1] Тут і постало питання: чи міг би хто взяти на «себе2] Влади такої тягар і такого вождя замінити?3] Голос народу, що правду віщає, славетному Нумі4] Берло вручити велів. Не достатньо було йому знати5] Звичаї люду сабінського: вище, душею широкий,6] Нума злетів — про природу речей довідатись прагне.7] От він, захоплений цим, батьківщину покинувши, Кури,8] В місто ввійшов, що гостинно в свій час прийняло Геркулеса.9] Там поцікавився, хто був засновником грецького міста10] На італійському березі. Й так відповів із тамтешніх11] Житель один, що багато чував на віку своїм довгім:12] «Кажуть, Юпітера син, іберійським збагачений стадом,13] До лакінійського берега, шлях не близький подолавши,14] Врешті, щасливо прибув. Поки стадо бродило по лузі,15] В дім до Кротона великого він увійшов, під гостинну16] Крівлю й жаданий знайшов там по втомі важкій одпочинок.17] А на відході сказав: «Саме тут у майбутньому внуки18] Стіни для міста зведуть»,— і слова його дійсністю стали.19] В Аргосі, кажуть, один чоловік жив на прізвище Міскел,20] Син Алемона, і був на той час він богам найлюбіший.21] Глибоко спав він якось, і, схилившись над ним, Києносець22] Сонному мовив таке: «Мусиш кинути батьківські землі23] Й рушити ген, де хвилює Есар у руслі кам'янистім!»24] Ще й пригрозив не одним покаранням, якщо б не послухав.25] Потім і бог відступив, і розвіявся сон одночасно.26] Син Алемона, прокинувшись, подумкй згадує щойно27] Бачений сон. Починають вагання йому дошкуляти:28] Бог відійти повелів, а закон — вимагає лишитись:29] Той, хто вітчизну змінити б хотів, заслуговує смерті.30] Сонце блискуче вогненне чоло в Океан заховало,31] Ніч — підняла зореносне чоло над німою землею.32] Бог йому знову приснивсь, і таке ж повелів йому знову,33] І пригрозив ще страшнішим і більшим, якщо б не послухав [261]34] Той, нажахавшись, до інших домівок пенатів родинних35] Вирішив перевезти. Загуло невдоволене місто:36] Наші закони, мовляв, —зневажає. Не довго в тій справі37] Суд засідав, бо провина без свідків усім очевидна.38] Руки й лице до всевишніх богів нещасливий піднявши,39] Мовив: «О ти, хто здійснив колись волею неба дванадцять40] Подвигів,— допоможи! Через тебе ж на злочин пішов я!»41] В урну, за звичаєм давнім, камінчики там опускали:42] Чорний — підсудному вмерти велів, оправдовував — білий.43] Так і тим разом виносили рішення немилосердне:44] Чорні лише камінці в непідкупну опущено урну.45] Та коли їх висипали прилюдно, щоб підрахувати,46] Чорне забарвлення всіх камінців замінилось на біле.47] Значить, і рішення світлим було завдяки Геркулесу —48] Й вільним став Алемонід. За це синові Амфітріона49] Дякує й, вітру діждавшись попутнього, вже в Іонійськім50] Морі веде корабель свій. Минає Нерет салентінський,51] І Сі барі с, і Тарент, що заснований лакедемонцем,52] Далі — Сірійську затоку, й Крімісу, і Япіга ниви.53] Всі ці приморські місцевості з лівого боку лишивши,54] Він побережжя Есару, провіщені землі, побачив.55] Пагорб могильний видні всь поблизу, де Кротона священний56] Прах укривала земля. Саме тут він за божим велінням57] Місто заклав і назвав його йменням того, хто в могилі».58] Ось що про дні найдавніші цієї місцевості мовить59] Чутка й про місто, яке в італійському виникло краї.60] Жив там із Самосу муж. Він колись і свій Самос покинув,61] І владарів: тиранії ненависник, із батьківщини62] Сам на вигнання пішов. До всевишніх'осель він стрімкою63] Думкою звитися міг. У природу речей, куди зором64] Годі людині сягнуть, він очима душі пробивався.65] Все, що збагнути зумів невсипущістю й силою думки,66] Тим він ділився з людьми. Зацікавленим, що дослухались67] До чарівних його слів, про початки великого світу,68] Першопричини речей він розказував, т<5нко повчав їх,69] Що таке бог, що—природа; звідкіль і сніги, й блискавиці,70] Чи Громовержець гримить, чи вітри — в пошматованій хмарі,71] З чого бува землетрус, чи в зірок є шляхи свої в небі,—72] Скрізь проникав його зір. Від тваринного м'яса він перший73] Нас відвернути хотів. З його уст велемудрих уперше74] Слово злетіло таке, хоч не всі його, звісно, схвалили:75] «Годі вже вам оскверняти ганебною їжею, люди,76] Ваші тіла! Є ж і хліб, і плоди запашні, що вгинають77] Віти дерев у садах; виногрона є, соком налиті,78] Зелень солодка росте; є й така, яку жар із терпкої79] Ніжною зробить на смак. Молока від кози та корови80] Не відбере вам ніхто, ні квітками пропахлого меду. [262]81] Щедро земля вам поживу м'яку та всілякі багатства82] Сипле до ніг, пригощать може всіх без убивства та крові.83] Навіть із звірів не кожен лиш м'ясом приборкує голод:84] Кінь і рогата худоба, велика й дрібна,— травоїдні.85] З—поміж тварин тільки ті, що крутий мають норов і дикий,—86] Тигри вірменські рвучкі та до гніву шаленого схильні87] Леви, ведмеді, вовки — ті кривавої учти шукають.88] Дикість яка, далебі,— набивати утробу в утробу,89] Тілом жадливим нагулювать жир, поїдаючи тіло,90] Смертю того, хто живе, покріплятись, мов хлібом,— живому!91] Серед пожитків стількох, що Земля, найласкавіша мати,92] Людям дала, тебе тішить одне: ти впиваєшся хижо93] Зубом у тіло чиєсь, поважаючи звичай кі клопі в!94] Далі до того дійшло, що, не вбивши істоти живої,95] Не наситиш, не вспокоїш нічим кровожерного шлунка.96] Вік той, що з давніх—давен Золотим його люди назвали,97] Тільки плодами дерев і рослинами жив, що землею98] Сіялись без сівача, своїх уст не забруднював кров'ю.99] Страху не знаючи, вільно літав собі птах у повітрі,100] Заєць — тоді він не був ще лякливий — бродив серед поля.101] Риба на гострий гачок не ловилась іще, легковірна.102] Підступів ще не було, не вдавався ніхто до обману,103] Мир панував доокіл. Хтось один, проте, зла зачинатель, '104] Левам позаздрив, мабуть, не охочим до скромної їжі,—105] Й сам у захланний живіт іще тепле зануривши м'ясо,106] Злочину шлях відслонив. Од хижацької крові спочатку107] Розгарячитись могло зачервонене кров'ю залізо —108] Й досить було б і цього: якщо звір на життя наше важить,—109] Можемо вбити напасника, й це не применшить нам честі.110] Вбити — не значить, однак, за обідом його споживати.111] Злочин ще далі пішов. Під ножем по заслузі, гадають,112] Першою впала свиня: