1] Батько Пріам за Есаком тужив, як за мертвими тужать;2] Що перевтіливсь,— не знав. Йому жертви складав на могилі,3] Хоч і пустій, та позначеній написом, Гектор з братами.4] Тільки Паріса тоді не було на печальних обрядах:5] Викравши вдатну дружину собі, він війну довголітню6] Вніс у вітчизну: за звабником тисяча суден союзних7] Рушило вслід, а на них — товариство військове пеласгів.8] Помста швидкою була б, якби суден вітри супротивні9] Не розметали, якби їх Авліда в землі Беотійській,10] Рибою щедра, на тихій воді не тримала так довго.11] Вже готувалися звичаєм предків Юпітеру скласти12] Жертву благальну, вже древній вівтар запалав, коли раптом13] Неподалік вівтаря, на платані, уздріли данайці14] Синю змію, що вилася по стовбуру ген до верхів'я.15] Там, на вершечку,— гніздо, й пташенят було вісім у ньому.16] З матір'ю разом, що била крильми над гніздом опустілим,17] їх, ухопивши, несита змія в одну мить проковтнула.18] Всі остовпіли, а Тестора син, ясновидець відомий,19] Ось що сказав: «Переможемо ми! Веселіться, пеласги!20] Троя впаде; але й наші митарства триватимуть довго!» —21] Дев'ятилітню війну — було й дев'ять птахів — пророкує.22] Тільки сказав, а змія, обвиваючи віття зелене,23] Каменем стала, зміїний свій вигляд у ньому зберігши.24] Не втихомиривсь, одначе, Нерей,— в аонійській затоці25] Воїнство все ще стоїть. І вже дехто вважав, що від лиха26] Трою Нептун береже, адже він її муром обводив.27] Тільки не Тестора син: він—бо знає і вголос говорить,28] Що слід робити: дівочою кров'ю власкавити гнівну29] Діву—богиню. Коли над любов'ю — спільна потреба,30] Владар — над батьком верх узяли, й, щоб невинну віддати31] Кров, Іфігенія станула серед жерців посмутнілих32] Біля жертовника,— зглянулась Діва й, присутнім заславши33] Зір поволокою, в найурочистішу мить обрядову, [207]34] Кажуть, ланню жертовною доньку Мікен підмінила.35] Тож, коли кров ю належною задовольнилась Діана36] Й разом із Фебою гнів довгочасний приборкала й море,—37] Тисяча суден, вітрила наповнивши вітром попутнім,38] Після трудів чималих до фрігійських пісків дотяглися.39] Між суходолом, повітрям і водами є серединне40] Місце у просторі — наче межа трьохчастинного світу.41] Кожну подію відтіль, хоч і віддаль незмірно далека,42] Видно, й усі голоси проникають у вуха чутливі.43] Там — Поголоска живе; її дім — на вершині найвищій.44] Безліч веде туди входів і тисяча отворів різних45] Є в тому домі; дверей — ні одних ні в одному проході.46] Навстіж усе там і вдень і вночі. Увесь дім — із дзвінкої47] Міді, й гуде він увесь, і відлунням повторює звуки.48] Спокою в ньому нема, жоден закуток тиші не знає.49] Криків, одначе, не чуть, тільки гамір стоїть невиразний.50] Море подібно шумить, коли подих його наслухати51] Здалеку. Відгомін грому такий, коли в хмарі понурій52] Ще раз, але ніби знехотя вже, загуркоче Юпітер.53] В передпокоях — роїться юрба. То виходить, то входить54] Натовп хисткий. Неправдиві й правдиві впереміш повсюди55] Там сновигають чутки, перепурхують з місця на місце56] Незрозумілі слова; ці наповнюють вуха дозвільних.57] Ті — з новиною далі летять. Щораз більшає доля58] Вигадки: що б не почув,— щось від себе додасть оповідач.59] Там — Легковірність і Помилка, здатна на все, процвітає,60] Там і Веселість пуста проживає, й Страхи онімілі,61] й Розбрат, іще молодий, і не знати ким зроджений — Шепіт.62] Там озирається пильно довкіл і сама Поголоска:63] Мусить—бо знати, що діється в небі, на землях, на водах.64] От сповістила вона, що з загонами воїнів збройних65] Грецькі до Трої зближаються судна. Отож не зненацька66] Ворог напав: укріпились троянці й від моря проходи67] Всі перекрили. Від Гектора перший ти рішенням Долі,68] Протесілаю, упав. Поріділи данайців загони69] В перших боях: наштовхнулись на Гектора—мужеубивця.70] Крові чимало проливши, відчули й фрігійці, що значить71] Меч у правиці ахейців. Уже побережжя сігейське72] Кров ю спливало. Вже Кікн, потомок Нептуна, зі світу73] Тисячу воїнів звів. Уже грізний Ахілл пе'ліонським74] Списом троянців десятками клав. На Прудкій колісниці75] Чи то за Ректором він, чи за Кікном шукаючи, врешті,76] З Кікном зіткнувсь (тому Гектор ще міг десять років прожити).77] Ось, понукаючи коней, що під хомутом вигинали78] Спінені шиї, на ворога він скерував колісницю.79] Списом потряс у могутній руці й до героя звернувся: [208]80] «Хто б ти, юначе, не був, перед