1] Повагом сіли вожді. Простолюддя — вінцем доокола.2] Першим піднявся Еант — щита семишкірого власник.3] І, через силу тамуючи гнів, на берег сігейський4] Зиркнув похмуро, на ряд кораблів і, до неба піднявши5] Руки, промовив: «Ми тут, перед суднами,— свідок Юпітер! —6] Хочемо правду знайти. Мій суперник — Улісс—ітакієць,7] Той, хто від полум я Гектора геть утекти не вагався;8] Я ж — те полум я збив, одігнав якнайдалі від суден.9] Отже, безпечніше тут хитромудро словами змагатись,10] Аніж руками — в бою. Але з мене такий красномовець,11] Як із того — воївник: що на вістрі жорстокої битви12] Зброєю можу звершити, те він — язиком на зібранні.13] Зайве, гадаю, пеласги, про вчинки свої перед вами14] Мову вести: ви їх бачили. Краще від нього почути.15] Що він без свідків чинив, якщо ніч не вважати за свідка!16] Справді великого я домагаюсь. Одначе, погляньте,17] Хто мій суперник! Хіба ж це не скромно було б для Еанта18] Взяти нехай навіть.берло, якщо 6 ним Улісс мав пишатись?19] Ну а для нього й сьогоднішній спір нагородою буде:20] Піде ні з чим, та позаздрять йому, що з Еантом змагався!21] Я ж — коли б навіть на мужність мою лягла недовіра —22] Був би походженням неперевершений: син Теламона,23] Мужа, що стіни троянські здобув під рукою Геракла24] І побережжя Колхіди торкнувсь кораблем пагасейським.25] Батьком його був Еак, безгомінного світу володар.26] Де еолійцю Сісіфу загрожує скеля нависла.27] Щодо Еака, то сином своїм визнає його навіть28] Батько всевишніх богів, тож Еант від Юпітера — третій.29] Втім, навіть цей родовід не велику приніс би в цій справі30] Користь, якби не ріднив мене також з Ахіллом великим:31] Він мені брат; мені — й зброя його! Чи потомок Сісіфа,32] Схожий, мов крапля води, на свого віроломного предка,33] Мав би йменами чужими неславити рід Еакідів? [221]34] Перший я зброю надів, без наказу прибув — і за це ось35] Ще й не присуджують зброї мені! Вона, бачте, для того,36] Хто замикав наш похід, хто не квапився, граючи дурня,37] Йти на війну, поки викрутів тих не розкрив ще хитріший —38] Та не на користь свою — Навпліад і нарешті не змусив39] Страхополоха цього й хитруна до військової служби!40] Той, хто ніякої зброї не брав, нині візьме найкращу?41] Я ж, кому в ході війни припадали одні небезпеки,42] Шани і братніх дарів маю бути позбавлений нині?43] Був би правдивий той шал, чи хоча б ми повірили в нього,—44] З нами б тоді він сюди, до фрігійських укріплень, не вибравсь,45] Перший до вчинків лихих спонукач! І тебе, Пеантіде,46] Не залишили б на Лемносі ми на великий свій сором!47] Нині — йде поголос — ти, в лісовій заховавшись печері,48] Скелі зітханнями рвеш і по праву для сина Лаерта49] Кари благаєш — не марно, хіба що всевишніх немає!50] Хто з нами йшов у похід, присягавсь на одну з нами зброю,51] Хто був одним із вождів, кому лук свій і стріли несхибні52] В спадок Геракл передав,— і голодний, і хворий сьогодні53] Живиться м'ясом птахів, одягає їх пір'я; на них же54] Стріли розтрачує ті, що їм суджено Трою здобути.55] Все ж він лишився живий, бо не був за супутця Уліссу.56] На самоті й Паламед нещасливий бажав би лишитись!57] Жив би й тепер, а коли б і загинув, то хоч без провини!58] Мстивий У лісе — пам ятав—бо, хто вдаваний шал його викрив! —59] Зраду пришив Паламедові, ще й довести постарався60] Вигадку: золото сам закопав, сам і виявив потім!61] Так він підточував сили ахейців і смертю, й вигнанням,—62] Як тільки міг. Так воює Улісс, так до страху схиляє!63] Хай красномовнішим буде, ніж Нестор,— мене ж не зуміє64] Переконать, що цього ж таки Нестора кинути в скруті —65] Злочином жодним не є, хоча старець благав допомоги:66] Зранений кінь був під ним, та й самого роки похилили —67] Друг же руки не .подав. Цього злочину я не придумав! —68] Хай буде свідком Тідід: він по імені кликав Улісса,69] Врешті, схопивши, соромив за втечу тремтливого друга.70] Смертних учинки боги справедливим оцінюють зором!71] Ось допомоги жде той, що її не подав; хто покинув —72] Буде покинутий сам: цей закон він для себе ж накреслив.73] Чую: «Рятуйте!» — кричить. Я підбіг. Ледь живий уже, бачу,74] Зблідлий од страху, тремтить — неминучої смерті чекає.75] Щит свій важкий простягнувши над ним, що лежав у пилюці,76] Душу нікчемну зберіг — не велика це честь! — боягузу.77] Хоче продовжити спір? Повернімось туди, щоби знову78] Битва була, й твоя рана, і страх, твій супутник постійний;79] Словом,— ховайся за щит і за мужність — щита домагайся!80] От врятував я його від загину, і що б ви гадали? — [222]81] Щойно від рани конав, а за хвилю — чкурнув, наче олень.82] Гектор наспів — і з собою богів залучає до битви.83] Не одного лиш тебе налякав його натиск, Уліссе,—84] Навіть хоробрий здригнувсь,— таким жахом од нього війнуло!85] Я ж, поки кров'ю впивавсь він, тягар величезний піднявши.86] Здалеку в нього метнув—і горілиць герой повалився.87] Я проти нього'пішов, коли виклик він кинув ахейцям:88] Кожен—бо в думці благав, щоб на мене впав тоді жереб —89] І помогли молитви. А якщо вас цікавить сьогодні90] Хід поєдинку того, то супернику я не піддався.91] Ось і мечем, і вогнем, заручившись самим Громовержцем,92] Ворог сягає вже до кораблів: де ж Улісс красномовний?93] Цими грудьми я зберіг вам повернення: тисячу суден94] Я захистив. Нині зброї прошу за врятовані судна!95] Втім, коли правду казать, то не стільки мені, як тій зброї96] Робиться честь: чи була б вона славна без слави моєї?97] Зброї більше потрібен Еант, ніж Еантові — зброя.98] З цим ітакієць хай Реса зрівняє, нікчему Долона,99] Сина Пріама, Гелена і те, як він викрав Палладу.100] Сам же — ніщо він при світлому дні без руки Діомеда.101] Тож, коли зброю давати йому за такі от заслуги,—102] Краще її розділіть: Діомедові — більшу частину!103] Для ітакійця яка з неї користь? Він завжди голіруч104] Ворога брав і бере, та не в чеснім бою, а зненацька.105] Цей променистий шолом, що виблискує золотосяйно,106] Тільки завадить Уліссу: принишклого в засідці зрадить.107] Зрештою, надто обтяжливим для голови дуліхійця108] Був би Ахіллів шолом. Пеліонського спису важкого109] Невойовнича рука не могла б, очевидно й підняти.110] Щит, що на ньому вкарбовано образ широкого світу,111] Чи для слабкої, що вміє хіба шахрувати, лівиці?112] Що ж ти, негіднику, мітиш на дар, непідхожий для тебе?113] Втім, якби дар цей тобі й оддали помилково ахейці,—114] Ворог тебе б не злякавсь, але мав би що з тебе знімати!115] Втеча — хоча саме в ній собі рівних не знаєш ти досі —116] Не врятувала б тебе: не годиться для втечі ця зброя!117] Зваж і на те, що твій щит, який в ділі був так уже рідко,118] Досі ще зовсім новий, непошкоджений, а на моєму —119] Тисяча ран од списів: йому свіжий потрібен господар.120] Ну, але годі! Слова — це слова. Повернімось до діла:121] Між супротивників киньте хороброго воїна зброю:122] Потім