підриваючи в полі посіви113] Рилом тупим, на врожай у селян відбирала надію,114] Потім козел, що лозу надгризав, на жертовнику Вакха—115] Месника випустив дух: поплатились обоє за шкоду.116] В чому ж повинна вівця миролюбна, що наче й родилась117] Для піклування про нас, що нектар нам у вимені носить,118] Нас одягає у вовну пухнату, вівця, що живою119] Більшу нам користь дає, ніж тоді, як зарізана буде?120] В чому повинні воли — нелукаві, сумирні тварини,121] Тихі й прості, що на світ появились для праці важкої?122] Справді невдячний—бо той і не гідний дарів свого поля,123] Хто, відіпрягши вола від кривого тяженного плуга,124] Вб'є свого трудівника; хто натерту ярмом довголітнім125] Шию, що стільки разів одновляв нею поле затвердле,126] Жниво зібрав не одне, розтинає ударом сокири! [263]127] Мало й того нечестивцям: до власного злочину, бачте,128] Ще залучили й богів, бо повірили в те, що всевишні129] Раді, коли під сокирою падає віл працелюбний!130] Жертва, що й плямки на тілі не має, аж глянути любо,—131] Врода нашкодила їй! — у стрічках різнобарвних, у злоті,132] Край вівтаря вже стоїть; молитов наслухає спокійно,133] Бачить, як їй поміж роги вплітають вінець колосковий —134] Плід її праці — й, пронизана, кров'ю забарвлює лезо,135] Може, помічене перед ударом ще в хвилі дзеркальній.136] Тут же з гарячих грудей виривають живцем тріпотливі137] Тіла частини — вказівок богів там ціукають, шалені!138] Звідси (така вже в людини жадоба до згубної їжі!)139] Звичай пішов споживати м ясне. Але годі вже, годі!140] Кращими («таньте, молю, до моєї поради схиліться!141] Знайте, якщо хай шматочок воловини в вашому роті,—142] Значить, їсте ви того, хто на ниві для вас же трудився.143] Бог виголошує те, й за тим богом, що мною керує,144] Йтиму, як личить іти. Свої Дельфи й ефір відслоню вам;145] Віщим розсуну знанням розуміння людського вузини.146] Про видатне, чого досі ніхто не досліджував, буду147] Мову вести, про приховане. Мило між зорі високі148] Злинути; мило, покинувши землю — оселю сонливу,—149] В хмарі промчать, зупинитись на плечах могутніх Атланта.150] Звідти дивитись униз, де никає, позбавлений глузду,151] Люд то туди, то сюди, й переляканих видивом смерті152] Так наставляти, розкривши шляхи невідхильної Долі:153] Роде людський, кого смерть крижана споконві—ку жахає!154] Марно страшать тебе Стікс, і пітьма, і слова неправдиві,155] Витвір уяви співців, та оманного світу загрози!156] Ваші тіла — чи в вогні похоронному попелом стануть,157] Чи переміняться з часом у тлінь — не сприйматимуть болю.158] Смерті не знає душа: залишивши оселі колишні,159] Прийнята знов у домівку нову, вона житиме вічно.160] Сам, пам'ятаю, в той час, коли Трою війська облягали,161] Сином Пантоя, Евфорбом, я був, кому* в грудях застрягло162] Ратище згубне, що в мене метнув ним з Атрідів молодший.163] Щит я недавно впізнав, що колись у моїй був лівиці,—164] Нині в Абантовім Аргосі, в храмі Юнони висить він.165] Все — в перемінах; не гине ніщо. То сюди переходить166] Дух мандрівний, то туди. Будь—яке він у світі займає167] Тіло: з тваринного може в людське перебратись, а звідти—168] Знову в істоту якусь увійти, тож не гине ніколи.169] Так і податливий віск: набуваючи форм усіляких,170] Він, хоча виглядом різний буває, весь час мовби інший,—171] Завжди є воском. Ось так і душа є постійно душею,172] Лиш переходить — так я навчаю — у постаті різні.173] Тож хай захланний живіт не заглушить у вас милосердя. [264]174] Не проганяйте споріднених душ нечестивим убивством175] Із обігрітих осель! Ваша кров хай не живиться кров'ю!176] Раз я вже в море відкрите пустивсь і прийняв у вітрило177] Вільні вітри, то скажу: в усім світі ніщо не є стале:178] Все тут пливе; що не виникне — те переміні підлегле.179] Навіть невидимий час течією струмить ненастанно,180] Мов невсипуща ріка: ні ріці, ні текучій годині181] Не зупинитись вовік. Як за хвилею котиться хвиля,182] Чуючи натиск сусідньої, кваплячи ту, що спереду,183] Так і окрилена мить: утікаючи,— наздоганяє,184] Кожного разу — нова: що було, те лишилось позаду,185] Що виникає,— того не було. Кожна мить — це обнова.186] Глянь, як утомлена ніч поступається місцем світанку,187] Як розпромінений зводиться день після темної ночі.188] Й небо одну має барву тоді, коли, сном оповите,189] Все спочиває ще; іншу — коли на коні білосніжнім190] Люціфер зійде ясний; а ще іншу — коли доручає191] Фебові світ зарум'янений вранішня Паллантіада.192] Навіть божественний щит, коли зрине з безодні земної —193] В пурпурі, як і тоді — коли йде до безодні земної,194] Світлий, проте, в вишині, бо природа стрімкого ефіру195] Краща: від випарів, що над землею висять, він далеко.196] Так і в нічної Діани однаковим бути не може197] Вигляд — щодня вона в зміні постійній: коли розсуває198] Коло своє, тоді більша, коли його звужує,— менша.199] Глянь і на рік. Хіба й він обертанням своїм не чергує200] Пір чотирьох, котрі й нашого віку наслідують пори?201] Соками щедрий напровесні він, до малої дитини202] Ніжністю схожий: зелений посів, насмоктавшись вологи,203] Пнеться, тендітний, з землі, хлібороба надією тішить.204] Все тоді буйно цвіте. Різнобарв'ям квіток живодайний205] Луг виграє; ще суворої цупкості в травах немає.206] Після весни, вже кремезніший, рік переходить у літо,207] Зросту сягає юнак; ні багатством, ні силою жоден208] Вік не зрівняється з ним, не буває палкішого віку.209] Осінь іде йому вслід, молодого позбавлена палу,210] Зріла, м'яка. Між юнацтвом і старістю рік, завагавшись,211] Мірним стає. Сивина де—не—де вже сріблить йому скроні.212] Потім жахлива зима підступає тремтливо—старечим213] Кроком; або без волосся вона, або геть побіліла.214] Так от і наші тіла перемін зазнають щохвилини,215] Без опочинку: сьогодні ми інші, аніж були вчора.216] Будемо й завтра не ті, що тепер. В материнському лоні —217] Парость людини майбутньої — ми у свій час визрівали.218] Втрутилась щедра майстриня—природа; у череві здутім219] Довго селитись тілам не дала і з тісної домівки220] Вихід упору дає їм — на вільне виводить повітря. [265]221] Щойно побачивши світ, немовлятко лежить, слабосиле.222] Згодом рачкує, немов не людина, а чотириноге.223] Далі