— З цієї ж хвилини,
— Це перший крок. Другий крок повинен полягати в тому, щоб відновити, наскільки це можливо, домашню обстановку, яка оточувала вас минулого року.
Як це можна було зробити? Леді Веріндер померла. Речел і я, поки на мені лежала підозра в злодійстві, були розлучені безповоротно. Годфрі Еблуайта не було — він мандрував десь на континенті. Просто було неможливо зібрати людей, які населяли будинок, коли я ночував у ньому востаннє. Ці заперечення не збентежили Езру Дженнінгса. Він сказав, що надає дуже мало значення тому, аби зібрати тих самих людей, бо даремно було б сподіватися, щоб вони зайняли те ж саме положення відносно мене, яке займали тоді. З другого боку, він вважав за необхідне для успіху експерименту, щоб я бачив ті самі предмети навколо себе, які оточували мене, коли я востаннє був у цьому домі.
— А найголовніше, — додав він, — щоб ви спали в тій кімнаті, в якій спали в ніч після дня народження, і умебльована вона повинна бути точно так, як і тоді. Сходи, коридори й вітальня міс Веріндер також мають бути відновлені в такому вигляді, в якому ви бачили їх востаннє. Обов'язково треба, містере Блек, поставити меблі на ті ж самі місця в цій частині будинку, звідки, можливо, тепер їх винесли. Кинути курити буде даремною жертвою, якщо ми не дістанемо дозволу міс Веріндер зробити це.
— Хто звернеться до неї за цим дозволом?
— Може,
— Про це нічого й говорити. Після того що сталось між нами через пропажу алмаза, я не можу ні бачитися з нею, ні писати їй. Ось як стоїть справа.
Езра Дженнінгс замовк і щось міркував собі.
— Можу я задати вам делікатне запитання? — сказав він.
Я ствердно кивнув головою.
— Чи можу я, містере Блек, зробити висновок (з двох-трьох фраз, які вихопились у вас), що ви відчували не простий інтерес до міс Веріндер раніше?
— Цілком вірно.
— І вам платили за це почуття взаємністю?
— Платили.
— Як ви гадаєте, чи не зацікавиться міс Веріндер експериментом, який може довести вашу невинність?
— Я в цьому впевнений.
— В такому разі я
— І ви розповісте їй про ту пропозицію, яку зробили мені?
— Розповім їй усе, що було між нами сьогодні.
Зайве говорити, що я із запалом прийняв послугу, яку він мені запропонував.
— Я ще встигну надіслати листа з сьогоднішньою поштою, — сказав він, глянувши на годинник. — Не забудьте замкнути ваші сигари, коли повернетесь у готель! Я зайду завтра вранці й послухаю, як ви провели ніч.
Я підвівся, аби попрощатися з ним; я намагався висловити глибоку вдячність за його люб'язність, яку я справді відчував. Він тихо потиснув мені руку.
— Пам'ятайте, що я говорив вам у долині, — відповів він. — Якщо я зможу зробити для вас цю невеличку послугу, містере Блек, я відчую це, як останній проблиск сонячного світла, яке сяє ввечері після довгого і хмарного дня.
Ми розсталися. Це було п'ятнадцятого червня. Події наступних десяти днів, — кожна з них у тій чи іншій мірі стосується експерименту, в якому я був пасивним учасником, — записані слово в слово, як вони відбувались, у щоденнику помічника містера Кенді. На сторінках Езри Дженнінгса нічого не приховано й нічого не забуто. Нехай він розповість, як було зроблено експеримент з опіумом і чим все це закінчилося.
Я пізно встав після погано проведеної ночі й тому запізнився до містера Френкліна Блека. Він лежав на дивані, пив віскі з содовою водою і їв сухі бісквіти.
— Я починаю так добре, як тільки ви можете бажати, — сказав він. — Жахлива, неспокійна ніч; повна відсутність апетиту сьогодні вранці. Точнісінько так, як сталось минулого року, коли я кинув курити. Чим скоріше я підготуюсь до прийому другої дози лаудануму, тим приємніше буде мені.
— Ви одержите його, як тільки буде можливо, — відповів я. — А поки що ми повинні всіма способами берегти ваше здоров'я. Бо якщо ми дамо вам виснажитись, ми провалимо нашу справу. Ви повинні мати хороший апетит за обідом. Інакше кажучи, вам треба проїхатись або прогулятися цього ранку на свіжому повітрі.