зійтися веліть. Переможцю її й подаруйте!»123] Син Теламона замовк, і з останнім промовленим словом124] Загомоніла юрба. Та герой, син Лаерта, підвівся.125] Мить якусь мовчки стояв він, похнюпившись. Потім окинув126] Зором вождів і, вдихнувши повітря, почав довгождану127] Мову,— слова попливли, й на цей раз не позбавлені зваби. [223]128] «Жаль, що не вчуті мої молитви, як і ваші, пеласги,—129] Хто б сумнівався тепер, кому слід перевагу віддати:130] Мав би ти зброю свою, ми — тебе нині мали б, Ахілле!131] Кривдниця Доля, однак, відняла його — в вас, як і в мене132] (Тут він рукою змахнув, наче зір йому раптом заслали133] Сльози), то хто б повноправнішим був спадкоємцем Ахілла,134] Хто, скажіть, як не той, що схилив для данайців Ахілла?135] Тільки б Еантові впертість безглузда не стала в пригоді;136] Тільки б мені — винахідливий розум мій не перешкодив,137] Що прислуживсь вам. А мовлення дар (якщо ним володію),138] Той, що сьогодні — мене, а, трапляється, й вас виручає,—139] Хай не пробуджує заздрості: кожен свого хай пильнує!140] Ну, а походження, рід? Чи моя це заслуга, до чого141] Жодних зусиль не доклав? Та якщо тут Еант похвалявся142] Родом високим своїм, то й у мене з Юпітером—батьком143] Певна спорідненість є: на такому ж я східці від нього.144] Я — від Лаерта родивсь; Лаерт— від Аркесія; цей же145] Сином Юпітера був. І ніхто з них не йшов на вигнання.146] Славний мій рід і по матері: бог красномовний, Кілленій,—147] Ще одна гордість його. Від богів мої батько і мати.148] Та не тому, що й по матері я видатніший од нього,149] Та й не тому, що мій батько не винен у братовій крові,150] Зброї цієї прошу. Хай заслуги вирішують справу.151] Те, що братами були Теламон і Пелей, не вважайте152] За перевагу його. Коли йде про таку нагороду,153] Міру хоробрості слід, а не знатності міру цінити!154] Втім, коли взяти родинні зв язки і спадковість найближчу,—155] Є ж його батько Пелей, є ще й Пірр, його син. Для Еанта ж —156] Місця нема. Хай у Фтію цю зброю везуть або в Скірос!157] Єсть іще Тевкр; хоч так само двоюрідний брат він Ахіллу,158] Зброї не просить, однак. Та хіба, попросивши, б домігся?159] Тож, коли тільки про наші діла суперечка ведеться,160] Стільки всього я зробив, що про те й оповісти тут годі161] Так, нашвидку. Тому спробую викласти все по порядку.162] Мати, Не рея дочка, щоб од сина біду відвернути,163] Поміж дівчат помістила його й з усіма підманула164] Також, Еанте, й тебе,— юнака одягнувши, мов діву.165] Хто ж, як не я, до дівочих речей, щоб його спонукати,166] Зброю підклав? Та герой і тоді не відкинув накидки,167] Хоч у руках уже меч мав і щит, поки знов я не втрутивсь:168] «Сину богині,— кажу йому,— тільки від тебе залежить,169] Впасти Пергаму, чи ні! Ти вагаєшся Трою здобути?»170] З тим на хоробрі діла скерував я хороброго мужа.171] Вчинки його — це й мої: коли Телеф зі мною боровся,172] Списом я зранив його; а піддався — я вигоїв рану.173] Фіви здобуті — заслуга й моя. Я ж і Лесбос, повірте,174] Й Тенед, і Кіллу, й Хрісею здобув — Аполлона оселі, [224]175] Й Скірос узяв. Од удару й моєї правиці, вважайте,176] Стіни Лірнеські стряслись і зрівнялись, упавши, з землею.177] Я, поминувши все інше, подав вам того, хто мав силу178] Гектора перемогти — значить, Гектор поліг і від мене!179] Зброєю, отже, тією, що нею я викрив Ахілла,180] Зброї прошу: дав живому, від мертвого — знов забираю.181] Тільки—но біль одного перейняв усіх інших данайців,182] І поспливалося тисяча суден в Авліду Евбейську,183] Наче завмерли вітри, а якщо й повівали часами,184] То супротивні. Велить Агамемнону Доля сувора185] В жертву невинну дочку принести безсердечній Діані.186] Він — проти жертви цієї, однак; на богів розгнівився:187] Владар отецьким пойнявся чуттям, та м якими словами188] Батьківське серце'зумів я схилити на користь суспільну.189] Мушу зізнатись,— Атрід хай пробачить мені це зізнання,—190] Справу я вів нелегку, бо й суддя був небезсторонній.191] Все ж і суспільне добро, і братова кривда, й найвища192] Влада схилили його прямувати до слави по крові.193] Послано й до Клітемнестри мене, де не доказів сила —194] Хитрість потрібна була. Та послали б до неї Еанта —195] Ще й до сьогодні б вітри ходові парусів не напнули!196] Послано й до Іліона мене — відчайдуха—промовця.197] Гордо ввійшов і побачив я Раду високої Трої.198] Повно було там мужів. Але, сміло їм дивлячись в очі,199] Справу я вів, яку Греція спільно мені доручила.200] Виклав Паріса вину; домагаюсь Єлени й добичі.201] Згодні були з цим Пріам і Пріамовий родич — Антенор:202] Сам же Паріс і брати, що в тій кражі йому пособляли,203] Мало що волі рукам не дали,— чи ж не ти, Менелаю,204] Свідок цього,— я з тобою був перший тоді в небезпеці.205] Надто довго б я мусив розказувать, скільки добра вам206] Рада моя та рука принесли у війні довголітній.207] Довгий час після перших боїв не хотів покидати208] Ворог укріплень міських; дочекатись відкритої битви209] Годі було; вже й десятий під Троєю рік нас застукав…210] Що ж у той час робив ти, хто лише напролом іти вміє?211] Користь яку подавав? А якщо запитаєш про мене,—212] Ворога в сіті беру, оборонні рови укріпляю,213] Тішу всіляко своїх, щоб війну осоружну, тривалу214] Легше терпіти могли. Як озброїтись можна, повчаю,215] Як — добувати харчі. Де сутужно,— мене посилають.216] Ось, одурманений сном, посилаючись на Громовержця,217] Владар велить нам кінчати війну, хоч її й розпочато.218] Легко йому й відстояти наказ: повелів же Юпітер!219] От хай перечить Еант! Нехай кличе до знищення Трої!220] Хай повоює, мастак воювать! Та чому ж не зупинить221] Відступу? Зброї чому не бере та юрби не скерує? [225]222] Ба! На це здатний лиш той, чиє слово — завжди вагоме!223] Втім, він і сам відступив! Я бачив, як ти, показавши224] Спину — й мені стало соромно! — став напинати вітрила!225] «Гей, зупиніться! — я втрутився.