й на ніжки, хисткі ще й тремтливі, силкується стати—224] Кроку не ступить, однак: потребує опори якоїсь.225] Ось уже спритність у нього й снага… Вже відміряно стежку226] Юності милої. Вже за плечима — середина віку,227] Далі й до старості йде призахідної спадистим шляхом.228] Никнуть, тим віком підточені, й занепадають колишні229] Сили. Заплакав Мі лон постарілий, побачивши мляві230] Руки свої, що колись були схожі до рук Геркулеса231] М'язів потужністю, потім — обвисли, немов позсихались.232] Плаче й Тіндара дочка, лиш у дзеркалі взріла старечі233] Зморшки; навіщо було,— каже,— двічі мене викрадати?234] Всепожираючих літ чередо, давнино завидюща!235] Пустка за вами лежить: чого час своїм зубом торкнеться,236] Все це на смерть прирікаєте ви — неминучу, повільну.237] Втім, переміні й початки речей — елементи — підлеглі.238] Отже, послухайте, що вам скажу я про їх переміни.239] В світі, що вічно існує, чотири тіла родотворні240] Містяться. Два з—поміж тіл тих, що світ населяють,— вагомі241] Через тягар свій вода та земля — опадають додолу.242] Два з них не мають ваги і, нічим не пригнічені, вгору243] Линуть нестримно — повітря й вогонь, од повітря чистіший.244] Хоч між собою вони помежовані,— все виникає245] З них і до них же вертається знову: спливає водою,246] Ставши рідкою, земля; у повітря легке переходить,247] Розпорошившись у небі, вода; без ваги, щонайтонше,248] Знов у високість повітря летить, заблищавши вогнями.249] Потім усе йде зворотною стежкою: зверху — донизу.250] Гусне вогонь, поки знов не перейде в щільніше повітря;251] З нього — вода, а з тужавої хвилі — земля виникає.252] Що не міняє обличчя свого? До обнови охоча,253] Творить, чергуючи з формами форми, майстриня—природа.254] Не пропадає, повірте, ніщо в неосяжному світі.255] Все тільки змінює вигляд. Отож народитися — значить256] В інше, ніж досі тривало, життя увійти, а померти —257] Вийти з того, що триває, життя. Хай сюди щось потрапить,258] Щось хай, можливо,— туди, але в цілому — все збережеться.259] Довго в однаковій постаті — я переконаний — в світі260] Не потриває ніщо: до Залізного від Золотого261] Так ви, віки, перейшли; перемінна й місцевостей доля.262] Де під ногою дзвенів суходіл, там я бачив розлоге263] Море; де води були, там посушливі бачив я землі.264] Від берегів оддалік залягали морські черепашки.265] Десь на вершині гори стародавній однайдено якір.266] Поле, родюче колись, од потоку стрімливого стало267] Долом; зелені верхи після поводі канули в море, [266]268] Де були здавна грузькі болота — вже пустелі жагучі.269] Спрагою зсушений край мокляками довкіл просякає.270] Тут дає витік природа джерелам новим, а натомість271] Там. замикає старі. Скільки рік, лиш земля сколихнулась,272] Ринуло з тріщин, і скільки пропало вже їх, пересохло!273] Так от і Лік, що в одній із розщелин землі загубився,274] Виплив далеко відтіль, собі витік новий проробивши.275] Так Ерасін, повновода ріка, то струмить під землею,276] То повертається знов у руслі на поля арголідські.277] Так і місійська ріка: їй і річище звичне, й верхів'я,278] Кажуть, набридли — й тече вже по—іншому, ставши Каїком.279] Так Аменан: то пливе, течією пісок сіканійський280] Збуривши, то засихає, замуливши устя джерельні.281] Хвилю, придатну колись для життя, а тепер негодящу282] Котить в Еліді Анігр, бо кентаври — якщо хоча трохи283] Вірити давнім співцям — в його водах колись омивали284] Рани, що луком наніс їм Геракл, нерозлучний із києм.285] Ну а Гіпаніс, що в скіфських нагір'ях бере свій початок,286] Чи не гіркий став од солі морської, колись прісноводний?287] Хвилі морські омивали в минулому Фарос, Антіссу288] Й Тір фінікійський, та хто їх сьогодні назве островами?289] Для стародавніх Левкада була суходолом суцільним,290] Нині — довкіл там вода. З побережжям Італії, кажуть,291] Занкла єдналась, було. Набігаючи, їх розлучила292] Хвиля й на води морські понесла суходолу частину.293] Хто б хотів Буру й Геліку, ахейські міста, розшукати,294] Мусив би в море пірнуть: мореплавці й сьогодні покажуть,295] Де під водою, на дні, проглядають похилі будівлі.296] Там, де Піттеєве місто Трезен, поблизу височіє297] Голий, без кущика горб. Колись чисте, рівнісіньке поле,298] Нині —той горб самітний. У минулому (страшно й казати!)299] Дика потуга вітрів, що в сліпих вирувала глибинах,300] Прагнучи вихід найти, поривалася марно на волю,301] До піднебесних висот; у сліпім підземеллі, одначе,302] Не відшукавши й щілинки, куди б міг пробитися подих,303] Випнула землю горбом; так міхур, коли в нього дихнути,304] Так од повітря, бува, роздувається й міх, який зшито305] З шкури козла. Залишився цей опух місцевості й досі,306] Ставши неначе горбом, що затверднув з перебігом часу.307] Прикладів безліч я згадую — бачених, чутих, та зараз308] Лиш на кількох зупинюсь. Чи, скажімо, й вода найчистіша309] Не зазнає перемін? Ось твоя, рогоносний Аммоне,310] Хвиля опівдні — мов лід, а під вечір і зранку — гаряча.311] Кажуть, якщо деревину занурити в Атаманійську312] Річку тоді, коли місяць найтонший,— згорить деревина.313] Єсть у кіконів ріка: хто поп'є з неї, в того відразу314] Каменем стане нутро; кожну річ вона в мармур оберне. [267]315] Кратіс—ріка й Сібаріс, що пливуть побіч нашого краю,316] Роблять волосся подібним до золота чи до бурштину.317] Найдивовижніше те, що й такі ще на світі бувають318] Води, котрі не тіла тільки можуть, а й душу міняти.319] Хто не чував про солодку знемогу струмка Салмакіди,320] Про ефіопських озер забуття: хто ковтне їх водиці,321] Той у нестяму страшну або в сон непробудний впадає.322] Хто невситиму жагу в джерелі заспокоїть кліторськім,—323] Вин одцуравшись, тверезий, одній лиш воді буде радий.324] Може, тому що вода з полум'яним вином ворогує,325] Може, й тому що син Амітаона — вважають тутешні —326] Вирвавши силою трав і примовок од п'яного шалу327] Буйних Претід, по воді розметав помічні при нестямі328] Засоби — й те джерело до вина зберігає ненависть.329] Інша природа в струмка лінкестійського: хто з нього вип'є,330] Хай не багато — ковточок води, на ногах неслухняних331] Буде хитатися так, мовби чистим вином пригощався.332] Місто є, назване здавна Фенеєм в Аркадському