смертю потішся принаймні81] Тим, що в бою подолає тебе сам Ахілл—гемонієць!»82] Мить — і спис Еакіда важкий поспішив за тим словом.83] І, хоч несхибний був спис, хоча пущений був непомильно,84] Все ж на той раз не домігся свого наконечник залізний.85] Щойно грудей він легенько торкнувся,— «О сину богині,—86] Кікн одгукнувся,— не раз—бо чував я, герою, про тебе,—87] Певно, здивований ти, що нема в мене рани на грудях?»88] (Списник таки дивувавсь). «Не подумай, що цей мідносяйний,89] Золотогривий шолом, що цей щит, який маю в лівиці,—90] Це охорона моя: їх ношу тільки задля окраси.91] Зброєю звик хизуватися й Марс. І якщо я відкину92] Це бойове окриття, то й тоді не боятимусь рани.93] Щось таки важить, що я народивсь не від німфи морської,94] Не від Нерея дочки: сам Нептун моревладний — мій батько».95] Гордо промовив і списом в округлений щит Еакіда—96] Він, розмахнувшись, метнув. Через мідь, через дев'ять бичачих97] Шкір наконечник проник, та застяг у десятому шарі.98] Вихопив вістря і списом, що все ще тремтів од удару,99] Знову розмашисто кинув герой, але ворога тіло100] Знов без дряпинки було. Так і спис, що був кинутий втретє,101] Кікна не вклав, хоч той вмисно підставив оголені груди.102] Гнівом Ахілл запалав, як у цирку, бува, просто неба,103] Піниться бик, ударяючи рогом страшним у багряну104] Плахту, розлючений тим, що не тіло — повітря вдаряє.105] «Може,— подумав Ахілл,— одлетів наконечник залізний?» —106] Міцно тримався, однак. «То, виходить, ослабла правиця,107] На одного лиш намарно розтративши всі свої сили?108] Та не такою раніше була, коли стіни Лірнеса109] Й Тенеда я розметав, покоривши їх перший, а Фіви,110] Еетіоновий край, я залив таки їхньою кров ю111] Вщерть, коли бистрий Каїк, пурпуровий від кровопролиття112] Плив, коли двічі пізнав, яка міць мого ратища, Телеф!113] Дужими й тут були руки мої: це ж бо їхня робота —114] Купи навалених тіл; значить, має ще силу правиця!»115] Мовив і, наче б у доказ тих слів, чи бува не брехливі,116] Прямо в Менета метнув, простолюдина з—поміж лікійців.117] Спис через панцир пробивсь, увігнався нещасному в груди.118] Поки, вмираючи, падав Менет — головою об землю,119] Вихопив зброю Ахілл із гарячої рани й промовив:120] «Ось ця рука і цей спис, що на них я весь час покладався!121] Хай і тепер, коли в цього метну, мені доля сприяє!»122] Мовивши так, він у Кікна метнув — і не схибив нітрохи123] Спис ясеновий: у лівім плечі задзвенів, невідхильний.124] Тут же відбився, проте, мов од скелі чи муру глухого.125] Там, куди списом поцілив, одначе, на грудях у Кікна,126] Крові сліди спостеріг — і зрадів Еакід, та намарно: [209]127] Рани й тепер не було, це Менет його кров ю оббризкав.128] Щойно тоді, з колісниці високої вмить зістрибнувши,129] Кинувсь на все ще спокійного Кікна з мечем блискавичним130] Лютий Ахілл, але й те надарма: розкололися, бачить,131] Щит і шолом, а гартований меч не бере—таки тіла.132] Врешті, не втерпів Ахілл: він опуклим щитом своїм Кікна133] Бити раз по раз почав навмання — по обличчі, по скронях.134] Той подається назад, Еакід — насувається грізно,135] Передихнути не дасть. І жахнувся нащадок Нептуна,136] Кола в очах попливли, затуманився зір; та не довго137] Він задкував: наштовхнувсь на валун, що лежав серед поля.138] Гепнувсь горілиць; на нього ж — Ахілл. Усією вагою139] Велет його до землі прикував, не дозволив рухнутись.140] Потім, щитом і колінами груди йому пригнітивши,141] Міцно шолом затягнув ремінцями, й вони наче в зашморг142] І підборіддя, і шию взяли, не давали дихнути.143] Вже нахиливсь Еакід, щоби зброю з полеглого зняти —144] Бачить: сама тільки зброя лежить. Замінив його тіло145] В білого птаха з таким же іменням отець моревладний.146] Після виснажливих, довгих боїв благодатна запала147] Тиша; на деякий час ворогуючі зброю відклали.148] Поки одні обставляють сторожею пильною стіни,149] Другі ж невсипно чатують удовж оборонного рову,150] День урочистий настав, коли велет Ахілл, переможець151] Кікна, власкавлював кров ю телиці богиню Палладу.152] Ось на багряний олтар він розклав їй посвячені кусні,153] Ось уже й дим, такий милий богам, заклубився в повітрі;154] З димом — жертовне пішло; що лишилось — було для гостини.155] . Знатні, прилігши на ложах, уже смаженину пахучу156] їсти взялись, усмиряють вином і турботи, і спрагу.157] Та не кіфара дзвінка, не пісні милозвучні, не флейта158] З буксу