— Чи одуріли ви, друзі?226] Трою, вже майже здобуту, надумали з рук упустити?227] З чим — на десятий рік! — ви повернетесь, як не з ганьбою?»228] Цими й іншими ще, красномовний од гніву, словами229] Я втікачів зупинив, одвернув, очманілих, від суден.230] І закликає Атрід переляканих друзів на збори.231] Син Теламона й тоді, щоби зайвих клопотів не мати,232] Пари з вуст не пустив. Ганьбувати володарів зваживсь233] Тільки Терсіт, але я покарав недолугого старця!234] Виступив я і лякливих на ворога знов піднімаю,235] Словом своїм повертаю в серця занепалу хоробрість.236] Тож усе те, чим Еант похвалявсь,— його мужність уявна,—237] Також заслуга моя: втікача зупинив я, отямив.238] Хто потребує тебе між данайцями, хто тебе славить?239] Ну а зі мною й Ті дід свої вчинки погоджує радо,240] Схвалює те, що роблю, дорожить товариством Улісса.241] Щось таки важить, що не з однієї лиш тисячі наших242] Вибрав мене Діомед! Хоч до цього й не змусила доля,243] Знехтував я небезпеками: ніч була й ворог довкола!244] З роду фрігійців Долона, що зваживсь на подвиг такий же,245] Вбив я, але перед тим його змусив усі таємниці246] Викласти — все, що облудлива Троя для нас готувала.247] Все я від нього дізнавсь, не було що й вивідувать більше.248] Міг повертатись уже до своїх, похвали заслуживши.249] Та, не обмежившись цим, я проник у ту ніч до наметів250] Реса,— й винищив махом усіх, розпочавши від нього.251] Тільки тоді, доконавши свого, наче той тріумфатор,252] Я на здобутому повозі в табір свій гордо в їжджаю.253] Зброї того, чиїх коней за вихід нічний домагався254] Ворог,— мені не присудите? Бережете для Еанта?255] Може, згадати ще й те, як загін Сарпедона, лікійця,256] Знищив я списом своїм? Умиваючись власною кров'ю.257] Впали від мене Керан, син Іфіта, Аластор і Хромій;258] І Прітанід, і Алкандр, і Ноем повалився, і Галій;259] Херсідамант і Тоон полягли від моєї правиці,260] З ними — Хароп і Енном, що таку нещасливу мав долю!261] Далі — й безвісних чимало лягло поза стінами міста262] Від оцієї ж руки. Є й у мене рубці, громадяни,263] Як і годиться, на грудях. А щоб голослівним не бути —264] Гляньте! — І тут він розхристався.— Ось тії груди, що завжди265] Тільки за ваше трудились добро, задля вашої справи!266] Син Теламона, проте, упродовж тих років ані разу267] Крові за вас не пролив! Його тіло не відало рани!268] Ось і повірте йому, що відстоював судна пеласгів, [226]269] Що проти Трої й самого Юпітера виступив збройно!270] Сам заявлю: виступав! Я не з тих, які звикли злобливо271] Інших відсунути в тінь. Але хай на загальні здобутки272] Не посягає один. Нехай кожного з вас пошанує!273] Це ж Акторід ворогів одігнав обладунком Ахілла274] Від кораблів, що згоріли б таки з їх захисником разом.275] Певен до того ж Еант, що лиш він міг на Гектора вийти;276] Ні владаря, ні вождів, ні мене не бере до уваги.277] Хоч йому жереб сприяв, а піднявся він — тільки дев ятий.278] Ну а який був вінець, чим скінчивсь, найхоробріший мужу,279] Ваш поєдинок? Пішов собі, навіть без дряпинки, Гектор!280] Мушу, хоч як мені важко, згадати "вам той нещасливий281] День, коли грізний Ахілл, охорона данайців надійна.282] Впав! Та ні жах, ні ридання, ні смуток мені в ту годину283] Не перешкодив з землі його тіло піднять божественне.284] Ось на плечах цих, кажу, на плечах цих Ахіллове тіло285] Й зброю Ахіллову ніс — і тепер її хочу носити!286] Є необхідні в мені — для такого спорядження — сили,287] Єсть і снага, єсть і дух, що належно цю почесть оцінить.288] І чи для цього богиня морська — лазурова Фетіда289] Сином пишалась своїм, щоб цю зброю, небесний дарунок,290] Витвір такого митця, одягнув неотесаний воїн?291] Що йому скаже різьба на щиті? Чи б зумів розпізнати292] Де Океан, де Земля, де Плеяди й Гіади вологі293] Високо в небі зорять, де там Аркт, що не відає моря,294] Де там є коло яке, де — осяйливий меч Оріона.295] Прагне тієї, тупий, на якій і не знається, зброї!296] Твердить, що я хитрував, од війни ухилявся важкої,297] Пізно в ряди наші став… Та йому й невтямки, що тим самим298] Він посягає на честь величавого духом Ахілла.299] Злочином хитрість назвав; ми з Ахіллом, виходить,— злочинці:300] Люба дружина — мене; його — мати затримала люба.301] їм попередні роки присвятили ми, вам же — наступні.302] З ними спочатку ми разом були, а потому вже — з вами.303] Що звинувачений я — не біда, коли в злочині цьому ж304] Навіть Ахілла винять. Ахілла ж, меткий од природи,305] Викрив Улісс. Та чи може Еант викривати Улісса?306] Втім, не дивуймось йому, що своїм язиком, недоріка,307] Так опоганив мене. Він і вам не одне тут закинув,308] Сорому гідне: якщо Паламеда оскаржив я підло,309] Значить, не кращі й ви, хто за це йому вирок виносив.310] Та, щодо цього, то й сам Навпліад, на гарячім піймавшись,311] Мовити й слова не міг. А про злочин його ви не тільки312] Чули, а й бачили золото — підкупу доказ найкращий.313] Що на Вулкановім Лемносі Пеантіад ще й сьогодні,—314] В тому вина не моя. У цій справі — слово за вами:315] Ви ж на те згоду дали. Я дораджував тільки, щоб хворий [227]316] Був оддалік од війни, від доріг та трудів непосильних,317] Щоб одпочинком зарадити спробував лютій недузі.318] Вислухав — от і живе! Була щирою наша порада.319] Врешті, й на користь пішла. Хоча друговії—й щирості досить!320] Та, якщо тільки йому зруйнувати Пергам віщували,—321] Не посилайте до нього мене! Хай ось син Теламона322] Піде й зм якшить того мужа, який од недуги та гніву323] Геть одурів, хай сюди хитромудро доставить шаленця!324] їда скоріше розгубить ліси, Сімоент до верхів'їв325] Хвилю помчить, а троянцям Ахайя подасть допомогу,326] Ніж перестану грудьми вашу справу святу захищати,327] Ніж заповзятість тупого Еанта на користь вам піде.328] Хай, навісний Філоктете, завзявсь ти на мене, на друзів,329] На владаря; хай прокльони погибельні сиплеш без міри330] На мою голову вдень і вночі; хай одна в тебе думка:331] Щоб, коли траплюсь тобі, насититися кров ю моєю,—332] Щоб опинивсь я на місці твоїм, а ти — на моєму,—333] Все ж попрямую в той край, і тебе таки витягну звідти,334] й луком твоїм, якщо Доля сприятиме, заволодію,335] Як удалось мені заволодіти пророком дарданським,336] Як розгадав, що боги прорекли, що судилося Трої,337] Як на виду в ворогів я Мі нерви фрігійської образ338] Викрав із храму… Й зі мною Еант порівнятися хоче?339] Без того образу нам не судилося Трою здобути.340] Де ж видатний ратоборець Еант? Де хороброго мужа341] Слово гучне? Щось принишк ти тоді. А я, бач, повинен342] Помацки йти поміж чати ворожі, довірившись ночі,343] Де звідусюди чигають мечі, й не тільки у Трою —344] В замок високий проникнути мушу й богиню фрігійську345] Викрасти з храму її й пронести через пильну сторожу!346] Що, якби я не зробив цього? Ти й до сьогодні б намарно,347] Теламоніде, носив у лівиці свій щит семишкірий!348] В цю вже віддалену ніч я надійну кував перемогу:349] Трою тоді я здобув, бо її здобуття підготовив.350] Годі бурчати й кивати мені раз у раз на Тідіда,351] Друга мого! До діянь тих і він, безумовно, причетний.352] Ну, але й ти, коли судна щитом захищав, не один був —353] З цілим загоном стояв. А мені — одного вистачало.354] Він, якби добре не знав, що кмітливість цінніша від сили,355] Що не одній лиш правиці твердій нагорода належить,—356] Сам би її вимагав. Вимагав би й Еант розумніший,357] І воївник Евріпіл, і славетного син Андремона,358] Й Ідоменей "або ще й Меріон — його співвітчизник.359] Міг би й Атріда старшого брат нагороди просити:360] В кожного сильна рука, ха, хоч б'ються не згірше за мене,361] В радах, однак, уступають мені! Тобі в битвах правиця362] Служить; а я от на розум гнучкий покладаюсь охоче. [228]363] Вся твоя сила — сліпа. На мені — про майбутнє турбота.364] Ти ведеш бій, але час того бою