Треба віддати їй належне. При тодішньому стані моїх почуттів, я гадаю, вона знайшла єдино можливий засіб примусити мене піти з кімнати.
Моя позиція щодо Речел, у простому світському розумінні, була надзвичайно складна. Я сподівалась привести її до вищих речей щирим застереженням щодо її заручин. А тепер, якщо їй можна було вірити, ніяких заручин не передбачалося зовсім. Але, о друзі мої, християнка з моїм досвідом (із перспективою проповідування євангелія) ширше дивиться на речі. Припустивши, що справді розірвано заручини Речел, які Еблуайти батько і син, вважають справою вирішеною, на який же результат можна сподіватись? Усе це може закінчитись, якщо вона уперто стоятиме на своєму, обміном жорстокими словами й гіркими обвинуваченнями з обох боків. А що було б із Речел після закінчення бурхливого побачення? Внаслідок цього була б благотворна моральна депресія. Її гордість була б виснажена, її упертість була б вичерпана рішучим опором, який вона вчинить із своїм характером за даних обставин. Вона б звернулася за співчуттям до найближчої людини, котра могла б запропонувати їй своє співчуття. І я була б цією найближчою людиною, була б їй розрадою, знайшла б потрібні живлющі слова євангельської проповіді. Ніколи перед моїми очима євангельські перспективи не були такими широкими, як я їх бачила тепер.
Вона прийшла на сніданок, але нічого не їла й не промовила ні слова.
Після сніданку міс Речел безцільно блукала по кімнатах, потім раптом опам'яталась і відкрила фортепіано. Мелодія, яку вона вибрала для своєї гри, була непристойно нечестивого гатунку й нагадувала ті вистави на сцені, про які не можна подумати без того, щоб кров не застигла в жилах. Було б передчасним звертатись до неї тоді. Я тихенько дізналась, коли саме прибуває містер Годфрі Еблуайт, а потім урятувалась від цієї музики, утікши з дому.
Гуляючи одна, я використала нагоду, щоб відвідати двох моїх місцевих друзів. Це була невимовна втіха знову відчувати себе зайнятою серйозною розмовою з серйозними людьми! Безмежно підбадьорена і освіжена, я поверталась назад, додому, в найбільш підхожий час прибуття гостя, якого чекали. Я ввійшла в їдальню, завжди безлюдну в цей час, і віч-на-віч зустрілася з містером Годфрі Еблуайтом.
Він не зробив будь-якої спроби втекти. Навпаки, він вельми поспішно підійшов до мене.
— Дорога міс Клак, саме
В його поясненні не відчувалось ні найменшого сум'яття, хоч це була наша перша зустріч після сцени на Монтег'ю-сквері. Правда, він не знав, що я була свідком цієї сцени. Але він знав, з другого боку, що я відвідувала «Материнський опікунський комітет» і була зв'язана з іншими благодійними комітетами, котрі й могли поінформувати мене про його ганебне ставлення до його дам та його бідолах. І все ж він був переді мною з повною владою свого чарівного голосу і непереможної посмішки!
— Ви ще не бачили Речел? — запитала я.
Він тихо зітхнув і взяв мене за руку. Певна річ, я вирвала б свою руку, якби тон його відповіді не вразив мене.
— Я бачив Речел, — сказав він цілком спокійно. — Вам відомо, мила подруго, що вона була заручена зі мною? Але тепер вона раптом вирішила взяти своє слово назад. Вона переконалась, що для неї і для мене буде краще, якщо вона візьме назад поспішну обіцянку і дасть мені можливість зробити інший, щасливіший вибір. Це єдина причина, на яку міс Речел посилається, і єдина відповідь, яку вона дає на мої запитання.
— А що ви зробили зі свого боку? — запитала я. — Скорились?
— Так, — відповів він з абсолютно непорушним спокоєм, — я скорився.
Його поведінка за даних обставин була такою неймовірною, що я стояла вкрай здивована, в той час як моя рука лежала в його руці. Дивитись, витріщивши очі, на будь-кого — грубо, а на джентльмена — неделікатно. А я вчинила обидві ці провини. І промовила, як уві сні:
— Що це значить?
— Дозвольте мені розповісти вам, — відповів він. — Може, ми сядемо?
Містер Годфрі підвів мене до крісла. Я невиразно пригадую, що він був ніжним. Я не думаю, щоб він обняв мене рукою, підтримуючи мене — але я не впевнена. Я була зовсім безпорадна, а його поводження з дамами таке сердечне. В усякому разі, ми сіли. За це я можу ручитись, якщо я не можу ручитись ні за що інше.
— Я втратив прекрасну дівчину, блискуче громадське становище і багаті прибутки, — почав містер Годфрі, — і скорився цьому без боротьби. Що може бути причиною такої незвичайної поведінки? Моя дорогоцінна подруго, причини нема.
— Нема причини? — повторила я.