краї.333] Має там витік двояка вода, що вночі небезпечна:334] Шкодить, коли її пити вночі; коли вдень — не завадить.335] Отже, є різні всілякої дії в річках та озерах336] Сили природні. Був час — мандрувала Ортігія морем;337] Нині — на місці стоїть. Аргонавтів бувало лякали338] Зіткнення скель Сімплегад, що в них піниста вклинилась хвиля,339] Нині ж — незрушні вони, ще й вітрам можуть протистояти.340] Так от і Етна, що полум ям бухає з горен сірчаних,341] Не палахтіла весь час і не буде весь час палахтіти.342] Три тут можливі причини: земля — це істота, що має343] Дихальні горла повсюди, щоб ними, вогонь видихати,344] Змінює, отже, й шляхи свого дихання — з порухом кожним345] Тут загородить одну, а там щілину іншу відкриє;346] Далі: в найглибших печерах поривні вітри, закружлявши,347] Скелі збивають, чоло 'до чола, й речовину з вогненним348] Сім ям женуть на ті скелі, й од іскри вона пломеніє.349] З часом, одначе, стихають вітри й остигають печери.350] Врешті, потужні потоки смоли там беруться— раптовим351] Жаром чи вбога на дим розгоряється сірка жовтава;352] Та не весь час у догоду вогневі поживу добірну353] Буде давати земля: її сили розтратяться з віком;354] їжі забракне тоді ненаситній, захланній природі,355] Зморена голодом, буйний вогонь свій, погасши, погасить.356] Каже нам чутка прадавня, що в гіперборейській Паллені357] Є такі люди, що звикли вдягатися в пір я пташине,358] Варто їм дев ять разів у Трітонське озерце пірнути.359] Годі повірити й в те, що, скропивши отрутою тіло.360] Скіфські жінки при бажанні й собі можуть стати птахами.361] Інша річ — вірити в те, в чому й сумніву нині немає: [268]362] Ти не помітив, бува, як у спеку задушливу трупи363] Часом гниють, обертаючись в інші, дрібніші створіння?364] Тушу бика будь—якого візьми й закопай її в землю365] І незабаром (відома всім річ) у нутрі, що струхліло,366] Бджіл медоносних рої загудуть, що за звичаєм батька367] Люблять поля, не щадять своїх сил, їх турбує майбутнє.368] В землю закопаний кінь бойовий вигодовує шершня.369] Дугоподібні клішні відломи в прибережного краба,370] Інше — землею присип, тоді з тіла, яке схоронив ти,371] Вийде їдкий скорпіон, що вбиває хвостом серповидним.372] Гусінь садова, що звикла між листя вплітати під осінь373] Сиві нитки — це селянам відомо — з метеликом білим,374] Що видається людською душею, свій вигляд чергує.375] В твані є сім'я дрібне, що породжує жаб зеленавих,376] Спершу безногих, а потім, щоб їм було плавати добре,377] Ноги дає, що на них і плигать вони можуть далеко.378] Ось чому в жаб усіх більше розвинені задні кінцівки.379] А ведмежатко? Народжене щойно, воно й не подібне380] До ведмежати — лиш м'яса клубок. Ведмедиця старанно381] Лиже його, поки тілом не стане подібне до неї.382] Глянь і на бджіл медоносних приплід, що в домах шестикутних —383] У щільниках: ще й кінцівок не мають, одні лише тільця,384] Щойно потому на них появляються ніжки та крила.385] Хто б, не побачивши, вірив у те, що родитися можуть386] Із осередка яйця всі пернаті, весь рід їх і навіть387] Птиця Юнони осяйлива, що на хвості має зорі,388] Голуб Венери й самого Юпітера птах — зброєносець?389] Вірять і в те, що, як тільки хребет у могилі зотліє,390] Мозок людини спинний обертається тут же змією.391] Всі ці створіння беруть свого роду початок від інших.392] Тільки одна себе сім'ям своїм же відновлює птиця —393] Фенікс; в Ассірії так її названо. Ані травою,394] Ані зерном не живе, тільки Мірри сльозами й амомом.395] Фенікс, коли п'ять віків — своє повне життя — провікує,396] Тут же злетіти спішить на верхівку тремтливої пальми,397] Де й закладає гніздо собі кігтями й дзьобом блискучим.398] Там він корицю кладе з колосками пахучого нарду,399] Стелить і мірру жовтаву, й розтерту кору цинамона.400] Потім сідає і в пахощах вік свій завершує довгий.401] Кажуть, із тіла його появляється згодом нащадок —402] Фенікс малий, кому суджено стільки, що й батькові, жити.403] З часом, як тільки в повітря тягар він підняти спроможний.404] Знявши гніздо з буйнорослої пальми, оселю вагому,405] Вдячний, несе, і колиску свою, й свого батька могилу406] В просторі неба. До міста долинувши — Гіперіона,407] В Гіперіоновім храмі, при дверях, він ношу складає.408] Втім, коли й це нас дивує, згадаймо ще тут про гієну, [269]409] Про переміни, що їх зазнає вона: то як самиця410] Втіху самцеві дає, то сама вже самиці шукає!411] Є ще й така, яка живиться тільки повітрям, істота:412] Щойно торкнеться чогось — таку й барву приймає відразу.413] Рисей дала переможена Індія Вакху, що скроні414] Гроном прибрав; що міхур їхній випустить, те на повітрі415] Мов замерзає нараз або каменем робиться, кажуть.416] Так і корали: коли на поверхню з води їх підняти,417] Миттю затверднуть, м'які, наче трави, під хвилею моря.418] Днина скоріше спливе і задиханих коней занурить419] Феб у глибини морські, ніж про все, що змінило свій вигляд,420] Я розказати б зумів. І часи поспішають мінятись:421] Чи не на наших очах ті народи вбиваються в силу,422] Інші — падуть. Так могутня колись і мужами, й скарбами,423] Протягом десятиліття спроможна в боях проливати424] Крові потоки, сьогодні хіба що руїнами знана425] Троя, що замість багатств нам показує предків могили.426] Славною Спарта була. Процвітали великі Мікени,427] Вежі Кекропа стояли, міцні, й Амфіона твердині…428] Спарта — це пустка тепер. Занепали високі Мікени.429] Що таке нині, крім назви гучної, Едіпові Фіви?430] Що, як не назву одну Пандіонові мають Афіни?431] Чутка вже йде відтепер, що підніметься Рим дарданійський,432] Той, що на березі Тібру, який з Апеннін витікає,433] Під неосяжний свій дім закладає могутню основу.434] Змін зазнає, отже, й Рим: розростаючись, він незабаром435] Буде главою для світу всього! Така думка пророків,436] Жереб таке провістив. Пам'ятаю, сумного Енея437] В чорну годину зневіри й журби, коли Троя велика438] Вже похитнулася, так підбадьорив Гелен, син Пріама:439] «Сину богині, якщо не забув ти мого віщування,—440] Знай, не безслідно впаде, бо не втратить тебе, наша Троя!441] Пройдеш крізь полум'я люте й мечі; захопивши з собою442] Рідних богів, мандруватимеш, поки для тебе й для Трої443] Стане