Атрід визначає365] Разом зі мною. Одним тільки тілом ти користь приносиш.366] Розумом — я. І наскільки мистецтво керманича вище367] Від весляра, а вождя — од вояки простого, настільки368] Я над тобою піднявсь. Не рука має в тілі моєму369] Першість, а розум, душа; саме в них — нездоланність Улісса.370] Тож нагорода, вожді, хай прикрасить того, хто так пильно,371] Стільки тривожних років був на варті загальної справи.372] Хай увінчає заслуги мої цей почесний дарунок!373] Труд уже йде до кінця; на заваді вже й Доля не стане:374] Врешті здобув я Пергам, бо його здобуття підготовив.375] Отже, благаю надіями спільними, стінами Трої,376] Що незадовго впадуть, божествами, які захопив я;377] Всім, що розважно нам тут доведеться ще, може, зробити,378] Всім, на що з голим мечем одчайдушно ще кинемось, може,—379] Звісно, якщо хоч на мить усміхнеться ще Доля троянцям,—380] Кривди мені не зробіть! Коли все ж не присудите зброї,—381] Дайте хоч їй!» — і вказав їм рукою на образ Мі нерви.382] Схвально кивнули вожді. Взяла верх красномовності сила:383] Хто був меткий на язик, той отримав Ахіллову зброю.384] Хто ж і на Гектора йшов, і залізо, вогонь та негоду385] Зносити міг, одного тільки гніву знести не подужав.386] Біль переміг його, непереможного. Меч ухопивши,—387] «Може, й на цю навіть,— вигукнув,— зброю Улісс посягає?388] Нині на себе ж цей меч підніму; хоча кров'ю фрігійців389] Ще донедавна багривсь, він ороситься власника кров ю.390] Щоб полягти міг Еант од руки одного лиш Еанта!»391] Мовивши, в груди, що й досі не відали, що таке рана,392] Де був для леза прохід, устромив смертоносне залізо.393] Вийняти меч не здолала рука, та під натиском крові394] Випорснув з тіла він сам. А з землі крізь багряну вологу395] Вдарило в небо зелене стебло з пурпуровим на ньому396] Квітом, що зріс був іще перед тим з ебалійської рани.397] На пелюстках мають букви накреслені спільні обидва —398] Хлопець і муж: одного з них імення, а другого — стогін.399] А переможець пливе вже туди, де жила Гіпсіпіла400] й славний Тоант, у той край, що мужів стародавніх убивством401] Слави лихої зажив,— щоби стріли тірінфські здобути.402] Тільки тоді," коли з власником разом їх грекам'доставив,403] Під довголітню війну було рису підведено крайню.404] З Троєю впав і Пріам. Нещаслива дружина Пріама,405] Втративши все, незабаром утратила й вигляд людини:406] Загавкотіла нараз, колихнувши чужинне повітря,407] Де між вузькі береги заганя Геллеспонт свою хвилю.408] Діє палахтів Іліон. Ще вогонь поривався до неба.409] Вівтар Юпітера випив до краплі старого Пріама [229]410] Кров нерясну. За волосся притягнено Фебову жрицю —411] Марно вона простягала до неба долоні благальні.412] Поки дарданські жінки вже в охоплених полум'ям храмах413] До своїх рідних богів, безсловесних зображень, горнулись,414] Тут же, падкі на красу, почали їх розхапувать греки.415] Скинуто й Астіанакса з тієї високої вежі.416] Звідки йому нещодавно показувать мати любила417] Батька, що збройно стояв і за себе й за прадідів землю.418] Вже до від'їзду схиляє Борей. Вже, порушені вітром,419] Снасті риплять. Паруси на попутній скеровують подув.420] «Троє, прощай! Нас у рабство женуть!» — розридались троянки.421] З димних виходять осель, до землі припадають устами.422] На корабель наостанку зійшла,— бо її, розпростерту,423] Ледве знайшли на могилах синів,— безталанна Гекуба.424] Хоч за нагробок хапалась вона, хоча прах цілувала,—425] Все ж дуліхійці її відтягли. Тільки Гектора попіл426] їй зачерпнути вдалось і за пазуху потай сховати.427] Гектору ж — дар похоронний скупий — волосок посивілий428] Та материнську пекучу сльозу на могилі лишила.429] Де колись Троя була, напроти фрігійського краю,430] Плем'я бістонців живе. Поліместор колись там багате431] Мав володіння. Йому, Полідоре, й оддав тебе батько432] На виховання, щоб ти був подальш од фрігійської зброї.433] Доброю думка була, якби батько з тобою не вислав434] Скарбу, що губить людей, на лихе підбиває лихого.435] Тільки—но впав Іліон — і фракійців безбожний володар436] Меч оголив і прошив, душогуб, вихованцеві горло.437] І, ніби з тілом позбутися й злочину міг одночасно,—438] Труп юнака з прямовисної скелі пожбурив у воду.439] В гавань фракійську тим часом Атрід завернув свої судна.440] Жде, щоби море вляглось і щоб вітер тихіше повіяв.441] Там—от нараз, яким був за життя — велетенського зросту —442] Встав із землі, що під ним розступилася, й глянув спідлоба443] Грізний Ахілл, як тоді, коли, сповнений дикого гніву,444] Несправедливим мечем Агамемнона брГався скарати.445] «Бачу, забувши мене, від'їжджаєте звідси, ахейці!446] Видно, зі мною присипали ви й за труди мої вдячність!447] Не допустіть же цього! Не лишіть мого праху без шани —448] Кров Поліксени дала б насолоду Ахілловій тіні!» —449] Мовив. А друзі його, щоб вимогливу тінь задобрити,450] Від материнських грудей — одиноку опору та втіху —451] Діву, що в горі зросла й одцвіла без пори, відривають452] І до могили ведуть — похоронного вогнища жертву.453] Не розгубилась нітрохи вона й коло вівтаря ставши.454] Чуючи серцем, на кого чекає обряд страхітливий,455] Бачачи Неоптолема, що мовчки стоїть побіч неї456] З голим мечем у руці й тільки оком її поїдає,— [230]457] «Чи не пора вже,— промовила,— кров благородну пролити?458] Ось я, готова, стою. Або в горло мені, або в груди459] Меч устроми! — Й оголивши, підставила груди та шию.—460] Не слугувала б ніде я й нікому, а так ось собою,461] Впавши на вівтар святий, хоч якесь божество уласкавлю.462] От коли б тільки про долю мою не дізналася ненька!463] Ось що мені не дає своїй смерті радіти; одначе464] Не над загином моїм — над життям своїм слід їй ридати.465] Ви ж, аби вільною я завітала до манів стігійських,466] Геть одійдіть — таке право моє! — Хай рука чоловіча467] Чистого тіла мого не торкне. Хто б не був той, котрого468] Смертю моєю власкавити хоче,— прийме він радше469] Вільної дівчини кров. І якщо на останнє прохання470] Все ж відгукнетесь,— адже вас Пріама дочка закликає,471] Не полонянка,— без викупу матері тіло віддайте:472] Право сумне, щоб дочку схоронить, не за золото купить,—473] Сльози хіба що проллє, бо яке ж нині золото в неї?»474] Мовила, й плакав народ, не стримавши сліз, що їх діва475] Стримала; й навіть сам жрець, мимоволі сплакнувши, насилу476] Гостре залізо ввігнав у дівочі оголені груди.477] Легко торкнувшись коліном землі, затуляючи рану,478] Мить передсмертну свою вона тихо, погідно зустріла.479] Навіть тоді, коли падала вже, від стороннього ока480] Вроду ховала свою: соромливо поправила одяг.481] Мертву троянки взяли. Спогадали при ній Пріамідів482] Ще раз… Один тільки дім, а стільки полеглих у ньому!483] Діво, в них ти на вустах, як і ти, нещодавно щаслива484] Мати й дружино володарська,— Азії образ квітучий!485] Нині — здобичі доля скупа, що