Прийшовши в учительську, Пишва відрекомендувався і запитав, чи може він побачити директора.
— Сергій Миколайович,— відповіли йому,— приїде увечері з області.
Пишва зайшов у кабінет директора і розпочав роботу. Він викликав по одному викладачів та вів з ними розмову. Федір Власович гадав, що до нього заходитимуть боязкі, стривожені люди і з винуватим виглядом оповідатимуть про погану дисципліну в технікумі, аморальну поведінку учнів, про гучні пиятики, про те, як Мостовий водить до себе дівчаток…
Але заходили викладачі — байдужі до появи представника міністерства, розмовляли та поводились з гідністю і, що головне,— все заперечували. Так і не добившись ніяких зізнань про недоліки і провали, про недогляд, Пишва зажадав, щоб до нього викликали на бесіду учнів за списком, який у нього був.
— Пробачте, товаришу представник, Сергій Миколайович категорично заборонив викликати учнів на бесіди в справі Мостового,— сказав завуч.
— Але я — Пишва з міністерства! — обурився Федір Власович.
— Це не має ніякого значення, що ви Пишва. Ми не можемо травмувати учнів. Приїде Сергій Миколайович, і він, безперечно, дозволить вам зустрітися, з ким ви побажаєте.
— А Галина Гайворон є?
— Вона, на жаль, вдома, у Сосонці. Захворіла… після цих комісій. Довели дівчину…
Пишва пішов з технікуму в райком. Йому дуже хотілось поговорити з Мостовим.
— Сідайте,— запросив Олександр Іванович, коли гість увійшов до кабінету.
— Пишва з міністерства!
— Дуже приємно. У якій справі?
— До нас надійшли сигнали… про кричущі факти у технікумі,— почав.— Я пробачаюсь, але в матеріалах фігурує і ваше прізвище. Я прошу вас написати.
— Товаришу Пишва,— намагаючись бути спокійним, промовив Мостовий, все, що вам написали, брехня. Ви можете перевіряти, але я про це розмовляти з вами не буду.
— Зрозуміло,— з притиском сказав представник міністерства,— але я розберусь і без вас. Не думаю, що це буде на вашу користь.
Федір Власович вирішив будь-що розмотати цей клубочок. Ясно, що в технікумі кругова порука, викладачі вигороджують директора Очакова, учні залякані, Мостовий прикривається службовим становищем… Але Пишву не проведуть! І він вирішив поїхати в Сосонку та поговорити з Галиною.
Попутною машиною добрався до села і зайшов у сільраду.
— Пишва з міністерства,— потис руку Олегові Диньці.
— Вас, напевне, цікавить робота наших механізаторів? То можу вам сказати, що найбільше накопали буряків Гайворон і Юхим Сніп. Сівбу озимини закінчили,— доповідав секретар сільради.
— Ні, молодий чоловіче, мене не цікавлять буряки,— клацнули блискучі замки портфеля,— я по іншій лінії… Галина Гайворон проживає у вас?
— Проживає.
— Вона що, хвора?
— Не знаю.
— Значить, так. Підіть і запросіть її сюди.
Динька пішов виконувати доручення авторитетного представника.
Кілька днів підряд викликала Галину комісія, створена за вказівкою Бунчука. Спочатку дівчина не могла зрозуміти, чого хоче від неї прищуватий масовик з Будинку культури. Яке йому діло, з ким вона зустрічається? Але потім уже подруги розповіли, в яких тяжких гріхах звинувачують її. І лише тоді Галина помітила на собі зневажливі погляди деяких учнів та почула брудні натяки хлопців. Якось вона прийшла в кінотеатр, і зразу по рядах зашепотіли…
Дівчина не казала Мостовому, що її допитує прищавий масовик, примушує писати пояснювальні записки. Галина взагалі не бачила Олександра вже з тиждень. А того вечора, після кіно, вона прибігла на квартиру Мостового. Його не було. Прождала до півночі, поки нарешті приїхав із села. Галина не захотіла йти до кімнати, і вони сиділи в садочку.
Мостовий вислухав сумну розповідь дівчини і заспокоював, як міг.
— Ти й не думай про це, Галю. Тебе ніхто не скривдить.
— Я думаю не тільки про себе… Знаєте, що плетуть про нас?
— Я поговорю з Бунчуком, щоб припинили це знущання.
І Мостовий цієї ж ночі подзвонив на квартиру секретаря. Той, навіть не дослухавши, поклав трубку. Вранці Олександра запросили в обком, і він не встиг побачити Галину.
Масовик викликав її з другого уроку:
— Ви все заперечуєте. А вчора я вас бачив біля квартири Мостового. Вночі…
Галині стало млосно, вона розплакалась. До кімнати увійшов директор. Він відчинив двері і сказав масовикові:
— Ідіть звідси!
— Я виконую доручення райкому!
— Ідіть звідси! — повторив Очаков.
— Я поїду додому, Сергію Миколайовичу,— сказала Гайворон, коли з учительської вилетів масовик.
— Ні, ти повинна вчитись, Галино.
— Я не можу, Сергію Миколайовичу, ходити по цих коридорах, по вулицях і відчувати на собі зневажливі погляди… А ви знаєте, які мені записки пишуть?
— Хто?
— Вони без підпису…
Сергій Миколайович відпустив її додому на два тижні.
— Добре, поїдь, заспокойся… Більше тебе ніхто не викликатиме, Галино, поки я буду тут.
Добра чутка розноситься швидко, а погана — ще швидше. Про технікум почали говорити і в Сосонці.
— Там таке, кумо, робиться, що й сказати страшно…
— Дівчата голі на столах танцювали… перед Мостовим.
— А Галина Гайворонова верховодила.
— Та брехня!
— Сваха з Косопілля розказувала.
— Отаке Платонові горе…
— А Галина така вже тиха та смирна.
— У тихому болоті чорти водяться.