дірчастого довга й тонка їм дає насолоду,—159] Ніч у розмовах пливе. Гомонять про бої, про хоробрість;160] Хто про своє оповість, хто й про ворога добре озветься.161] Хто з ким зіткнувся, кого подолав,— їм приємно по черзі162] Мову вести. А про що б довелось говорити Ахіллу?163] Що б то хтось інший почав із гостей в товаристві Ахілла?164] Звісно, цікавила всіх у той час нещодавня поразка165] Сина володаря вод. Дотепер ще не сходило з думки,166] Як це так бути могло, що юнацького тіла не брала167] Зброя — ні меч, ані спис, що залізо щербилось об нього.168] Сам Еакід лиш плечима здвигав, дивувались ахейці.169] Втрутився Нестор: «На вашім віку був один тільки воїн,170] Що не зважав ні на спис, ні на меч, кого криця не брала,—171] Кікн, а от я в давнину знав такого, що й тисячу ран міг172] Тілом своїм невразливим прийнять,— перребійця Кенея. [210]173] Це був той самий Кеней, що, хоробрістю славний, на схилах174] Отрію жив. Та його з—між усіх виділяє ще й інше:175] Жінкою він народивсь». Тут усі сивочолого просять,176] Щоб оповів про це дивнеє диво. Ахілл серед інших:177] «А розкажи нам таки, бо ж усі ми почути б хотіли,178] Словом розумним уславлений світоче нашого часу,179] Хто був Кеней, яким чином зазнав переміни такої,180] Звідки ти знаєш його, з яких битв, із якого походу,181] Ким він подоланий був, якщо міг його хтось подолати?»182] Старець на те: «Хоча заздрісна давність мені на заваді.,.183] Хоч не одне, колись бачене й чуте, забулося нині,184] Все ж не одне й дотепер пам'ятаю. Одначе, найкраще185] З того, що дома було й на війні, саме це я затямив,186] Що зацікавило вас. І якщо хтось подіями щедру187] Старість розлогу пізнав, то це я, за чиїми плечима —188] Двісті років життя, а тепер уже й третя йде сотня.189] Славилась ясністю вроди Елатова доня — Кеніда,190] Перша з усіх фессалійських дівчат. У містах того краю,191] Значить, Ахілле, й твоїх,— бо й ти земляком їй доводивсь,—192] Безліч — та все надарма — женихів набивалось до неї.193] Певно б, до неї подався й Пелей, але він у ту пору194] Матір твою чи то взяв за дружину, чи то — вже не тямлю —195] Лиш обіцянку йому було дано. Кеніда ж уперто196] Заміж не йшла. Побережжям гуляла якось на відлюдді,197] й тут повелитель морів — повідають — її обезчестив.198] Радий, що так несподівано свіжої звідав любові,—199] «Сміло,— їй каже Нептун,— попроси, чого серце бажає,—200] І не відмовлю тобі». (Поголоска й про те сповіщала).201] «Кривда велика — велике й прохання,— сказала Кеніда,—202] Хай не зазнаю наруги повік. Хай не буду віднині203] Жінкою. Цим ощасливиш мене!» Поки так говорила,204] Мов чоловічим ставав, набираючи мужності, голос.205] Втім, чоловічим він був: що просила, те й подарував їй206] Владар безкраїх глибин, а в додачу зробив невразливим207] Тіло: Кеней відтоді вже не міг полягти від заліза.208] Щойно домігся свого — й по Пенейських полях походжає209] Радісний, спраглий занять чоловічих потомок Атрака.210] З Гіпподамією гучно весілля справляв Іксіонів211] Син Пірітой. Лиш розставив столи — й запросив хмарородних—212] Звірів, щоби прилягли в оповиту галуззям печеру.213] Знать гемонійська була, були й ми там, запрошені гості.214] Скрізь, куди оком не скинь, гомінлива юрба напливає,215] Пісня весільна звучить, біля входу димлять смолоскипи.216] Бачимо, вже й молода, виступаючи серед жіноцтва,217] Сяє чудовим лицем. «Пощастило ж тобі, Пірітою»,—218] Всі були певні того. Проте мало що не помилились:219] Бо, найдикіший із диких кентаврів, у тебе, Евріте, [211]220] Щедрим вином, як і вродою діви, розпалені груди221] Раптом жагою взялись, божевіллям захмарились пяним.222] Мить — і веселощів мов не було: столи — вверх ногами.223] Вже молоду за волосся вхопили; Евріт пориває224] Гіпподамію; за ним і всі інші — хто яку вибрав,225] Хто яку міг — потягли, мов у щойно здобутому місті.226] Зойки жінок залунали довкіл. Ми схопились на ноги.227] Першим озвався Тесей: «Чи аж так оп янів ти, Евріте,228] Що при мені, ще живому, посмів ображать Пірітоя,229] Друга мого, й, над одним наглумившися, двох уразити?»230] Це не була похвальба: розметавши напасників буйних,231] Вирвав захоплених дів із шалених обіймів сміливець.232] Той — ані слова на це, бо що ж міг негідник сказати233] На оправдання своє? Тож на месника руки здіймає,234] Мітить, зухвалий, в лице, в благородні цілиться груди.235] Давній кратер там стояв; довкруги виступала на ньому236] З