й Улісс переможний486] Взяти б її й не подумав, якби не родився від неї487] Гектор. Такого хазяїна — син своїй матері вибрав!488] Скорбно до тіла, що з духом стійким розлучилось, припавши,489] Сльози, що їх над вітчизною, мужем, синами ронила,490] Ллє над дочкою тепер, омиває сльозами їй рани,491] Ніжно вустами голубить уста, і вдаряється звично492] В груди, й, по крові зчорнілій поводячи сивим волоссям,493] Нігтями груди кривавлячи, різне й таке примовляє:494] «Доню, остання,— бо що ж позосталося? — матері втрато!495] Доню, лежиш,— і в твоїх я й свої бачу рани глибокі!496] Ось, щоб ніхто з моїх рідних не вмер без насилля,— сьогодні497] Вражено, доню, й тебе. Я ж гадала: тобі хоч єдиній498] Меч не загрожує, ти ж полягла—таки — жінка — від нього!499] Скільки братів твоїх, нині — й тебе звів зі світу один лиш —500] Трої нищитель Ахілл, що й мене засудив на самітність.501] Щойно він впав од стріли — посланниці Феба й Паріса,502] Легше зітхнулось мені. «Не страшний вже Ахілл нам!» — гадала.503] Втіха завчасна була: навіть попіл зотлілого тіла [231]504] Спокою нам не дає; його гнів постає з—під могили.505] Я для Ахілла зродила стількох! Іліон величавий506] Впав. До сумної межі підійшло лихоліття народне.507] Втім, чи дійшло до межі? Ще ж мені над Пергамом ридати!508] Ще ж бо триває мій біль. Нещодавно щаслива й заможна,509] В колі дітей, невісток і зятів, біля владаря—мужа,—510] На чужину йду, раба, від могил одірвана рідних,511] Щоб Пенелопі служить. Італійським жінкам вона вкаже512] Пальцем на мене, служницю за прядкою: «Ось вона, мати513] Гектора славного! Ось вона, гляньте, Пріама дружина!»514] Ти, хто по втратах стількох лиш одна пригасити б зуміла515] Біль материнський, тепер… полягла на ворожій могилі!516] Дар поминальний Ахіллу зродила я! Ще й зволікаю,517] Наче б із криці була. Чи потрібна мені така старість?518] Чи не для інших іще поховань розтягнути взялися519] Вік мій жорстокі боги? Хто подумати б міг, що Пріама520] Можна тоді, коли Троя в руїнах, щасливим назвати?521] В смерті — й щастя його, бо загину твого він не бачив,522] Доню моя; свою владу й життя одночасно покинув.523] Може, вшанують тебе похованням, володаря дочко?524] Може, в гробницю тебе покладуть, де лежать наші предки?525] Ні, не така наша доля, на жаль! Твою тінь заспокоїть526] Матері щира сльоза та піску чужоземного жменька!527] Втрачено все… Але ні! Є одне, ради чого могла б я528] Жити ще деякий час,— найлюбіша для мене дитина,529] Син Полідор, наймолодший з синів моїх, нині ж — єдиний,530] В цьому краю він живе, в ісмарійського владаря домі.531] Горе! Чому я стою? Треба ж кров із запеклої рани532] Змити дочці і хлюпнути водиці на миле обличчя».533] Мовила й кроком хистким, розкуйовджена, білоголова,534] До побережжя бреде. «Дайте кухля якого, троянки,535] Щоб зачерпнути води!» — проказала, нещасна. Та що це? —536] Бачить, лежить на піску Полідорове, синове, тіло…537] Рани на ньому страшні від руки людожера—фракійця.538] Зойкнули Трої жінки. А вона — заніміла від болю.539] Навіть не плаче, бо слово й сльозу, поки ще вона в грудях,540] Спалює, глушить сам біль. Наче камінь твердий, вона раптом541] Заціпеніла. То в землю, похилена, погляд утупить,542] То стрепенеться нараз і на небо зирне якось дивно,543] То, спохватившись, на сина погляне й на ранах зупинить544] Зір непорушний. А гнів поступово вбивається в силу.545] Врешті прорвавсь — і поклала вона, володарка недавня,546] Мститись за сина. Тепер їй одне тільки бачиться — помста.547] Як скаженіє левиця, бува, коли в неї молочне548] Викрав мисливець маля, й крадія переслідує нишком,549] Так, до журби материнської гнів долучивши, Гекуба,550] Горде завзяття своє пригадавши, про вік свій — забувши, [232]551] До Поліместора йде — винуватця нелюдського вбивства,552] Ніби для бесіди: потай, мовляв, показать йому хоче553] Решту речей золотих, прибережених для Полідора.554] Не завагався Одріз. Поживитися завжди охочий,555] В закуті дома стареньку прийняв. Усміхнувшись люб'язно,—556] «Що ж, я готовий,— сказав,— передай, що там маєш, для сина.557] Все, що дала ти й що нині даси — присягаюся небом! —558] Піде до рук Полідора». На кривоприсяжника грізно,559] Ледве тамуючи гнів, поглядає Гекуба й, раптово560] Кинувшись на лиходія, троянських жінок закликає,561] Вже йому пальцями в вічі штрикнула, живцем уже з ямок —562] Лютість їй сил додає — вириває безбожнику очі.563] Мало й того їй: в очниці встромивши скривавлені пальці,564] Навіть не очі — нема ж їх! — а місце очей вигрібає.565] Вражені станом свого владаря, на шалену троянку566] Вже почали, позбігавшись, камінням, списами фракійці567] Кидати. Ця ж, загарчавши, за каменем люто метнулась —568] Хоче зубами схопить його. З уст замість слова людського —569] Вирвався гавкіт хрипкий. Про це чудо місцевості назва570] Свідчить тепер. Пам'ятаючи й далі про всі свої лиха,571] Довго й тужно вона в сітонійських полях завивала.572] Всі перейнялися цим — і троянці, й ворожі пеласги.573] Навіть богів її доля зворушила; всі вони, з ними ж574] І Громовержця дружина, й сестра співчували Гекубі:575] Не заслужила ж нічим, щоб аж так потерпіти на старість.576] Тільки Аврорі одній, хоч вона й спочувала дарданцям,577] Не до Гекуби в ту пору було, не до скорбної Трої:578] В неї домашнє, своє, що підточує душу, нещастя —579] Сина Мемнона—бо втратила. Вгледіла рожеволиця,580] Як на фрігійських полях він загинув од списа Ахілла,581] Вгледіла — й ніжний рум'янець, що ним розцвітає погожий582] Ранок, одразу погас, і захмарилось небо високе.583] І не могла того мати знести, як Мемнона поклали584] На похоронний вогонь. Як була тоді, простоволоса,585] Так на коліна й упала до ніг повелителя світу —586] Батька богів, і до сліз ось такі ще слова долучила:587] «Хоч між богами всіма, що в ефірі живуть золотому,588] Я найскромніша (не часто для мене будують святині),589] Все ж, несмертельна, прийшла. Та не з тим, щоб у тебе просити590] Храмів, і днів урочистих, і вівтарів димних для себе.591] Втім, коли глянеш (хоч я — тільки жінка), як раннього ранку592] В сяйві новому стою на межі непроглядної ночі,—593] Гідною шани мене б ти вважав. Не про те нині мова,594] Стан мій тепер не такий, щоб належної слави жадати:595] Втративши сина, прийшла.