Мiстер Мерседес полностью

— Мені б хотілося придумати спосіб відповісти тобі делікатніше за «чоловіки такі тупі» чи елегантніше за «я почувалася такою розпаленою, що мені схотілося змести павутиння». Нічого кращого мені до голови не йде, тож погодимось із цим. Плюс, мене до тебе вабило. Минуло вже тридцять років, як я була свіженькою дебютанткою, і забагато часу відтоді, як я злягалася. Мені сорок чотири, і це дозволяє мені прагнути отримати те, чого я бажаю. Я не завжди все отримую, але мені вільно намагатись отримати.

Він вдивляється в неї в чесному зачудуванні. Сорок чотири?

Вона вибухає сміхом:

— А знаєш що? Цей твій погляд, це найприємніший комплімент, який я отримувала за довгий, дуже довгий час. І найбільш щирий. Просто оцей погляд. Тому я його розвину трішки далі. А скільки, ти вважав, мені років?

— Може, сорок. Це щонайбільше. Від чого я вже почувався грабіжником дитячих колисок.

— Яка дурість. Якби не я, а ти був грошовитою особою, всі сприймали б молодшу жінку з тобою як належне. У такому випадку всі сприймали б як належне, якби ти спав з якоюсь двадцятип’ятирічкою. — Вона робить паузу. — Хоча це вже дійсно було б викраденням з дитячої колиски, як на мою скромну думку.

— І все ж таки…

— Ти старий, але не такий вже й старий, і ти в тілі, але не такий вже й товстий. Хоча й станеш, якщо продовжуватимеш рухатися в тому ж напрямку. — Вона показує на нього своєю виделкою. — Це того роду чесність, яку може собі дозволити жінка після того, як переспала з чоловіком, і він їй усе ще подобається достатньо, щоб разом із ним вечеряти. Я казала, що не мала сексу два роки. Це правда, але знаєш, коли я востаннє мала секс з чоловіком, який мені дійсно подобався?

Він хитає головою.

— Лишень подумай, на молодшому курсі в коледжі. І він не був чоловіком, він був запасним півзахисником з великим червоним прищем на кінчику носа. Хоча й дуже ніжним. Незграбним і занадто поспішливим, але ніжним. Він натуральним чином плакав потім у мене на плечі.

— То це не було просто… я не знаю…

— Трах типу «дякую вам»? Трах з почуття милосердя? Подаруй мені трохи поваги. А я тобі обіцянку. — Вона нахиляється, халат розчахується, відкриваючи притінену улоговину між її грудей. — Скинеш двадцять фунтів, і я ризикну, щоб ти був згори.

Він регоче, неспроможний зупинитися.

— Це було чудово, Білле. Я аніскільки не шкодую, і мене приваблюють великі хлопці. Півзахисник з прищем на носі важив близько двохсот сорока[199]. Мій колишній був жердиною, і мені слід було б знати, що нічого путнього з того не буде, щойно я його вперше побачила. Можна, ми на цьому облишимо?

— Йо.

— Йо, — повторює вона, посміхаючись, і підводиться. — Ходімо до вітальні. Настав час тобі зробити свій звіт.

Він розповідає їй усе, не згадуючи лише про своє безкінечне переглядання дурних денних телепередач і фліртування з батьковим старим службовим револьвером. Вона слухає серйозно, не перебиваючи, її очі рідко полишають його обличчя. Коли він закінчує, вона дістає з холодильника пляшку вина й наливає їм обом у бокали. То великі бокали, і він дивиться на свій з сумнівом.

— Не знаю, чи варто мені, Джейні. Мені ж іще за кермо.

— Ні, цієї ночі тобі не треба. Ти залишишся тут. Хіба що в тебе є собака чи кицька?

Ходжес хитає головою.

— Навіть папуги нема? У якомусь із тих старих фільмів ти мав би принаймні папугу в себе в кабінеті, який казав би образливі слова потенційним клієнтам.

— Точно. А ти була б моєю секретаркою. І звали б тебе Лолою замість Джейні.

— Або Велмою.

Він вишкіряється. Вони з нею на одній хвилі.

Вона нахиляється вперед, знову створюючи той заманливий вид.

— Зроби для мене профайлінг того парубка[200].

— Це ніколи не було моєю роботою. У нас були хлопці, що спеціалізувались на цьому. Один у поліції і ще два за викликом з факультету психології в штатному університеті.

— Все одно зроби. Я тебе погуглила, знаєш, і мені здається, ти був чи не найкращим у поліцейському департаменті. До чорта похвальних відгуків.

— Мені щастило кілька разів.

Це в нього звучить фальшиво, але удача дійсно грає в цьому велику роль. Удача й перебування в готовності. Вуді Аллен[201] був правий: «Вісімдесят відсотків успіху — це вчасно з’явитися».

— Спробуй зробити, гаразд? Якщо добре зробиш, можливо, ми знову сходимо до спальні. — Вона морщить до нього носа. — Якщо, звичайно, ти не занадто старий для подвійного інтеркурсу.

З того, як він почувається зараз, він, можливо, не занадто старий і для потрійного. Багато було целібатних ночей, на зарезервовані можливості яких він може покластися. Чи то він так сподівається. Почасти — і то великою часткою себе — він усе ще не може повірити, що це не неймовірно деталізоване сновидіння.

Він відпиває вина і, перекочуючи його в роті, дає собі час подумати. Верх її халату знову затулений, що допомагає йому зосередитись.