міді висока різьба. Той кратер охопивши руками,237] Ворогу прямо в лице, розмахнувшись, метнув син Егея.238] Мозок, і кров загустілу, й вино вивергаючи з рани,239] З рота, що раною став, на вологім піску розпростертий,240] Б ється Евріт. Роз ярились, побачивши кров свого брата,241] Звірі двовиді. «До зброї! До зброї!» :—гуртом заревіли.242] Зваги вино додає. І летять, сповіщаючи бійку,243] Келихи, й дзбани крихкі, й заокруглі полумиски мідні.244] Те, з чого їли й пили, несподівано зброєю стало!245] Син Офіонів Амік із домашнього вогнища перший246] Речі святі осквернив: ухопивши світильник, що сяяв247] На вівтарі багатьма смолоскипами, й ним замахнувшись248] Високо так, наче той, хто бика білосніжного шию249] Перед жертовником взявся розтяти сокирою з маху,250] Гримнув в чоло Келадонта, лапіта,— й замість обличчя251] М ясо криваве на ньому лишив та потрощені кості.252] Випали й очі з очниць; від удару немов провалився253] Ніс через місиво те і застряг посеред піднебіння.254] Ще й не оглянувсь Амік, як його, відірвавши кленову255] Ніжку стола, вклав Пелат,— і той голову звісив на груди.256] Поки випльовував зуби, запінений, з темною кров ю,—257] Ще раз ударив його і спровадив до тіней підземних.258] Той, хто був поруч, Гріней, на вівтар, що димівся, зирнувши259] Оком жахним, прохрипів: «Чи не можна б і ним скористатись?»260] Мовивши те, громіздкий, що вогнем розбуявся, жертовник261] Велет підняв і метнув на лапітів, що валом валили.262] Двох придавив: Бротеада й сусіда його — Оріона.263] Сином Мікали був Оріон; ворожбою ця жінка264] З неба — кажуть — могла навіть місяць на землю стягати.265] «Даром не пройде тобі це зухвальство — була б тільки зброя!» —266] Мовив Ексадій, і тут йому якось потрапили в руки [212]267] Оленя роги — жертовна окраса високої сосни.268] Ними й штрикнув він, що сили було, в перенісся Грінею —269] Той без очей залишивсь: то по рогах вони розтеклися,270] То по густій бороді, зашкарублій од темної крові.271] Із вівтаря головешку сливову, пойняту жаром,272] Рет ухопив і лапіту Хараксу, крутнувшись направо,273] Нею вгатив по чолі, де нависла чуприна рудава.274] Стало горіти волосся шорстке; запікаючись в рані,275] Кров почала страхітливо сичати, мов кусень заліза,276] Розчервонілий в огні, якщо довгими щипцями з жару277] Вийме його ремісник і занурить у воду; залізо278] Люто шипить і свистить, пожираючи, спрагле, вологу.279] Той тільки чубом зметнув розкуйовдженим, пробував збити280] Полум я; далі, поріг кам яний від землі відірвавши,281] Цілого воза вантаж,— на плече його взяв, та жбурнути282] Так і не зміг: був занадто важкий, і тією плитою283] Друга свого привалив, що стояв побіч нього,— Комета.284] Рет, посміхнувшись, на те: «Залишається лиш побажати,285] Щоб і всі інші з—між вас ось такими були силачами!»286] З тим почав знову вдаряти напівобгорілим поліном287] По голові раз у раз, поки швів черепного склепіння288] Не проломив, поки з мозком рідким не змішалися кості.289] З ним покінчивши, напав на Евагра, Коріта, Дріанта.290] Щойно поліг наймолодший, Коріт, чиї щоки взялися291] Першим пушком,— «Чи не сором тобі, перемігши хлопчину,292] Ще й похвалятись?» — озвався Евагр. Але Рет йому й слова293] Мовити більше не дав: головешку, багряну від жару,294] Поки ще той говорив, через рот увігнав аж у груди.295] Далі й тебе він, кружляючи полум ям над головою,296] Наздоганяє, Дріанте лихий. Та не так ти загинув,—297] Поки він біг, перемогам радіючи, ти йому палю298] Вбив обгорілу туди, де з плечем сполучається шия.299] Зойкнув од болю і, вирвавши палю із кістки твердої,300] Кинувся Рет утікать, обливаючись власною кров ю.301] Слідом пустились Орней, і Лікаб, і поранений в праву302] Руку Медон; Пісенор і Тавмант одночасно чкурнули.303] Хто ж донедавна, змагаючись, будь—кого міг перегнати,—304] Мермер ледь волочивсь, од важкої знеможений рани.305] Фол, Меланей і Абант, кабанів усмиритель,— за ними;306] Й той, хто намарно своїх одвертав од побоїща — віщий307] Астіл; це він заспокоював Несса, що рани боявся:308] «Ти не тікай! Для Гераклових стріл береже тебе Доля!»309] Ні Евріном, ні Лікід, ні Арей, ні Імбрей від загину310] Все ж не втекли. їх усіх зупинила правиця Дріанта —311] Спереду рану наніс. Так поранений спереду й ти був,312] Хоч і навтіки пустивсь, показавши спину, Кренею:313] Ти озирнувся — і меч тобі вбився між очі в те місце, [213]314] Де перенісся