вітчизною інша земля, хай чужа, л°а прихильна.444] Бачу вже місто, яке закладуть собі внуки фрігійські —445] Міста такого нема, не було і не буде вже більше.446] Різні вожді його силу плекатимуть довгі століття,447] Владарем світу, однак,, тільки той його зробить, хто вийшов448] З роду Іула. Ефірні оселі, нажившись на світі,449] Він звеселить — той вихід з життя буде входом у небо».450] Так ось. Гелен, пам'ятаю, Енея втішав, що виносив451] З Трої домашніх богів. І сьогодні я радий, що рідні452] Стіни ростуть, що поразка фрігійців пішла їм на користь.453] Не відхиляймось, однак, наче коні, захоплені бігом,454] Від межового стовпа! Саме небо й під ним усе суще — [270]455] В змінах постійних, а також земля, як і все, на ній суще,456] Значить, і ми, що є частками світу, й крім тіла важкого,457] Маємо й душу крилату, легку, проникати спроможні458] В різного звіра житло, заховатися в тілі худоби.459] Не піднімаймо ж руки на тварин, що в тілах своїх, може,460] Наших батьків, чи братів прихистили, чи просто людину,461] Хай і не зв язану дружбою з нами,— лишім їх у мирі!462] Не набиваймо нутра свого, люди, обідом Фієста!463] Як до безбожного вчинку звикає, до кровопролиття464] Той, хто, по шиї теляти залізом різким полоснувши,465] Горло йому розтина, до хрипкого ревіння байдужий!466] Той, хто зарізати й козлика може, дарма що голосить467] Він, мов дитя, під ножем. Хто спокійно собі споживає468] Птицю, котру годував нещодавно! До справжнього вбивства469] Все це хіба не близьке, до насилля хіба не провадить?470] Віл хай оре й до межі свого віку хай плуга дотягне.471] Хай від Борея, що з півночі дме, нас вівця захищає.472] Хай до дійниці спішать з переповненим вименем кози.473] Сіті, капкани, пастки, хитромудре знаряддя мисливське —474] Викиньте! Прутом клейким не заманюйте в сильця пернатих.475] Годі вже й оленів пір ям лякать, що тремтить на мотузці.476] Годі приховувать гострий гачок у солодкій принаді.477] Можна вбивати тварин—шкідників, але тільки вбивати —478] Страв не торкайтесь м ясних, споживайте лиш лагідну їжу!»479] Цими засадами й іншими душу свою збагативши,480] Кажуть, до рідного краю вернувсь і на просьбу загальну481] Віжки правління над людом латинським до рук узяв Нума.482] Під керівництвом Камен, у щасливому з німфою шлюбі,483] Жертвоприношень обряд запровадивши, він од жорстоких484] Воєн людей відучив і до .мирних занять залучив їх.485] З часом і влада, й життя до межі підійшли — й за покійним486] Нумою все чоловіцтво й жінки сумували; сльозами487] Лацій спливав. А дружина померлого, місто лишивши,488] На арікійські доли подалась і в лісах голосила489] Так,що й Діану Орестову через той плач ненастанний490] Важко було шанувать. Скільки раз її втишити брались491] Німфи лісів та озер, скільки слів заспокійливих, ніжних492] Мовили їй! Скільки раз невгомонну благав син Тесея:493] «Годі! Май міру якусь: не тебе ж одиноку спіткала494] Доля така. Озирнися на горе чуже — перетерпиш495] Легше й своє. О, коли б то не я тебе в смутку твоєму496] Прикладом власним розрадити міг! Та, на жаль, таки можу.497] Про Гіпполіта й у вас, певно, чули… Юнак цей завчасно498] Смерті зазнав через батьковий гнів легковірний і підступ499] Мачухи, Федри. Так ось — дивовижне скажу, неймовірне —500] Я — це той самий юнак! Це на мене дочка Пасіфаї [271]501] Сіті звабливі плела, зазивала на батькове ложе.502] Згодом, чи то викриття боячись, чи не знісши відмови,503] З себе й бажання, й провину свою переклала на мене.504] Батько мене засудив, неповинного вигнавши з міста.505] Ще й на дорогу назичив мені, чого ворогу зичать.506] На колісниці, вигнанець, прямую в Трезен, до Піттея.507] Ось уже в ється мій шлях побережжям Корінфського моря…508] Раптом заграло воно. Велетенського розмаху хвиля,509] Звівшись на дибки, здавалось, росла, нависала горою,510] Потім немов заревла й розкололась на самій верхівці.511] Звідти, з тієї розколини, грізний крутими рогами.512] Бик появився; вже подув легкий овівав йому груди.513] Води морські вже струмилися з ніздрів його та страшної514] Пащі. Супутників жах огорнув. Тільки я не здригнувся.515] Зайнятий горем своїм. Але тут мої коні гарячі516] Зиркнули вбік, застригли, небезпеку почувши, ушима.517] Вгледіли чудисько те — й, колісницю рвонувши, в нестямі518] Прямо на скелі сусідні помчали. Вхопивши повіддя519] Білі од піни, силкуюся стримати коней здичілих;520] Віжки ослаблі, всім тілом подавшись назад, напинаю.521] Не подолали б зусилля мого роз ярілі од шалу522] Коні, якби, налетівши на пень, не розсипалось вдрузки523] Колесо заднє, що вихором щойно крутилось на осі.524] Поштовх — і я на землі. Моє тіло, заплутане в віжки,525] Рветься на кусні живцем. За коріння чіпляються жили.526] Тілом частково я тут, а частково — в іншому місці.527] Кості раз по раз тріщать. Із грудей через рани жахливі528] З болем виходить душа. На мені не було вже нічого,529] Що мало б назву якусь: це не я був, а рана суцільна.530] От і посмій тепер, німфо, своє порівняти нещастя531] З тим, що спіткало мене. Безпросвітну країну я бачив,532] У Флегетон поринав, покалічений, в хвилю вогненну,533] Й був би навіки мерцем, якби син Аполлона могутнім534] Зіллям мене не зцілив. І як тільки мистецтвом Пеана535] Й силою трав, хоч обурювавсь Діт, до життя я вернувся536] Вдруге,— мене, щоб такого вдостоївшись дару, присутній.537] Заздрості там не пробуджував, Кінтія хмарою вкрила.538] Потім.