я сюди. Він підняв надаремно596] Зброю могутню за дядька свого — поліг, безталанний,597] В розквіті літ — ви хотіли того! — від героя Ахілла. [233]598] Дай же, владарю богів, хоч якусь йому в смерті розраду,599] Слізно благаю тебе, хай не ятриться матері рана!»600] Схвально Всевишній кивнув. І як тільки, спаливши Мемнона,601] Вогнище впало стрімке й на погідному небі прослались602] Чорного диму клубки,— як туман, що його видихає603] Річка і крізь пелену навіть сонце пробитись не може,—604] Так, закружлявши, збивається сажа й стає поступово605] Тілом, що має і форму свою й од вогню переймає606] Душу й життєве тепло; від легкого кружляння — ще й крила.607] Начебто птиця була. Та за мить таки справдішня птиця608] Вже лопотіла крильми. Ще хвилина — й кружляло їх безліч,609] Сестер таких же прудких, що початок однаковий мали.610] Вогнище тричі вони облетіли і тричі в повітря611] Голос один подали. На четвертім витку — розділились.612] Два протилежні тепер табори, два загони зітнулись613] Не на життя, а на смерть: налітаючи, в гніві сліпому614] Б'ються грудьми до грудей, себе кігтями ранять, дзьобами,615] На похоронний — з якого й родилися — теплий ще попіл616] Падають мертві. Що воїн початок їм дав,— пам'ятають.617] Навіть ім'я тих новітніх птахів — од хороброго предка:618] їх Мнемонідами звуть. Щойно сонце промчить повз дванадцять619] Знаків,— Мемнонову тінь вони знов уславляють боями.620] Тож, коли інших смутив Дімантіди розпачливий гавкіт,621] Горя свого було досить в Аврори; вона ще й сьогодні622] Сльози по синові ллє — цілу землю орошує ними.623] Та не дозволила Доля на те, щоб із вежами Трої624] Впали й надії троян: ось на плечі й святині, і батька —625] Іншу святиню, почесний тягар, взяв герой Кітерейський;626] З—поміж казкових багатств тільки те, ще й Асканія, сина,627] Вибрав, побожний. І вже утікач кораблями по морю628] Мчить від Антандра, минаючи Фракії берег злочинний,629] Землю, де кров без вини пролилась юнака Полідора.630] А відтіля при вітрах ходових, на сприятливій хвилі,631] З друзями в гавань, у край Аполлона, щасливо добрався.632] Там і в оселі, й у храмі привітливо Аній прийняв їх,633] Що владарем — для людей, а жерцем був достойним для Феба.634] Місто він їм показав і відомі святині, й дві пальми635] Ті, що їх під час пологів Латона колись обнімала.636] Пахощі склавши в вогонь і проливши на пахощі вина,637] Нутрощі вбитих биків, як іздавна ведеться, спаливши,638] Входять вони до палат. Обіпершись на ложа високі,639] Щедрі Церери смакують дари, запиваючи Вакхом.640] Мовчанку зрушив Анхіс: «Незрівнянний служителю Феба,641] В тебе — якщо мені пам'ять не зраджує — син був, а також642] Четверо дочок — тоді, коли вперше я бачив ті стіни».643] Той головою, що в стьожки була білосніжні вповита,644] Сумно схитнувши, сказав: «Твоя правда, герою великий! [234]645] Ти мене знав ще тоді, коли дітьми п'ятьма я втішався.646] Нині ж — така вже хистка, непостійна рядить нами доля! —647] Майже в бездітного ти загостив. Бо яка ж то від сина648] Поміч, коли його близько нема? В тім краю, що від нього649] Й названий, в Андросі, владу й поля він посів замість батька.650] Мовити правду Делієць навчив його; донькам, одначе,651] Лібер таке дарував, чого важко собі й побажати,652] Важко й повірити в те, бо до чого б вони не торкнулись,—653] Перемінялось у хліб та в оливку — Мінерви, богині654] Жовтоволосої дар, і велика була з того користь.655] Тільки—но Трої нищитель, Атрід, про те диво дізнався,—656] Ти не подумай, що відгомін бурі од вашого краю657] Не докотився й сюди,— моїх дочок він силою зброї658] Вирвав із батькових рук, і велів їм, щоб цим божественним659] Даром живили вони кораблі незчисленні аргейців.660] От і розбіглись вони хто куди: подались на Евбею661] Дві мої доні, а ще дві — на Андрос, до брата. За ними662] Воїн прибув, щоб війну розпочати, якщо їх не видасть.663] Страх переважив братерське чуття, і сестер—утікачок664] Брат таки видав. Ти б міг оправдати його боязливість:665] Хто б його край захистив? Ні Енея ж, ні Гектора, з ким ви666] Десять протриматись років змогли, не було біля нього!667] Вже полонянкам кували наручники. Ці ж молитовно,668] Поки ще змога була, вільні руки до неба піднявши,669] Скрикнули: «Батьку—Ліею, рятуй!» І подав допомогу670] їхнього дару творець, якщо знищити способом дивним —671] Значило б допомогти. Але як вони вигляд змінили,672] Я того знати не міг, пояснити не годен і нині.673] Знаю, що сумно скінчилося все: в голубів білосніжних674] Перемінились вони, супровідниць дружини твоєї!»675] Так і спливав за гостиною час: то про те, то про інше676] Мову вели. Та відсунуто стіл. Розійшлись усі спати.677] Щойно на світ зайнялось, подалися до віщого Феба.678] Велено їм до праматері, до берегів, де почався679] Рід їх, плисти. Проводжати владар із дарунками вийшов:680] Скіпетр — Анхісу; Асканію — лук і хламиду; Енею ж681] Дав він кратер, що його переслав ще раніше для нього682] З—над берегів аонійських Терсей, побратим його давній.683] Отже, Терсей переслав; Алкон—беотієць із Гіли684] Виробив, різні на ньому різьбою представивши речі.685] Місто було там, і семеро брам вирізнялись у ньому:686] Що це за місто, не важко було здогадатись по брамах.687] А перед містом — похід похоронний, вогні та могили,688] Всюди — жінки, матері, розхристані, простоволосі;689] Свідчило все про печаль. Навіть німфи, здавалось, ридали690] Край пересохлих джерел. Одиноко чорніє безлисте691] Дерево; спрагнені кози снують по жарких крутосхилах. [235]692] Посеред Фів зобразив той митець Оріонових дочок.693] Не по—жіночому горло одна з них під меч наставляє,694] Друга, залізо грудьми зустрічаючи, також одважно695] Впала за рідний народ. І несуть їх обох через площі,696] Вогнище палять високе для них на почесному місці.697] Двоє близнят, юнаків, щоби рід не загинув безслідно,698] З попелу дів піднялись; їх Коронами — каже переказ —699] Названо. Матері прах урочисто вони проводжали.700] Всі ці зображення, славні ще й полиском давньої бронзи,701] Зверху акант золотавий обводив по вінцях кратера.702] Не поскупилисл й Трої сини: в свою чергу жерцеві703] Цінну кадильницю й чашу дали; окрім того, блискучий,704] Щирого злота вінець у ясних, мов зірки, самоцвітах.705] Далі згадалося їм, що від Тевкра ведуть свою вітку706] Тевкри, й на Кріті зійшли. Але небо тутешнє пришельцям707] Не до вподоби було; того краю сто міст залишивши,708] До побережжя Авсонського прагнуть— чимшвидше дістатись.709] Буря, зірвавшись, метає мужів. Ненадійні Строфади710] їх прийняли, де набралися страху від птиці Аелло.711] Вже й дуліхійські затоки минули, Ітаку і Самос,712] І нерітійські поля, що були під лукавим Уліссом,—713] Далі пливли. Вже й Амбракію, що в давнину через неї714] Посперечались боги, вже й суддю, що змінився у скелю,715] Бачать; Актійського Феба тепер там відома святиня.716] Ось і Додони земля з її дубом пророчим — за ними,717] І Хаонійська затока, де діти владики Молосса,718] Крила відчувши нараз, од вогню врятувалися чудом.719] Потім феаків поля, де сади плодоносять щасливі,720] їх привітали, а згодом — Епір і Бутрот, що немовби721] Другою Троєю був, де фрігійський віщун верховодив.722] Певні свого майбуття,— бо ж усе їм Пріама нащадок,723] Віщий Гелен, роз'яснив,— відтіля в сіканійську затоку724] Входять. Сіканія в морі трьома закріпилась клинами.725] Вістрям один з них, Пахін, до сльотливого звернений