немов жолобком прилягає до лоба.315] Посеред гаму та крику того, з головою пірнувши316] В сон непробудно важкий, розімлілий Афід на кудлатій317] Шкурі ведмедиці з Осей лежав. У затерплій правиці318] Досі ще кухоль тримав із вином недопитим у ньому.319] Здалеку вздрівши його, неспроможного стати до бою,320] Пальці вкладаючи в ремінь на списі,— «Вино будеш пити321] Стіксом розмішане»,— мовив Форбант і метнув блискавично322] Спис в юнака. Наконечником, гостро відточеним, ясен323] Сонному шию пробив, бо й лежав, на нещастя, горілиць.324] Так і не чув, коли смерть надійшла. Джерелом із гортані325] Чорна прорвалася кров, полилася на ложе й у келих.326] Бачив я те, як Петрей, заповзявшись, хотів було вирвать327] Жолуденосного дуба з землі; та кол#, обійнявши328] Стовбур, щосили почав то сюди, то туди ним хитати,329] Спис Пірітоя, пройшовши з розгону Петрею крізь ребра,330] Груди могутливі прицвяхував до столітнього дуба.331] Від Пірітоя хороброго впав тоді й Лік,— говорили,332] Від Пірітоя — й Хромід. Але меншою для переможця333] Честю ті двоє були, аніж велети Діктід і Гелоп.334] Гелопа списом прошив; поєднав йому отвором скроні:335] Спис йому в праве вухо ввійшов, а вийшов — у ліве.336] Діктід, коли перелякано кинувсь од Іксіоніда,337] На сідловині гірській похитнувшись, униз головою338] В прірву стрімку полетів; тягарем свого тіла могутній339] Ясен зламав — на розчахнутім дереві кишки повисли.340] Месник підбіг, *Афарей, і, каменю шмат одлупивши,341] Вже замахнувся, та саме тоді його стовбуром дуба342] Дужий Егід перестрів, роздробивши кістки величезні343] Ліктя; й не дбає про те, щоб добити каліку, та й часу344] Брак на таке: Біенорові—велетню, хто тільки власну345] Звик відчувати вагу, він стрибнув на плечі й коліном346] Вперся під саме ребро; ухопивши за гриву ліворуч,347] Голову рвучко назад відтягнув, а тоді вузлуватим348] Дубом обличчя страшне розтрощив і, мов з каменю, череп.349] Дубом Недімна поверг і метальника спису Лі копа.350] Вклав Гіппасона, якому густа борода захищала351] Груди, й Ріфея, що буйні ліси перевищував ростом,352] Також того, хто ведмедів не раз, хоча люто ревіли,353] З гір Гемонійських тягнув до своєї оселі — Терея.354] Більше не міг на звитяги Тесея спокійно дивитись355] Демолеон. Віковічну сосну з кам'янистого схилу356] Вирвати хоче будь—що, напинаючи м'язи горбаті.357] З коренем вирвать не зміг — надламану в ворога кинув.358] Поки уламок летів, ухилився Тесей від удару359] З волі Паллади — Щоб вірили в те, йому щиро хотілось.360] Та не намарно впала сосна: мов таран, із розгону [214]361] Крантору—велетню ліве плече проломила і груди.362] За зброєносця колись він у батька твого був, Ахілле:363] Вождь фессалійських долопів, Амінтор, зазнавши поразки,364] Дав Еакіду його — в запоруку довір'я і миру.365] Глянув на нього Пелей, як конав од жахливої рани,—366] Так обізвався: «Прийми, з—між усіх юнаків найдорожчий,367] Заупокійний мій дар!» І розгонисто в Демолеонта368] Спис ясеновий метнув, його силу помноживши гнівом.369] Гостре залізо, ввіткнувшись у бік, мов струна' задзвеніло370] В кістці твердій. Закривавлене без наконечника древко371] Ледве що вийняв Пелей: у легенях лишилося вістря.372] Сили кентаврові біль додає; на противника люто373] Він постає, затоптать його кінськими хоче ногами.374] Цей же шоломом дзвінким і щитом зустрічає удари,375] Плечі від них береже, наготові тримаючи зброю.376] Вдаривши в спину, він двоє грудей прошив одночасно:377] Гіла спочатку убив наповал і Флегрея, метнувши378] Спис віддалік; а в близькому бою— Іфіноя й Кланіда.379] Слідом за ними Доріл розпростерся, що шкірою вовка380] Скроні свої покривав і носив замість грізної зброї381] Вигнуті роги бика, що постійно багрилися кров ю.382] От я гукнув йому, гнівом розпалений: «Глянь, чого варті383] У порівнянні з залізом моїм твої роги бичачі!» —384] Й спис у кентавра метнув. Але він, одхилитись не встигши,385] Тільки правицю, щоб лоб захистити, підняв мимоволі —386] Й тут же прибито її до чола. Поки корчився з болю,387] Поки всі галасували довкола, Пелей — він найближче388] Був до Доріла — мечем під живіт його з розмаху вдарив.389] Той аж підстрибнув і, кишки свої поволікши землею,390] Топче їх, лютий, ногами й потоптані рве, поки, врешті,391] В них не заплутавсь, не впав на живіт, мов на торбу порожню.392] Не врятувала, Кілларе, й тебе у побоїщі славна393] Врода, якщо для двовидих