Свій перший іспит ми складали в Мюнхені у змаганні з командою «Баварія». Я був здивований, побачивши на полі давніх знайомих — югослава Мілутиновича і угорського воротаря Фазекаша, який у свій час грав навіть за збірну країни. Я подумав, що, очевидно, нове піднесення західнонімецького футбола проходить за відомим методом «запозичення» сильних гравців у інших країнах. Проте це і так і не так. Пізніше я зрозумів, що мій висновок був правильним не до кінця.
У цій грі, яку ми провели в хорошому стилі (3:0), просто блискуче зіграв Віктор Каневський. Очевидно, для нього вже розпочалась нова весна, бо в кінці сезону він почав грати явно сильніше за інших нападаючих нашої команди. В такій формі ми вже давно його не бачили. Був на висоті і Олег Макаров, йому пощастило кілька разів рятувати нас від вірних голів.
Найгрізнішою ланкою в команді «Баварія» був півзахист. Він по суті керував усіма діями німців. І якби нападаючі зуміли правильно використовувати всі ті чудові можливості для результативних атак, які створювали півзахисники, ще невідомо, як би склався матч. Але напад був менш небезпечним.
Другу зустріч ми провели в Нюрнберзі. Ця гра мала принципове значення, бо тут ми мали помірятися силою з лідером розиграшу першості країни. Забігаючи наперед, скажу, що матч закінчився внічию — 1:1. Але ця нічия нам дорого коштувала. Динамівці прийшли до гри по суті знесиленими. Ми провели в сезоні вже сорок чотири відповідальні зустрічі і, природно, фізично виснажилися. Навпаки, наші суперники ще не встигли перевтомитись і запропонували нам шалений темп. Відмовитись од нього було соромно. І все ж рахунок першими відкрили ми. Автором комбінації став… воротар Макаров. Він точно вибив м’яч на Каневського, той блискавичним фінтом обманув свого сторожа і вивів на удар Серебреникова. Гол був зустрінутий бурхливими оплесками численних глядачів. (Між іншим, мені здається, що ми ще погано використовуємо можливості, які виникають після сильного удару воротаря з конкретною адресою).
Потім гол пропустили ми, і в результаті — нічия. Нюрнберзькі футболісти теж мали сильний півзахист, і це насторожувало. Очевидно, всі команди починають розуміти, як правильно його підбирати і використовувати. Техніка гравців заслуговує високої оцінки, фізично вони підготовлені в дусі сучасних вимог, темп гри змінюють за бажанням і легко витримують його, майже не втомлюючись.
Третій матч ми провели у Франкфурті проти команди «Ейнтрахт». Цей клуб у минулому році був чемпіоном країни і має сильний склад. Але франкфуртці поступаються нюрнбержцям. І програли ми матч (1:3) не тому, що не могли справитись з цією командою, а тому, що вже просто не мали сил бігати. Через травми залишили поле я і Турянчик, вибув з гри і Диковець, а Ануфрієнко грав з пошкодженою рукою. Ясно, що господарі поля не могли не використати цих можливостей для перемоги.
Ми переконались, що західнонімецький футбол і справді перебуває на піднесенні. Проте не тільки гастролюючі зірки дають йому нову силу. В країні зросло чимало молодих футболістів, безумовно сильних і грамотних. Зокрема з таких гравців була складена команда Нюрнберга, яка вже сім разів ставала чемпіоном країни і кілька разів володарем кубка. Але дивна річ — в національну збірну ці молоді гравці не мають ходу. Тут не довіряють молоді і віддають перевагу ветеранам, обстріляним у багатьох міжнародних матчах. Це нам, звичайно, не сподобалось, бо ми звикли в своїй країні до того, що молодь скрізь знаходить найширше визнання. Не думаю, що така практика допоможе німцям вдало виступити на наступному чемпіонаті світу.
Але ми побачили в німецьких командах і позитивне. Насамперед, це стосується виключно вдалої гри півзахисту, який в усіх трьох командах був справді бойовою ланкою. Хороше враження справляють і центральні нападаючі, які грають сміливо в першій атакуючій шерензі, здійснюючи безперервний тиск на захист противника. Особливого схвалення заслуговує і гра німців головою, і новий принцип розташування гравців на штрафному майданчику суперника під час виконання прострільної або навісної передачі.
В першому випадку (гра головою) ми побачили, що вони здатні виконати кілька передач в стрибку, причому м’яч віддається партнерові спокійно і точно. Б’ють німці по воротах головою часто і сильно, саме б’ють, а не намагаються перекинути м’яч через воротаря. Мені здається, що це правильно. Перекидання вже відживає свій вік, бо клас гри воротарів значно підвищився, і обманути їх таким чином стає дедалі важче. Інша річ — сильний і прицільний удар з ходу. Він має не менші шанси на успіх, ніж удар ногою.