Австра.726] Другий з клинів, Лілібей,— до Зефірів ласкавих, а третій,727] Пелор,— до Аркта, який не торкається хвиль, до Борея.728] Тевкри сюди подались. При попутному вітрі й на веслах729] Саме під ніч допливли до піщаного мису Занклеї.730] Справа тут Скілла чигає, а зліва — шалена Харібда.731] Ця то поглине судно, то з нутра свого вивергне знову;732] Тій — гавкотливі собаки живіт опоясують чорний,733] Хоч на лице вона — дівчина. І, якщо твори поетів —734] Це не суцільний обман, то була колись дівою Скілла.735] Юрмами йшли в її дім женихи, та, гордуючи ними,736] Скілла до німф поспішала морських — вона їм полюбилась —737] І про закоханих часто з насмішкою оповідала.738] їй Галатея, волосся чесати якось доручивши, [236]739] Слово таке, час од часу зітхаючи глибоко, мовить:740] «Скільки мужів аж ніяк не лихих домагається, діво,741] Ласки твоєї, і все ж їх відкинути можеш безкарно!742] Я ж, хоч мій батько — Нерей, хоч мене народила Доріда,743] Німфа морська, хоч пильнують мене лазурові сестриці,744] Тільки з великим трудом утекти спромоглась від Кіклопа,745] Що закохавсь». Говорити їй тут перешкодили сльози.746] Скілла богині з лиця білосніжним утерла їх пальцем747] І, звеселивши її,— «Розкажи, дорога,— попросила,—748] Що за причина була — довірся мені! — твого болю».749] А Нереїда таке повідає Кратеїній доні:750] «Жив тут Акід, що родився від Фавна й сіметської німфи.751] Хоч насолодою був чималою він батькові й неньці,752] Більшою все ж — був мені: лиш до мене, вродливий, горнувся.753] Два восьмиліття тоді він подвоїв, і саме в ту пору754] Ледве помітний пушок йому ніжні засіював лиця.755] Я поривалась за ним, а за мною — Кіклоп ненастанно.756] Може, спитаєш тепер, що сильніше мене розпікало:757] Чи до Кіклопа ненависть, чи пристрасть до хлопця,— не знаю:758] Різні були ці чуття. Чи десь є, благодатна Венеро,759] Межі твоїх володінь? Навіть той неосвічений, дикий760] Велет, що страх наганя й на ліси, від якого ніхто ще761] Цілим не вийшов, той лютий хулитель богів та Олімпу762] Силу любові одчув. Запалавши до мене жагою,763] Про череду, про печери забув і — дивнеє диво! —764] Вже хорошитись, кошлатий, почав — подобатись хоче:765] Вже, Поліфеме, скреблом ти жорстке своє чешеш волосся,766] Вже розкуйовджену бороду хочеш серпом підрівняти.767] Глянути в воду на себе спішиш: чи не надто суворий?768] Тяги до вбивства, дикунства, безмежного прагнення крові —769] Мов не було. Припливають спокійно й відчалюють судна.770] Телем тим часом навідався до сіцілійської Етни,771] Телем, Евріма син, кого птах не підвів іще жоден.772] До Поліфема жахливого він підійшов і промовив:773] «Хитрий Улісс тобі вкраде з чола твоє око єдине».774] «Ти помиляєшся,— той засміявсь,— найдурніший з пророків:775] Інша вже цілого вкрала мене!» Й віщуванням — намарно! —776] Знехтував. То велетенські він міряє вдовж побережжя777] Кроки, то знов до печери вертається, щоб опочити.778] Клином у море вбивається там гостроверхий і довгий779] Берег, і хвиля морська з двох боків напливає на нього.780] Виліз Кіклоп на той берег і сів посередині, дикий.781] Рунисті вівці туди самохіттю за ним потяглися.782] Ось він, до ніг собі замість кийка величезний поклавши783] Стовбур сосни, що й за щоглу правити б міг кораблеві,784] Склеєну з сотні тростин взяв сопілку, і свисти пастуші785] Чутно було на всі гори довкіл — близькі, і далекі, [237]786] Чутно й на морі було. До Акіда свого пригорнувшись,787] Десь у куточку, за скелею, здалеку я дослухалась788] До його слів, і почуте не випало з пам'яті й досі.789] «Ти, Галатеє, біліша, ніж лист білосніжний лігустри,790] Звабніша від буйноквітих лугів, од тополі стрункіша,791] Ти осяйніша від скла, від грайливої кізки прудкіша,792] Гладша від скойки, що хвиля її ненастанно шліфує,793] Влітку миліша, ніж тінь, од ласкавого променя — взимку;794] Тонша рум'янцем, ніж яблуні плід, од смереки ставніша,795] Ти й від льодинки прозоріша, й від виногрона солодша,796] М'якша, ніж лебедя пух, ніж сир невіддавлений м'якша.797] І красивіша, ніж росяний сад, якби геть не тікала.798] Ця ж Галатея, однак, од телиць непокірних дикіша,799] Від предковічного дуба твердіша, хисткіша від хвилі,800] Впертіша від молодої верби, від лозини тугіша,801] Непогамовніша від бистрини і стійкіша від скелі,802] Від лісової пожежі рвучкіша, пишніша від пави,803] Від ведмедиці, що родить, лютіша, колючіша терня,804] Зліша від злої змії під п'ятою, від моря глухіша,805] І — що найбільше дратує мене — ти тікаєш не тільки806] Швидше, ніж олень лякливий, коли звідусіль залунає807] Гавкіт собак, а й од подуву швидше й крилатого вітру.808] Втім, якби знала мене, то й самій було б сором тікати,809] Впертість свою прокляла б і за мною сама б упадала.810] Є в мене посеред гір під навислими скелями схови,811] Де й у спекотливий день не дошкулює сонце, а взимку812] Не допікає мороз. Є сади, заряснілі плодами,813] Є на повзучій лозі мовби з щирого золота грона,814] Єсть і багряні. І ці маю, й ті, Галатеє, для тебе.815] В лісі, дозрілі під милою тінню, коли заманеться,816] Ніжні суниці зриватимеш літом, під осінь — ожину817] Й сливи; не тільки такі," що від соку темніють, а й інші —818] Кращі од них, що подібні, дозрівши, до свіжого воску.819] Підеш за мене"—й каштанів м'яких тобі, й арбута ягід820] Гори, повір, нанесу. Всіх дерев господинею будеш.821] Всі ці отари — мої. По долах ще блукає чимало822] Та по дрімучих лісах, а багато — у стійлах печерних.823] Може, цікавишся все—таки, скільки їх — годі сказати:824] Бідним — рахунок вести. А почну ті отари хвалити —825] Так не повіриш, хіба що сама, завітавши, побачиш,826] Як череда з переповненим вим'ям заледве ступає.827] Жвавий ще є молодняк у кошарах затишних — ягнята.828] Є ще й однолітки їх у сусідніх кошарах — козлята.829] Є досхочу молока білосніжного; з нього частина830] Йде для пиття; що лишається — те я на сир відставляю.831] Та не одні тільки втіхи пусті та буденні дарунки832] Ждуть, Галатеє, тебе — є тут лані, є зайці й козулі; [238]833] Зняв я з верхів'я стрімкого гніздо, маю голубів пару —834] їх підшукав я тобі: буде милій забава — подумав.835] Схожі, мов крапля води,— було б легко тобі помилитись.836] На верхогір'ях якось ведмедиці кошлатої діток837] Я підібрав і радів: збережу—но їх для Галатеї!838] Годі ж цуратись мене! З лазурового випірни моря!839] О Галатеє, прийди! Не відкинь моїх щирих дарунків!840] Знаю обличчя своє: на текучій воді нещодавно841] Я спостеріг себе, й був задоволений тим, що побачив.842] Глянь, який велетень я! Сам Юпітер на небі не більший843] Тілом від мене,— чував я од вас, що якийсь там Юпітер844] Начебто правити мав. Одтіняючи мужнє обличчя,845] Аж до плечей, наче гай, моє буйне спадає волосся.846] Хай не вражає тебе, що на тілі моєму щетина847] їжиться, темна й густа: чи любили б ми схили безлісі?848] Що