жан робив ковтальні рухи, щоб протистояти болю.

Він погладив тонкі нитки, тканину і дзьоб птаха-книги, а потім — його єдине око.

Манон вишила цей прапор на відкриття баржі-книгарні, одночасно шиючи свою прованську весільну ковдру. Її пальці й очі пестили тканину — цю тканину.

Манон. Невже це єдине, що в мене залишилося від тебе?

— Чому ти виходиш заміж за цього винороба?

— Його звуть Люк і він мій найкращий друг.

— Віджая теж мій найкращий друг, однак я не збираюся одружуватися з ним.

— Я люблю Люка. У шлюбі з ним буде чудово. З Люком я почуваюся собою, без жодних зобов’язань.

— Ти можеш одружитися зі мною, і це теж буде чудово.

Манон опустила шиття. Око птаха було вишите наполовину.

— Я вже була частиною життєвого плану Люка, а ти в той час навіть і гадки не мав, що ми зустрінемося в потязі.

— І ти не хочеш, щоб він страждав від зміни плану.

— Ні, Жане. Зовсім ні. Це я не хочу страждати. Я сумую за Люком. Він нічого не вимагає і потрібен мені. Ти потрібен мені. Мені необхідні північ і південь. А також життя повністю з усім, що до нього входить. Я вибрала «і» проти «або». Люк дозволяє мені кожне «і». А ти зміг би так, якби ми були чоловіком і дружиною? Якби був ще хтось, другий Жан, ще один Люк, або два, або…

— Я хочу, щоб ти була тільки моєю.

— О, Жане. Я егоїстка, знаю. Можу лише просити, щоб ти лишався зі мною. Ти так мені потрібен. Я зможу жити, тільки якщо ти будеш поряд.

— На все життя, Манон?

— На все моє життя, Жане.

— Тоді мені цього достатньо.

Наче скріплюючи угоду, вона проколола голкою палець і промокнула кров матерією за оком птаха.

А втім, можливо, це був лише секс.

Для нього жахливою була думка, що їй потрібен від нього лише секс.