щоб міг я безпечно, лиця не ховаючи, жити,539] Віку вона додала мені й до невпізнання змінила540] Вигляд і довго вагалась: куди їй — на Кріт чи на Делос —541] Краще послати мене. Але, Делос і Кріт залишивши,542] Переселила сюди. Лиш ім я, щоб затерти про коней543] Згадку, веліла змінить:«Гіпполітом ти був до сьогодні,—544] Мовила,— Вірбієм будеш віднині, народжений двічі!»545] От і живу тут, один з—поміж нижчих богів, і шаную546] Владарку лісу цього, й на прихильність її покладаюсь».547] Впертого болю Егерії все ж не могла пригасити [272]548] Туга чужа: до підніжжя гори, безталанна, припавши,549] Далі спливає слізьми. Змилостивилась, врешті, над нею550] Феба сестра: джерело крижане вона з неї зробила —551] По вічноплинній воді розпустила знеможене тіло.552] Дивна подія розчулила німф. Навіть син Амазонки553] Вражений був і, напевно, так само завмер, як тірренський554] Ратай, коли серед поля побачив ту брилу знаменну.555] Що ворухнулась сама по собі, без нікого, а потім.556] Вигляд землі залишивши,— людський прийняла і відразу557] Віщі уста. Щоб майбутнє пророчити всім, розтулила.558] Люди тамтешні його йменували Тагетом; він перший559] Плем'я етруське навчив пізнавати події прийдешні.560] Або, як Ромул колись,— задивившись на спис, що віддавна561] Встромлений в землю, стирчав на горбі Палаті нському й раптом562] Зазеленів, бо тримало його вже не вістря, а корінь,563] Бо не знаряддям убивчим уже, а гнучким, гінкорослим564] Деревом був, що здивованих тінню окрило неждано;565] Або як римлянин Кіп, коли в річці прозорій побачив566] Роги свої — таки справді їх бачив!— і думав, що в хвилі567] Образ оманний відбивсь. До чола став торкатись: під пальцем568] Те, що побачив, одчув. Перестав тоді зір свій винити,569] І, зупинившись,— а йшов переможцем над військом ворожим,—570] Руки до неба підняв, одночасно звернув туди й очі:571] «Що має значити,— мовив,— це чудо, боги? Якщо радість,572] Хай на Квірінів народ, на вітчизну спаде. Якщо горе —573] Хай воно стріне мене!» Спорудивши дерновий жертовник,574] Палить вогні запашні, трав янистий обкурює вівтар.575] Хлюпає з чаші вино і, шукаючи віщого знаку,576] Трепетні нутрощі вбитих овечок обстежує пильно.577] Тільки—но глянув на них ясновидець тірренського люду,—578] Безліч великих подій перед ним промайнули; щоправда,579] Чіткості в них не було. Та, коли всепроникливий погляд580] Він од жертовних тварин перевів на рогатого Кіпа,—581] «Здрастуй, владарю,— промовив.— Гобі ж і рогам твоїм, Кіпе,582] Будуть слухняні укріплення Лацію, вся ця місцевість.583] Тільки, гляди, не барись! Увійди у відчинені брами.584] Не зволікай же! Так доля наказує: прийнятий в Місті585] Владарем будеш, і берло твоє не схитнеться повіки».586] Кіп, це почувши, подався назад, відвернув, спохмурнівши,587] Погляд од мурів міських. «На ліси та на гори,— жахнувся,—588] Хай те пророцтво летить! На вигнанні я радше звікую589] Вік свій увесь, ніж подамся володарем на Капітолій!»590] Мовив і тут же народ, і поважний сенат на зібрання591] Скликав, але перед тим приховав свої роги під мирним592] Лавром, і тільки тоді він на пагорб, насипаний військом.593] Вийшов. Молитву богам проказавши за звичаєм давнім,—594] «Є тут,— промовив,— один; якщо з Міста він тут же не буде [273]595] Вигнаний,— стане царем. Не ім'я підкажу, а прикмету:596] Виросли роги йому на чолі,— сповіщає провидець.597] Варто ввійти йому в Рим — і рабами ви станете з вільних!598] Міг би й тепер він крізь браму відчинену в місто прорватись,—599] Я не дозволив на те, хоча з ним саме я найтісніший600] Маю зв'язок. Відженіть якнайдалі, квіріти, від Міста601] Мужа того, чи забийте в кайдани, якщо їх заслужить,602] Чи умертвіть, щоб розвіяти страх перед лютим тираном!»603] Як задзвенять, коли вдарить крилом своїм Евр ошалілий,604] Сосен оголені стовбури, як загуде, колихнувшись,605] Море, коли віддалік дослухатись до нього, так само606] Зібраний люд зашумів. Хоч який невиразний був гомін,607] Чулось питання одне, мов луною підхоплене: «Хто він?»608] Вже й оглядають чоло один одному: в кого ж ті роги?609] Кіп їм ізнову:«Кого так шукаєте ,— в ваших руках він!»610] І, з голови свій вінок, хоч юрба не давала, зірвавши,611] Лоб оголив, де злих намірів свідчення — роги стирчали.612] Очі відводить усяк; мовби шелест пішов по зібранню,613] І на чоло його, слави та почестей гідне, дивились —614] Хто в те повірити б міг? — неохоче. Зневаги, одначе,615] Довго не стерпіли — й знову заклали вінець урочистий.616] Знатні ж, оскільки ти в місто ввійти не наважився, Кіпе,617] Стільки тобі, замість дару почесного, поля вділили,618] Скільки, за плугом важким ідучи, ти зумів оборати619] Парою добрих волів од світанку до заходу сонця..620] Потім у мідний одвірок, щоб подиву гідна подія621] В пам'яті довгі тривала віки, вкарбували ці роги.622] Нині, співців божества, підкажіть, невсипущії музи,—623] Ви ж бо те знаєте: вас не одурює давність розлога,—624] Як це до ряду святинь у високому Ромула місті625] Острів, що Тібр його жовтий омив, залучив Короніда.626] В Лації мор небувалий колись розгулявсь у повітрі.627] Кров із блідих^ занепалих людей випивала хвороба.628] Врешті, втомившись ховати мерців, зрозумівши, що марно629] Всі їх зусилля пішли, що біді й лікарі не зарадять,630] По допомогу до неба звертаються: в Дельфи, чий камінь —631] На серединному місці землі, до оракула Феба632] Йдуть і благають, щоб сонячний бог рятівним віщуванням633] Лихо від них одвернув, покінчив з моровицею в місті.634] Місце, де храм був, і лавр, і грімкий сагайдак Аполлона —635] Все затремтіло нараз, і з глибин потаємних святині636] Голос триніжок подав, схвилювавши серця переляком:637] «Те, що шукаєте, римляни, тут,— поблизу слід шукати.638] йдіть, щоб рятунок найти поблизу. Бо не сам Аполлон вам639] Поміч у скруті подасть на цей раз, тільки син Аполлона.640] З добрим знаменням — у путь, до нащадка мого, вирушайте!» [274]641] Щойно розважний сенат ознайомився з волею бога,642] Щойно довідались, де б міг селитися Фебів нащадок,—643] До берегів Епідавра негайно судно споряджають.644] Ось воно вже підпливло, побережжя торкнувшись опуклим645] Днищем,— і стали посли перед радою грецьких старійшин:646] Просять, щоб їм дали бога, котрий покінчив би, присутній,647] З лихом Авсонії — так віщування велить недвозначне.648] Греки на це подивились по—різному: дехто був певний..649] Що неможливо відмовити; більшість, однак, була проти:650] Дбаймо про себе, мовляв, і Цілителя з рук не пускаймо.651] Поки вагалися, в сутінках світло розвіялось денне,652] Далі вже й тіні густі поповзли по земнім круговиді.653] Тут уві сні рятівного побачив ти, жителю Рима,654] Бога; край ложа твого він стояв саме так, як у себе655] В храмі стоїть: неотесану палицю в лівій руці мав,656] Правою, мов у задумі, погладжував бороду довгу.657] Врешті, таке з його вуст заспокійливе слово злетіло:658] «Ти не хвилюйся: прийду в ваше місто, змінивши свій образ.659] Бачиш змію, що довкола кийка мого кільцями