б то за кінь був, якби не росла йому грива на шиї?849] Пір'я вкриває птахів, а вівцю прихорошує вовна.850] Мужа красить борода й наїжачений заріст на тілі.851] Серед чола — в мене око єдине, на щит величезний852] Схоже, ну й що? А хіба з неосяжного неба велике853] Сонце не бачить довкіл усього? Чи воно не єдине?854] Зваж і на те, що мій батько—володар у вашому морі;855] Свекром він буде тобі. Змилостивсь наді мною нарешті,856] Вислухай просьби того, хто твоїй лише кориться владі!857] Що мені небо й Ефір, що Юпітер якийсь із громами?858] Перед тобою тремчу, бо твій гнів — над усі блискавиці.859] Легше я зніс би погорду твою, якби разом зі мною860] Ти погордила всіма. Та чому, відштовхнувши Кіклопа,861] Любиш Акіда? Чим гірші обійми мої, ніж Акіда?862] Хай і собою милується він, і тобі буде милий,—863] Хоч і болить мені те. Але,— хай—но мені навинеться,—864] Зразу відчує, що в тілі такому є й міць відповідна!865] Нутрощі вирву живцем, по полях порозкидую кусні866] Й по твоїх водах — отак і з'єднаєшся з ним, Нереїдо!867] Весь я горю, потривожений жар палахтить іще дужче,868] Наче б у грудях своїх із усім її полум ям разом869] Етну вогненну ношу,— та тебе, Галатеє, не проймеш!»870] Марно наплакавшись так,— я за ним оддалік поглядала,—871] Раптом підвівсь і, мов бик у якого забрали телицю,872] Люто метатись почав,— по яругах, по горах гасає.873] Врешті й на нас, що такої біди не чекали, зненацька,874] Дикий, набрів. «Ото знахідка! — рикнув.— Цим разом востаннє —875] Вже я подбаю про те! — пригортаєтесь так, голуб'ята!»876] Лиш роз'ярілий Кіклоп на голос такий страхітливий877] Міг спромогтись. Навіть Етна—гора сколихнулась од нього.878] Я, перелякана, в воду пірнула — були ми край моря;879] Ну а сіметський юнак, побережжям пустившись тікати,— [239]880] «О Галатеє,— кричить,— порятуй! У біді свого сина881] Не покидайте, батьки! Приховайте в своїх володіннях!»882] Та здоганяє Кіклоп. Одлупивши мало не півскелі,883] З маху в Акіда жбурнув. І хоча нещасливця той камінь884] Тільки краєчком сягнув,— усього привалив ним Акіда.885] Все я зробила тоді, що могла, на що дозвіл дала нам886] Доля, щоб милий прибравсь у могутливу дідову силу.887] Кров полилася багряна струмком із—під брили, та згодом888] Барву червону почав той струмок поступово втрачати.889] Ось він такий, як бува повесні після першої зливи;890] Ось — мерехтить, мов сльоза. Розпадається брила на кусні,891] Вже й очерет із розщілиНґПроглянувши, пнеться до сонця;892] З отвору скелі вже струмінь ударив дзвінкий, повносилий.893] Раптом — о чудо! — з води піднімається до половини894] Красень—юнак, і лозина гнучка вповива йому роги.895] Він, якби нижчий на 'зріст та якби не лице лазурове,—896] Вилитий був би Акід. А проте мій Акід таки справді897] Перетворився в ріку, що й тепер те ім'я має давнє».898] Змовкла, скінчивши на тім, Галатея, і знов нереїди899] Ніжаться порізно всі, на спокійній гойдаючись хвилі.900] Скілла вернулась, однак. Не наважившись в море відкрите901] З ними плисти, то по вогкім піску без одежі блукає,902] То, натомившись, у заводі тихій, якщо по дорозі903] Знайде таку, в неглибокій воді прохолоджує тіло.904] Раптом, збиваючи піну, новий глибодонного моря905] Житель, що постать недавно змінив в Антедоні Евбейській,906] Главк появивсь — і завмер від бажання, побачивши діву.907] Поки ще думає він зупинити втікачку словами,908] Поти кричить їй услід. Але Скілла, окрилена страхом,909] До стрімчака, що край моря підноситься, духом добігла.910] Шпилем у небо зметнувся, затінений знизу лісами,911] Той одинокий стрімчак, нависаючи грізно над морем.912] Там, досягнувши безпечного місця, вагається німфа,913] Що це — потвора чи бог? Незвичайній дивується барві,914] Гриві, що в'ється по плечах йому, покриваючи й спину;915] З подивом бачить: у нього ще й хвіст, як у риби в'юнкої.916] Главк її сумнів одчув і, на скелю сусідню опершись,—917] «Ні, не потвору, не звіра—напасника бачиш, красуне,—918] Бог я,— промовив,— морський. Тут, під водами, ні Атаманта919] Син, Палемон, ні Трітон, ні Протей не значніші од мене;920] Смертним, одначе, я був. Але навіть тоді, пам'ятаю,921] Вабило море мене, тільки ним я був зайнятий завжди.922] То було сіті тягнув, що затягують риб цілі зграї,923] То над водою, тримаючи вудку, сидів терпеливо.924] Є до зеленого лугу прилегле вузьке побережжя;925] Морем один його край облямовано, другий — травою.926] Не забрела ще туди ні одна круторога теличка, [240]927] Ні пелехата коза, ні спокійна вівця там не паслась,928] На медоносні квітки не сідала бджола—трудівниця.929] Там не сплітали святкових вінків, і ніхто ще ніколи930] В руку серпа там не брав. У тім закуті тихім я перший931] Сів на травицю м'яку, й, поки сіті намоклі сушились,932] Рибок почав рахувать, розкладаючи їх по порядку933] На моріжок — тих, що випадок їх запровадив у сіті,934] Й тих, що самі на зрадливий гачок, легковірні, впіймались.935] Раптом — нечувана річ! — та хіба потребую брехати? —936] Здобич моя, лиш торкнулась трави, почала ворушитись.937] Перевертається з боку на бік на землі, мов на хвилі.938] Поки, немов очманілий, сиджу,— весь улов мій додому,939] В море чкурнув, свого пана — рибалку — покинув, і берег.940] Я сторопів, розгубивсь і ніяк розгадати не можу,941] Чи якийсь бог те вчинив, чи трави живодайної соки.942] «Що б то за соки були в тій траві?»—сам себе запитавши,943] Пару стеблинок зірвав і, зірвавши, торкнувся їх зубом.944] Щойно потрапила в горло моє невідомого соку,945] Може, краплина якась,— а вже трепет пойняв мене дивний,946] Вже потягло мене в іншу, чужу для людини, природу —947] Щось наче гнало мене до води… «Прощавай, суходоле!» —948] Мовив і в цю ж таки мить у глибини пірнув темно—сині.949] Жителі моря, прийнявши мене, як свого вшанували.950] Щоб увільнили мене від людської знищимості, просять951] І Океана, і Тетіс. Вони й очищають пришельця:952] Дев'ять разів очищальні слова повторяю за ними,953] Потім під сотню річок ме.ні кажуть підставити груди.954] Й тут, відусіль поспливавшись, немов у весняне повіддя,955] На мою голову враз гомінкі пролилися потоки.956] Стільки й можу тобі розповісти цікавого; стільки957] В пам'яті є; що було, окрім того, — чуття не сприймало.958] Щойно вернулось воно, — вже до себе, на жаль, не прийшов я;959] Іншим—бо став я, ніж був дотепер, — і тілом, і духом.960] Першою бороду цю зеленаву тоді я помітив,961] Далі й гриву оту, що волочиться, довга, по морю;962] Плечі могутні побачив тоді, й лазуровії руки,963] й ноги, що стали хвостом, як у риби, плавцями порослим.964] Краще б, одначе, не бути таким, і не знатись з богами,965] Й богом самому не буть — лиш би ти прихилилась до мене!»966] Поки таке говорив, поки ще щось хотів говорити,967] Скілла від нього втекла. Розгнівившись погордою діви,968] Він до Тітана дочки — до Кірки в печеру подався.
