Морт спробував зосередитися. Він бачив, як остання піщинка ковзнула лискучою поверхнею, завмерла на мить на краєчку й поволі опустилася на дно. Полум’я свічок затремтіло на її крихітних силікатних гранях, коли вона опадала долі. Піщинка безшумно опустилася і вибила в піску на дні крихітний кратер.
Світло, що било зі Смертиних зіниць, засліпило Морта, а від звуку Смертиного сміху, здається, тремтів увесь всесвіт.
Смерть перевернув клепсидру.
І знову в головній залі королівського палацу палали свічки і гучно лунала музика.
Гості юрмилися на сходах, спускалися до столів із наїдками, а Головний церемоніймейстер не замовкаючи сповіщав, хто прибув запізно — через поважність або звичайну забудькуватість. Наприклад, так:
— Королівський упізнавач, Упорядник покоїв Її Величності, Його Самобутність Вогнець Гостроріз, чарівник першої категорії, випускник Невидної академії.
Усміхнений і з величезною сигарою в руці, Гостроріз наблизився до молодят.
— Дозволите поцілувати наречену?
— Тільки якщо чарівникам це не заборонено, — відповіла Ізабелл, підставляючи щічку.
— Маємо відзначити ваші феєрверки, вони були просто прекрасні, — сказав Морт. — І я сподіваюся, що зовнішній мур невдовзі відбудують. Не сумніваюся, що дорогу до наїдків ви знайдете.
— Зараз він має набагато кращий вигляд, — процідила Ізабелл, не припиняючи всміхатися, коли Гостроріз зник у натовпі.
— Багато що може собі дозволити єдина особа в королівстві, яка не турбується тим, щоб підкорятися королеві, — сказав Морт, киваючи придворній дамі, яка саме проходила повз.
— Кажуть, це він насправді усім керує, — сказала Ізабелл. — Сірий хтось там.
— Сірий коновал, — байдуже промовив Морт. — А ти помітила, що він останнім часом взагалі за магію не береться?
— Цить, от і вона.
— Її Величність королева Келірехенна Перша, Повелителька Сто Лата, Регентка Восьми Протекторатів та Імператриця Того Вузького й Довгастого Спірного Клаптя Суші В Осердному Напрямі Від Сто Керріґа.
Ізабелл зробила реверанс. Морт вклонився. Келі щасливо їм всміхнулася. Вони не могли не помітити, що під чиїмсь таємничим впливом вона почала вбиратися у щось, що хоч трохи пасувало до її фігури, і припинила робити зачіски, які скидалися одночасно на хвостик ананаса і хмару солодкої вати.
Келі цьомнула Ізабелл у щічку, а тоді відступила й оглянула Морта з голови до ніг.
— Як там Сто Геліт?
— Добре, добре, — відповів Морт. — Доведеться з підвалами щось робити. Ваш покійний дядечко мав трохи незвичні е-е-е-е вподобання, і…
— Вона про тебе питає, — прошепотіла Ізабелл. — Ти тепер Стогелітський, це твоє офіційне ім’я.
— «Морт» мені подобалося більше, — сказав Морт.
— І такий цікавий герб, — зазначила королева. — Перехрещені коси й клепсидра на скорботному тлі. Королівські геральдисти всі голови зламали.
— Я не проти бути герцогом насправді, — виправдався Морт. — А от бути чоловіком герцогині дуже незвично.
— Звикнете.
— Сподіваюсь, ні.
— От і добре. А тепер, Ізабелл, — сказала Келі, напруживши щелепу, — якщо ви маєте намір бувати при дворі, то є люди, яким вас обов’язково слід представити…
Ізабелл глянула на Морта повними відчаю очима, перш ніж її поглинув натовп, і вона зникла з поля зору.
Морт потер шию під коміром, роззирнувся й швиденько пішов у темний куток в дальньому кінці трапезної, де можна було хвилинку побути на самоті.
За його спиною Церемоніймейстер відкашлявся. Очі його зробилися скляними, погляд розфокусованим.
— Викрадач Душ, — промовив він тоном людини, чиї вуха не відають, що говорить рот, — Той, Через Кого Занепадають Імперії, Осушувач Океанів, Відбирач Років, Остання Інстанція, Той, Хто Збирає Врожай Людський…
— ГОДІ, ГОДІ, Я ТАК ЗАЙДУ.
Морт завмер, не донісши холодну індичу ніжку до рота. Не озирався. Це було зайве. Цей голос, який радше відчувався, аніж чувся, неможливо було сплутати ні з чиїм. Те, як світло в приміщенні тьмянішало з появою цього пана, — теж було цілком особливим явищем. Розмови й музика потроху затихали, доки не вщухли зовсім.
— Ми й не сподівалися, що ви прийдете, — звернувся він до папороті в горщику.
— НА ВЕСІЛЛЯ ВЛАСНОЇ ДОНЬКИ? ХАЙ ТАМ ЯК, А МЕНЕ ОЦЕ ВПЕРШЕ КУДИСЬ ЗАПРОСИЛИ. ЩЕ Й ЗАПРОШЕННЯ ІЗ ЗОЛОТИМ ОБРІЗОМ, І ПРОХАННЯМ ПОВІДОМИТИ, І ТАКИМ ІНШИМ.
— Так, але вас не було на церемонії…
— МЕНІ СПАЛО НА ДУМКУ, ЩО ЦЕ БУДЕ ТРОХИ НЕДОРЕЧНО.
— А, ну, так, можливо…
— ЧЕСНО КАЖУЧИ, Я ВВАЖАВ, ЩО ТИ З ПРИНЦЕСОЮ ПОБЕРЕШСЯ.
Морт зашарівся.
— Ми з нею про це говорили. Та дійшли висновку, що не варто аж так захоплюватися, коли випадково принцесу врятував.
— МУДРЕ РІШЕННЯ. ЗАБАГАТО ЮНИХ ПАНН КИДАЄТЬСЯ В ОБІЙМИ ПЕРШОМУ-ЛІПШОМУ ЮНАКОВІ, ЯКИЙ РОЗБУДИВ ЇХ ПІСЛЯ СТОЛІТНЬОГО СНУ, СКАЖІМО.
— Ну і ми ще подумали, що так чи інак, оскільки ми з Ізабелл так близько знайомі, то…
— ТАК, ТАК, ВІРЮ. ЧУДОВЕ РІШЕННЯ. ОДНАК Я ВИРІШИВ БІЛЬШЕ НЕ ЦІКАВИТИСЯ ЛЮДСЬКИМИ СПРАВАМИ.
— Невже?
— ХІБА ТІЛЬКИ ОФІЦІЙНО, КОЛИ ВИКОНУЮ ОБОВ’ЯЗОК. ЦЕ РОБИТЬ МОЄ СТАВЛЕННЯ ДО РОБОТИ УПЕРЕДЖЕНИМ.
Кістлява рука з’явилася в полі Мортового бокового зору і вправно підчепила шпажкою фаршироване яйце. Морт різко розвернувся.