в ється?660] Добре приглянься, щоб міг її потім пізнати, бо в неї661] Я перевтілюсь, але буду більший; якими бувають662] Жителі неба, коли свій божественний змінюють вигляд».663] Голос розвіявся й бог, а за голосом вслід і за богом —664] Сон, а за сном навздогін—благодатний світанок надлинув.665] Щойно рої мерехтливих зірок розігнала Аврора,666] Все ще не знаючи, що їм робити, зійшлися вельможі667] В гарно збудований храм і благають, щоб, віщий подавши668] Знак, їм сам бог указав, на якому б волів бути місці.669] Ледве промовили те,— величезною ставши змією,670] Золотом гребеня бог заяснів, себе виявив свистом;671] І колихнулось зображення бога, жертовник і двері,672] Золотосяйне склепіння й долівка стряслась мармурова.673] Сам посередині храму свого він по груди, високий,674] Звівся й окинув усіх миготливим од полум я зором.675] Заціпеніла юрба. Тільки жрець, що священне волосся676] Білою стрічкою мав перев язане, бога впізнавши,—677] «Ось він, Цілитель!— гукнув.— Привітайте словами й душею678] Бога, що вам об явивсь! Хай щасливою, о незрівнянний,679] Буде поява твоя для народу, що храм твій шанує!»680] Кожен, як велено, бога вітає; благальну молитву681] Всі за жерцем повторяють гуртом; і словами, й душею682] Богові честь виявляють належну й нащадки Енея.683] Той в свою чергу схитнув своїм гребенем — добре знамення!—684] Тричі мигнув язиком блискавично, присвиснувши тричі.685] Потім донизу по сходах ковзнув. Перед виходом ще раз686] На стародавній жертовник оглянувся, наче прощався [275]687] З домом своїм затишним та з порогом обжитого храму.688] Ось він по встеленій квітом землі, вигинаючи тіло,689] В'ється високими колами через середину міста690] Ген аж до гавані, що напівкруглим захищена валом.691] Там зупинився; ласкаво поглянув на тих, що юрбою692] Мовчки ступали за ним, на своїх шанувальників ревних,—693] І переповз на судно авсонійське. Воно, колихнувшись694] Під тягарем божественного тіла, занурилось глибше.695] Раді Енея сини. На піску прибережному, вдячні,696] Вбили бика й одв'язали мерщій корабельні причали.697] З вітром попутним помчав корабель. Бога здалеку видно:698] Шию лускату на зігнутий ніс корабельний поклавши,699] В синю далінь задивився. При мірних вітрах Іонійське700] Море пройшли й підпливли до Італії з шостим ранковим701] Блиском Палланта дочки. Оминають Лакінію, славну702] Храмом Юнони. Позаду лишивсь прибережний Скілакій,703] Згодом — Япігія. Зліва од весел розтанули в морі704] Скелі Амфрізькі, а справа — обривисті кручі Келенські.705] Вже за кормою — Рометій, Кавлон, вже Нарікія зникла.706] Вже пропливли без пригод сіцилійські вузини Пелора,707] І владаря Гіппотада оселю, і рудні темеські;708] Далі — Левкосія, острів, і Пест, на троянди багатий,709] І мальовничі Капреї були, в передгір я Мінерви,710] І виноградними лозами славні нагір'я суррентські,711] Й місто Геракла, й Сівілли святилище, Кумської жриці;712] Потім — Літери, де гарячі джерела й дерева, багаті713] На запахущу смолу, і Вольтурн, що пісок загрібає,714] І Сінуесса, де цілі рої голубів сніжно—білих;715] І нездорові Мінтурни, й земля, де колись вихованець716] Пагорб насипав, і край Антіфата, й Трахант болотистий,717] Врешті,— Кірки земля і з утоптаним берегом Антій.718] Щойно вітрильне судно повернули туди мореплавці,—719] Вища—бо хвиля пішла,— по дошках корабельних ковзнувши,720] Дугоподібно звивається бог і за мить проникає721] В батьківський храм, що піску золотавого східцем торкався.722] Та коли море вляглось, Епідаврець лишає отецький723] Храм і вівтар, де побув якийсь час із спорідненим богом.724] От він і знов прибережний пісок борознить шурхотливо725] Тілом лускатим, і знов, по кормі переливно ковзнувши,726] Ніс корабля головою гнітить, поки в Кастр і в священну727] Гавань Лавінія не завітали, де Тіброве гирло.728] Люд,— і мужчини, й жінки,— щоб зустріти прибулого бога,729] Юрбами суне туди; йдуть і діви, що твій підживляють,730] Весто троянська, вогонь; голоси там лунають вітальні.731] Поки судно просувається вгору по жовтому Тібру,732] Ладан потріскує на вівтарях, що рядочком димляться [276]733] Вдовж берегів, розвіваються пахощі в чистім повітрі.734] Жертва лягає під ніж, зігріваючи кров ю залізо.735] Ось і до Рима, що знявся над світом, судно завернуло.736] Випроставсь бог і, над щоглою звившись, витягує шию737] В різні боки — чи не знайде підхожого місця для себе.738] Мовби на дві течії роз єднавшись, ріка омкьяє739] Острів, що й назву отримав таку. Пливучи собі далі,740] Тібр охопив цей окраєць землі мов двома рукавами.741] Фебова чудо—змія, корабель залишивши латинський,742] Тут поселилась і, вигляд небесний прийнявши, поклала743] Горю народному край — прибула з порятунком для Міста.744] Все—таки цей Рятівник був прибульцем у наших святинях,—745] Цезар став богом на рідній землі. Та не Марс і не тога,—746] Хоч незрівнянний був тут, як і там,— не звитяжницькі війни.747] Не громадянські діла і не звершень окрилена слава748] Перетворили його на незнану зорю, на комету,—749] Ні, він засяяв нащадком своїм: із діянь величавих750] Найвидатніше — що саме його йменував своїм сином.751] Чи важливіше, скажіть, моревладних приборкати бритів.752] Дальню ріку — семигирловий Ніл, де зростає папірус.753] На переможних пройти кораблях; нумідійців зухвалих754] І кініфійського Юбу, і Понт, Мітрідатами гордий,—755] Всіх подолати, зробити набутком народу Квіріна,756] Бути достойним численних тріумфів, численні — відбувши.757] Ніж породити такого вождя, за чийого правління758] Роду людському, всевишні боги, ви так щедро сприяли!759] Щоб не походив цей муж од людського, од смертного сім я.760] Той мусив стати безсмертним. Помітила те злотосяйна761] Мати Енея, помітила те, що нависла жорстока762] Смерть над верховним жерцем, що піднесено змовницьку зброю,763] Зблідла й, кого б із богів не зустріла, сумна, по дорозі,—764] «Глянь,— нарікала,— з яким—то завзяттям кують проти мене765] Лихо, з яким—то лукавством на голову мітять єдину,766] Що залишилася нині мені від Іула—дарданця!767] Доки ж то мають одну лиш мене обсідати турботи?768] То мене буйний Тідід калідонським поранює списом,769] То непокоять погано захищені >мури