Під час огляду кімнати (висота якої всього лише сім футів) встановлено, що люк у стелі, який веде на горище, був відчинений. Коротка драбина, по якій піднімались на горище і яка завжди лежала під ліжком, була цього разу приставлена до люка так, що будь-яка особа чи особи легко могли вийти з цієї кімнати. В самих дверцях люка виявлено квадратний отвір, зроблений, очевидно, якимсь надзвичайно гострим інструментом біля болта, який замикав люк ізсередини. Таким чином, будь-яка особа знадвору могла відсунути болт, відчинити люк і сплигнути (або, щоб уникнути шуму, спуститися за допомогою спільника) в кімнату, висота якої була, як уже зазначалося, всього лише сім футів. Про те, що якась особа чи особи повинні були ввійти в кімнату саме таким чином, свідчить наявність самого люка. Що ж до способу, з допомогою якого він (або вони) дістався до даху таверни, треба зауважити, що сусідній будинок стояв порожній і ремонтувався, до його стіни була приставлена довга драбина, яку напередодні залишили робітники; повернувшись на роботу вранці 27-го, вони побачили, що дошка, яку прив'язували до драбини, щоб ніхто не лазив на неї під час їхньої відсутності, була знята й валялася долі. Як свідчить нічний полісмен, він проходить Береговим провулком тільки двічі на годину, і під час його відсутності могли непомітно піднятись по цій драбині, пройти по дахах будинків, повернутись і знову непомітно спуститися. Свідчення мешканців теж підтверджують, що Береговий провулок, коли перейде за північ, один із найтихіших, найбезлюдніших у Лондоні. Отже, тут знову можна цілком слушно зробити висновок, що, додержуючи звичайнісіньких застережних заходів і не втрачаючи самовладання, будь-яка людина (або люди) могла піднятися по драбині і знову спуститись непоміченою. Дослід, пророблений на даху таверни, підтвердив, що людина могла прорізати дірку в люку, лежачи на ньому; в такому положенні вона була невидима для перехожих — її закривав парапет будинку, що навпроти.
Перейдемо, нарешті, до особи чи осіб, які вчинили злочин.
Відомо: 1) що індуси були зацікавлені в тому, щоб оволодіти алмазом; 2) в усякому разі, ймовірно, що чоловік, схожий на індуса, якого Октавіус Гай бачив у вікні кеба і який розмовляв з ремісником, був одним із трьох індуських змовників; 3) цілком певно, що чоловік, одягнений ремісником, стежив за містером Годфрі Еблуайтом весь вечір 26-го, і його застали в спальні (перше ніж містера Еблуайта провели туди) при обставинах, які змушують підозрювати, що він оглядав кімнату; 4) в спальні знайшли відірваний шматок золотистої тканини; експерти твердять, що це індійський матеріал і що подібної золотистої тканини в Англії не знають; 5) вранці 27-го на вулиці Нижньої Темзи помітили трьох чоловік, за зовнішніми прикметами схожих на індусів, — вони йшли в напрямі Тауерської пристані; пізніше їх бачили, коли вони від'їжджали з Лондона пароплавом, який ішов у Роттердам.
Оце вам фактичний, якщо не юридичний, доказ, що вбивство було вчинене індусами.
Чи був чоловік, що видавав себе за ремісника, співучасником цього злочину, неможливо сказати. Щоб він міг вчинити вбивство сам, без сторонньої допомоги, здається зовсім неймовірним. Він сам навряд чи зміг би задушити містера Еблуайта — вищого й дужчого від нього — без боротьби й шуму. Тим часом служниця, яка спала в сусідній кімнаті, нічого не чула. Хазяїн таверни, який відпочивав у кімнаті поверхом нижче, теж нічого не чув. Отже, всі докази говорять про те, що в цьому злочині брав участь не один чоловік, — обставини, повторюю, фактично підтверджують висновок, що тут діяли індуси.
Мені лишається тільки додати, що на слідстві було встановлено умисне вбивство, вчинене невідомою особою або особами. Родина містера Еблуайта запропонувала винагороду, і поліція доклала всіх зусиль до того, щоб знайти винних. Але чоловік, одягнений ремісником, безслідно зник. Сліди індусів знайшли. Відносно того, чи вдасться кінець кінцем схопити цих останніх, скажу декілька слів наприкінці цього донесення.
А поки що, написавши все необхідне про смерть містера Годфрі Еблуайта, я можу перейти до розповіді про його вчинки до зустрічі з вами, під час зустрічі й після того, як ви бачилися з ним у домі покійної леді Веріндер.
III
Говорячи про містера Годфрі Еблуайта, повинен заявити спочатку, що його життя мало дві сторони.
З одного боку, — показного, — це був джентльмен, що мав заслужену репутацію оратора на благодійних мітингах і адміністративні здібності, які застосовував на ниві різних благодійних товариств, здебільшого жіночих. З другого боку, — прихованого від товариства, — цей самий джентльмен мав зовсім інший вигляд: це був жуїр із віллою в передмісті, найнятою не на його ім'я; в цій віллі він жив з дамою, не зареєстрованою з ним шлюбом.