створінь таке слово підходить.394] Щойно рости почала борода золота; золотаве395] Хвилями до половини плечей опадало волосся.396] Юністю лиця цвіли, і рамена, і шия, і груди,397] Й руки, й усе, що було в його тілі людським, чоловічим,398] На знамениту скидалось різьбу. Та не гіршою й нижня,399] Кінська, частина була: ще б голову, шию гривасту —400] Й Кастор його б захотів! Під сідло так і проситься спина,401] Випнулись груди від м язів тугих. Увесь — смолянистий,402] Хвіст — білосніжний, однак; виблискують білістю й ноги.403] З роду його не одна пропадала за ним. Полонила —404] Лиш Гілонома, бо чаром таким не втішалася жодна405] З—між хмарородних жінок, що в залісених горах селились.406] Тільки вона покорила Кіллара мистецтвом любові —407] Ласкою вчинків і слів. Хорошиться, наскільки природа [215]408] Тії дозволяє на це: то розпушує довге волосся,409] То розмарин, то фіалку дрібну, то троянду пахучу410] В нього вплете, а не раз — із квіток найбілішу лілею.411] Миється двічі на день у струмку, що з вершин Пагасейських,412] Лісом порослих, пливе, в його водах купається двічі.413] Шкурами звірів, котрі до лиця їй, котрі найцінніші,414] Лівий прикрашує бік, або ними плече накриває.415] їх обопільна єднала любов: у лісах та печерах416] Разом бували вони; й до лапітів, у їхню оселю,417] Вдвох увійшли, і в страшнім бойовищі стояли пліч—о—пліч.418] Хтозна—хто ратище зліва метнув; його вістря, Кілларе,419] Вбилось тобі трохи нижче від місця того, де під шию420] Клітка підходить грудна. Хоча й легко поранене, серце —421] Тільки—но вийнято спис — разом з тілом усім похололо.422] Вмить підхопила його, що в імлу западав, Гілонома.423] Легко долоню на рану кладе, припадає вустами424] До його вуст, одлітаючу душу затримати хоче.425] Бачить, однак, що помер. Із словами, що їх у загальнім426] Гаморі я не розчув, на залізо, що з тіла стриміло,427] Впала й мужа свого, зустрічаючи смерть, обнімала.428] Перед очима стоїть дотеперіще той, хто вузлами429] Шість пов'язав собі лев'ячих шкур на грудях могутніх —430] Теокомед, що людину й коня захищав одночасно.431] Кинув він пнем, що й дві пари волів його не здвигнули б,432] І в Оленіда, Тектафа, жбурнув, йому череп розбивши.433] Навпіл склепіння тверде розкололося; і через ніздрі,434] Через очниці та рот, через вуха рідкий витікає435] Мозок. Так само відстояне 'через плетінку дубову436] М'яко струмить молоко; так під натиском сита рідкого437] Точиться сік, виступаючи, згущений,— через щільніше.438] Я ж, поки Теокомед хоче зброю з полеглого зняти,—439] Свідок твій батько, Пелей,— устромив йому меч по руків'я440] В низ живота. Незадовго за ним од меча мого впали441] Хтоній і Телебоант. У руці мав рогатину Хтоній,442] Ратище — Телебоант. Саме ним він завдав мені рану —443] Бачиш он слід? Скільки часу спливло, а рубець не затерся!444] Варто б тоді було слати мене на підкорення Трої!445] Гектора міг я в ту пору якщо не здолать, то принаймні446] Стримати натиск його. Та тоді він дитям був, а може,447] Ще й не родивсь. А мене ось пригнічує вік мій сьогодні.448] Про Періфанта, що виграв двобій із кентавром Піретом,449] Що я тобі оповім? Чи про Ампіка: списом терновим450] Без наконечника прямо в лице він поцілив Ехекла.451] Гостру дрючину під серце ввігнав Макарей Ерігдупу—452] Пелетронійцю. Та й я розпоров, пам'ятаю, Кімелу453] Низ живота тим колом, що Несе його в мене пожбурив.454] Та не подумай, що тільки одним віщуванням займався [216]455] Мопс Ампікід: від несхибного списа, що Мопс його кинув,456] Гримнув на землю Годіт, і не міг уже й слова сказати:457] До підборіддя — язик, підборіддя ж — до горла прибито.458] Списом п'ятьох продірявив Кеней: Антімаха, Стіфела,459] Брома, Еліма й Піракма, що замість меча мав сокиру.460] Не пам'ятаю вже ран, лиш імення та кількість полеглих.461] Рине, однак, одягнувшись у стягнену зброю Галеза,462] Вбитого ним же, Латрей, величезний поставою й тілом.463] Віку середнього був: не юнак вже, але й не похилий,464] Силу юнацьку ще мав, хоча сивінь засіяла скроні.465] Гордий мечем, і шоломом осяйливим, і македонським466] Ратищем гострим, до станів обох повернувши обличчя,467] Зброєю грізно потряс і, по колу дзвінко промчавши,468] Так ось, хоробрий, почав, потривоживши тихе повітря:469] «Маю й тобі потурати, Кенідо? Для мене ти завжди —470] Жінка, а не чоловік. Чи сама вже не тямиш сьогодні,471] Ким тебе мати на світ привела та якою