троянські,770] То, безпорадна, дивлюсь, як мій син, по морях наблукавшись.771] До безгомінного краю спускається, в темні оселі;772] З Турном, рутульським вождем, а по правді — з Юноною радше773] Вперту провадить війну. Та навіщо пригадую давні774] Прикрощі роду мого? Не колишній — сьогоднішній острах775] Душу гнітить: онде гострять мечі проти мене злочинці!776] Ви ж зупиніть їх, молю! Одверніть лиходійство жахливе!777] Вести вогонь хай не згасне, залитий понтифіка кровю!»778] Місця на небі собі не знаходячи, тужить Венера — [277]779] І сколихнула Всевишнім серця, але сестер одвічних780] Присуди сплетено так, що й богам розірвати їх годі.781] Все ж виявляють близької біди недвозначні знамення:782] Кажуть, у хмарах важких наче зброя раз по раз бряжчала.783] Труби та грізні роги подавали свій голос із неба,784] Передвіщаючи гріх. Навіть сонце, сумне та поблякле,785] Світло мертвотно—бліде по тривожній землі розсівало.786] Серед зірок де—не—де смолоскипи зринали багряні.787] З хмар дощових опадали на землю криваві краплини.788] Темною ржею на досвітку й Люціфер голубоокий789] Всіяний був; було кров ю забризкане й місячне коло.790] Пугач могильний на кожному кроці стогнав лиховісно.791] Слізьми спливали обличчя богів із слонової кості.792] Кажуть, то спів, то погроза в священних гаях розлягались.793] Жертва на користь не йшла. Про страшні потрясіння звіщало794] Хворе нутро; перетнутою лезом бувала й печінка.795] Всюди — на площі міській, біля кожного дому та храму796] Пси завивали вночі; потривожені тіні померлих,797] Кажуть, никали, німі, вулицями й здригалося Місто.798] Не відвернули, однак, ні насильства, ні рішення Долі799] Перестороги богів. Лиходії до храму святого800] З голим мечем увійшли! Не знайшли для переступу й крові801] Іншого місця на цілий наш Рим — лиш оселю сенату!802] Щойно тоді Кітерея, сплеснувши руками, в розпуці803] Б'є себе в груди, нащадка окутати хмарою хоче,—804] Так, як Паріса від гніву Атріда колись приховала,805] Як непомітно 'й Енея спасла від меча Діомеда.806] Батько ж їй каже таке:«Проти Долі незборної хочеш,807] Доню, піднятись, одна? Завіта'й—но до сестер могутніх,808] Трьох віковічних богинь: на основі стійкій там обширний809] Стіл, а на ньому — події, вкарбовані в мідь та залізо.810] Вічні, незгладні вони; ні громів, які небо стрясають,811] Ні блискавиць, ані поштовхів жодних вони не бояться.812] В крицю вкарбовано там і твого божественного роду813] Суджений Долею шлях. Я про нього читав і затямив,814] Тож і тобі сповіщу про майбутнє твого покоління.815] Той, чия доля тебе непокоїть, завершує нині816] Вік свій — усі ті роки, що належать землі, Кітереє.817] Вступить він богом на небо й у храмах шанований буде,818] Вдячний тобі за це й сину, що, ймення його перейнявши,819] Прийме на плечі державний тягар і за батька звитяжним820] Месником стане, бо я буду з ним невідступно на війнах821] Ласки попросять у нього, вождя, по виснажній облозі822] Мури Мутіни, подавшись; його і Фарсал пригадає;823] Кров' ю пролитою зросяться знов ематійські Філіппи.824] ймення гучне заніміє на дні Сіцілійського моря. [278]825] З римським вождем надаремно побравшись, впаде єгиптянка,826] Повна шалених надій, і розвіються п яні погрози,827] Нібито має Канопові наш Капітолій служити.828] Втім, чи назву тут чужинців усіх, що на схід і на захід829] Від Океану живуть? Де людина селитися може,—830] Там буде влада його; буде й море йому слугувати.831] Миром осяявши землі довкіл, на права горожанські832] Зверне думки свої й найсправедливіші видасть закони—.833] Прикладом власним поправивши звичаї, зверне, провидець,834] Зір на прийдешні віки; покоління наступні побачить835] І побажає, щоб син, осяйної дружини нащадок,836] Разом з ім ям перейняв і про Рим невсипущу турботу.837] Тільки тоді, як зрівняється віком із старцем пілоським.838] Небо підхопить його, між родинні сузір я помістить…839] Цю ж його душу стійку, що з грудей вилітає крізь рани,840] Зоряним сяйвом зроби, хай на наш Капітолій, на форум841] Вічно з небесних осель споглядає божественний Юлій!»842] Щойно він вимовив те, благодатна Венера негайно843] В римський сенат із ефіру спустилась і там, непомітна,844] Цезаря душу взяла; не могла допустити до того,845] Щоб у повітрі, як дим, розпливлась — між зірок оселила.846] Поки несла — мовби жар усе дужчий обпалював лоно,847] І відпустила її, й, спалахнувши, душа піднялася848] Вище, ніж місяць; майнувши в просторах вогненним волоссям.849] Зіркою вже мерехтить. Поглядає з висот на великі850] Синові справи — й радіє всім серцем його перевазі.851] Хоч заперечує син, щоб його прославляли над батька,852] Вільна, проте, й не покірна наказу ніякому слава853] Першість йому надає, тільки в цьому йдучи проти нього.854] Так поступився Атрей Агамемнону: синові — батько;855] Так над Егеєм піднявся Тесей, так Ахілл — над Пелеєм;856] Так,— щоб нарешті я міг відповідніший приклад подати,—857] Древній Сатурн од Юпітера менший. В ефірних оселях858] Обширом світу потрійного править Юпітер. А землю —859] Августу він доручив, отже, й Август— владар наш і батько.860] Ви, охоронці—боги, що колись відвели від Енея861] Меч і вогонь! Ви, місцеві боги, ти, Квіріне, хто наше862] Місто заклав, нездоланного Ромула батьку — Градіве,863] Ти, що в пошані святій між пенатами Цезаря, Весто,864] З Вестою Цезаря й ти, хто при вогнищі став, Аполлоне!865] Ти, хто в тарпейській високій святині, Юпітере—батьку!866] Всі, кого чистий душею співець закликать має право:867] Хай не спішить надійти, хай живими вже й нас не застане868] День, коли Август, цей світ залишивши,— своє володіння,—869] Зійде на небо й сприяти побожним іздалеку буде! [279]870] Ось і завершено труд. Ні вогонь, ні залізо, ні злобна871] Давність не владні над ним, ані гнів руйнівний Громовержця.872] Хай надлетить неминучий той день, що за правом одвічним873] Тіло бере,— закінчиться лиш никле моє існування:874] В день цей єства свого кращою часткою, звившись над світом.875] Злину до зір, і ніщо не схитне, не затре мого ймення.876] Всюди, куди б на землі не прослалася Римська держава,877] Буду в людей на устах і, якщо таки можна покластись878] На прозорливість співця,— возвеличений, житиму вічно. [280]