ціною472] Образ оманливий цей, чоловічий, тобі було дано?473] Ким була зроду, згадай; що знести довелось — і за кошик,474] Діло жіноче, сідай та покручуй собі веретенцем.475] Війни мужчинам залиш!» А Кеней, поки так похвалявся,476] Списом протяв йому бік, що випнутий був під час бігу,477] В місці, де з мужем поєднувавсь кінь. Ошалівши від болю,478] Кинун кентавр юнаку фессалійському піку в обличчя.479] Піка ж одскочила так, мов градина — від плоскої крівлі,480] Наче дрібний камінець — від напнутої шкіри тимпана.481] Ближче підходить кентавр і силкується меч гостролезий482] Пхнути Кенеєві в бік. Але меч не бере його тіла.483] «Все ж не уникнеш сумного кінця! Полосну тебе зараз484] Лезом, якщо притупилося вістря!» — сказав і по боці485] Навскіс ударив його, скільки розмаху мав у правиці.486] Аж загуло, задзвеніло довкіл: розламавшись на кусні,487] Випорснув меч із руки, мовби тіло було мармуровим.488] Поки той з дива німів, що ворог — живий і здоровий,—489] «Черга моя тепер,— мовив Кеней,— на тобі перевірю490] Якість заліза свого!» — й по руків'я кентаврові в плечі491] Меч смертоносний загнав, ще й рукою всередині тіла492] Кілька разів ним крутнув, щоб поглибити ранами рану.493] Ось налітають із криком розлогим півконі—півлюди,494] Всі завзялись одному продірявити тіло списами.495] Побіч, відбившись, лягають списи; ні один не лишає496] Жодного сліду: стоїть собі гордо Кеней—елатеєць.497] Дива такого ніхто ще не бачив. «Нечуваний сором! —498] Вигукнув Моніх.— Йому одному лише — мужу з дівиці! —499] Ради гуртом не дамо! Коли й муж він,— дівицями, значить,500] Нині зробилися ми! То пощо нам тіла велетенські?501] Сили подвійні пощо? Надаремно, виходить, природа [217]502] В нас, наймогутніших, дві воєдино зріднила істоти!503] Не від богині, як видно, пішли ми й не від Іксіона,504] Що, на могутність свою уповаючи, й вишню Юнону505] Брався звести. Ну а ми — півмужчині в бою уступаєм!506] Скелі й колоди на нього навалюйте, гори зсувайте,507] В хід пустімо й ліси, щоб цупку з нього вирвати душу!508] Горло хай ліс пригнітить: від ваги, невразливий, хай згине!»509] Мовивши, дуба вхопив, що з корінням колись його вирвав510] Австр ошалілий, і ним у безстрашного ворога кинув.511] Приклад подав недарма: не минуло й хвилини, як Отрій512] Голий, без лісу лишивсь, Пеліон — без глибокої тіні.513] З—під величезного стосу дерев увільнитися хоче514] Гнівний Кеней, вивертається, двигає, дужий, на плечах515] Цілі ліси; але стіс виростав і вкривав поступово516] Голову й рот. І нарешті, не маючи змоги й дихнути,517] Він омлівати почав. Час од часу на вільне повітря518] Вирватись пробував ще, та не міг — тільки рухавсь на ньому519] Щойно повалений ліс. Так і схили високої Іди —520] Ось перед нами вона — колихаються при землетрусі.521] Та не відомий кінець: запевняють одні, що в глибини522] Тартару тіло ввійшло під навалою цілого лісу.523] З цим не годивсь Ампікід: він помітив, що птах жовтокрилий524] Злинув з—під купи дерев і в прозорім повітрі розтанув.525] Я тоді теж того птаха побачив уперше й востаннє.526] От спостеріг його Мопс, коли той, озираючи табір,527] М'яко лягав на крило й переповнював клекотом небо,528] й так, і душею, й очима його проводжаючи, мовив:529] «Щирі вітання тобі, наша гордосте, славо лапі ті в,530] Мужу хоробрий, що в дивного птаха тепер обернувся!»531] Вірою кожен і гнівом пойнявся: усіх—бо вразило532] Те, що на нього лише одного завзялось ціле військо.533] Доти давали ми волю мечам, поки з лютих кентаврів534] Жменька лишилась, та й ті поховались у темряві ночі».535] Тим закінчив свою оповідь Нестор про те, як лапіти536] Верх у тій битві взяли. Тлеполему проте заболіло,537] Що про Геракла не згадано й словом; тому, не змовчавши,538] Каже таке: «Вельми дивно мені, що Гераклову славу,539] Старче, мовчанкою ти обійшов! А мій батько, бувало,540] Сам повідати любив, як істот подолав хмарородних».541] Сумно пілосець на те: «А чи варто пригадувать давні542] Лиха й біду, що її затягла вже років поволока,—543] Те, як я батька твого не злюбив, потерпівши од нього?544] Невірогідне він звершував справді; заслуги Алкіда545] Славить весь світ, але я… заперечити б їх намагався.546] Ні Деїфоба, ні Полідаманта, ні Гектора навіть547] Не вихваляємо ж ми,— та чи хто свого ворога хвалить?548] Хто ж, як не славний твій батько, з землею зрівняв оборонні [218]549] Стіни Мессени? А хто неповинні Еліду і Пілос550] Розруйнував? Хто з мечем і вогнем до моєї оселі551] Грубо ввірвавсь? Не кажу вже про інших, полеглих од нього.552] Нас у Нелея дванадцять було — сини, як соколи —553] Всіх, окрім мене, твій батько згубив; один я лишився.554] Втім, це й не диво, що всіх він долав; одне тут є чудо:555] Перікліменова смерть. Будь—якого він міг набувати556] Вигляду й знову ставати собою. Таку йому здатність557] Дав моревладний Нептуп — зачинатель роду Нелея.558] Ким тільки той не ставав, щоб не датись Алкідові в руки!559] Врешті, в орла обернувся, що в небі стрімкі блискавиці560] Носить у кігтях кривих, полюбившись отцеві безсмертних.561] Сили набувши орлиної,— кігтями, крилами, дзьобом562] Дряпати, бити, клювати почав він обличчя Геракла.563] Та тірінфієць напнув проти нього свій лук непохибний564] І, поки птах, у підхмар я злетівши, повис нерухомо,565] Вцілив стрілою туди, де крило прилягає до тіла.566] Рана була незначна. Та залізом підсічені м язи567] Слабнуть. Ні поруху в них, ані сили до лету немає.568] Вже не опертись йому на повітря крилом онімілим —569] Каменем падає вниз, а стріла, що заледве трималась,570] Тільки—но впав — од самої ваги його тіла проникла571] Глибоко в бік, а пробилась ліворуч, уже через горло.572] Досі ще дивно тобі, що діянь твого батька, Геракла,573] Я не вславляю, прекрасний проводарю суден родоських?574] Як за братів одімщуся, коли не мовчатиму вперто575] Про перемоги його? А з тобою ж я вік буду в дружбі».576] Так закінчив Нелеїд, оповідач солодкомовний.577] Всі ж, тільки старець замовк, осушивши повторені кухлі,578] З лож повставали і, поки ще ніч, подались на спочинок.579] А моревладний Нептун, чий тризубець усмирює хвилі,580] Вражений тим, що, змінивши свій вид, Фаетоновим птахом581] Син його став, запалавши злобливим вогнем до Ахілла,582] Грізного войовника, понад міру завзявся на нього.583] Вже коло двох п ятиліть вирувала війна, коли так ось584] Він до Смінтейця звернувсь, до буйноволосого бога:585] «О наймиліший мені з—між синів мого владного брата,586] Ти, з ким я марно колись обгороджував стінами Трою!587] Чи не зітхнеться тобі, коли глянеш на вежі, готові588] Впасти ось—ось? Чи не жаль тобі тих, що лягли тисячами,589] Стійко боронячи їх? Чи тебе не тривожить принаймні590] Гектора тінь, кого коні тягли вколо стін Іліона?591] Втім, ще й донині живе собі той, хто є втіленням люті,592] Нашої праці нищитель — Ахілл, що впивається кров ю!593] Хай лиш потрапить до рук — незабарно відчує велику594] Силу тризубця мого! Та коли мені стрітись не дано595] З ворогом,— ти крадькома вкороти йому віку стрілою!» [219]596] Той головою схитнув. Потураючи дядьковій волі,597] А водночас і своїй, оповившись у хмару, в троянський598] Табір Делієць прибув. Серед січі кривавої, бачить,599] Лук напинає Паріс, час од часу в незнатних ахейців600] Стріли пускаючи. Бог, об явившись: «Чи варто,— питає,—601] Зброю ось так марнувать? Коли й справді своїм спочуваєш,—602] То за братів оді мсти, свої стріли скеруй на Ахілла!»603] Мовив і сам, на Пеліда вказавши, що юрми1 троянців604] Так і косив, повернув проти нього Парісову зброю605] І власноручно стрілу спрямував непомильну, смертельну.606] Що після Гектора смерті могло звеселити Пріама,—607] Сталося! Ти, хто стількох переміг, переможений нині608] Викрадачем боягузливим грецької жінки, Ахілле!609] Знав би ти, що не боєць, а бабій тобі смерть заподіє,—610] Від термодонтської, певно, волів би загинуть сокири!611] Ось він, фрігійців гроза, охорона й окраса пеласгів,612] Сам воївник Еакід, що не відав у битвах поразки,—613] В полум і. Бог його зброїв і бог його спалював цей же.614] Вже спопелився великий Ахілл, і зосталось од нього615] Так небагато, що нічим наповнити й урни, та слава,616] Слава — живе й переповнює світ неозорно великий!617] Ось яка міра Пелідові личить! її осягнувши,618] Сам він співмірний собі, непідвладний глибинам Аїду.619] Щит його зваду зчинив, та таку, що й не важко пізнати,620] Хто його власником був. Щодо зброї — вирішує зброя.621] Все ж ні Тідід, ні Ойлеїв Еант не посміли ставати622] До суперечки про щит; ні з Атрідів молодший, ні старший623] Віком і чином — ніхто. Тільки велетень — син Теламона624] З сином Лаерта узявсь нагороду славетну здобути.625] Не захотів Танталід у цю справу невдячну встрявати,626] Каже аргоським вождям, щоб вони серед табору сіли —627] З себе на них переклав суперечки цієї розв язку.
