При прострільних і навісних передачах німці прагнуть здобути кількісну перевагу перед воротами суперника. Тому вони йдуть на них ще до того, як здійснюється передача. Ми в таких випадках діємо інакше, і мені здається, гірше. При «прострілах» у нас ідуть на ворота, як правило, не більше двох-трьох гравців. Це мало. Між іншим, прострільні передачі німцями використовуються рідше, ніж навісні. Чому? Тому, насамперед, що навісну передачу легше зробити (адже для «прострілу» треба ще виграти оперативний простір). По-друге, тому, що німці добре грають головою і в боротьбі за верхні м’ячі виходять переможцями.
Та не тільки спортивні новини сподобались нам тут. Ми підіймались на альпійські луки і милувалися природою, красу якої важко передати словами. Внизу трава, над нами — сніг, літо і зима змішалися докупи. Чудесне видовище!
У Франкфурті ми бачили центральну міську башту з унікальними курантами. Через кожну годину з їх численних віконець виступають фігури ляльок-музикантів, які виконують маленький концерт.
Та найбільш приємним було те добре ставлення до нас, яке ми зустрічали буквально скрізь.
Срібні медалі!.. Звичайно, це дуже висока нагорода для футболістів. Ми пишалися своїм другим місцем у минулому чемпіонаті, але, відверто кажучи, не були ним задоволені до кінця. В усякому разі такі розмови почались у команді невдовзі після закінчення сезону. Динамівці Києва вже добивались «срібла» в минулому. Ми лише повторили те, чого досягли в 1936 і 1952 роках наші попередники — футболісти старшого покоління. А чи можемо ми зробити більше, чи під силу нам стати «золотою» командою?
Наша молодь явно обігралась. Колектив згуртувався. Крім того, ми розуміли: можливості провідних гравців команди розкрилися ще далеко не повною мірою. Отже, була перспектива. І ще на початку 1961 року слова «золоті медалі», «чемпіони», «перше місце» дедалі частіше можна було почути від тренерів і гравців київського «Динамо».
Ні, то не було зарозумілістю і нескромністю, а лише проявом відчуття справжньої сили колективу, який мав уже два майже рівноцінні склади і був здатний вести спортивну боротьбу в найсучаснішому стилі. Але ми розуміли, що від задуму до його здійснення дуже велика дистанція, що попереду в нас важкі «бої». Мрія була надто сміливою, але все ж реальною. І ми приступили до праці з піднесенням.
Вбачаючи головного свого суперника в московському «Торпедо», ми прийняли, так би мовити, план-мінімум: не дати торпедівцям так «одірватись» від нас, щоб позбавити нас можливості наздогнати цю дуже сильну команду в фінальних іграх. Нас тільки непокоїло, що надовго вийшов з ладу центральний захисник Василь Турянчик, який тяжко захворів. Не ясно ще було, чи гратиме за нас Володимир Щегольков, якого керівники «Динамо» запросили до команди з одеського «Чорноморця». Щоправда, до нас надійшло поповнення для лінії захисту в особі Миколи Кольцова, який раніше грав за «Крила Рад», і колишнього захисника ЦСКА Віталія Щербакова. Проте ми не знали, як саме проявлять себе на полі ці гравці, тим більше, що Кольцов мав стати в центрі оборони. Одне слово становище в лінії захисту серйозно непокоїло всіх нас, але бачачи, з яким піднесенням нові члени колективу приступили до тренувань, ми поступово повірили, що все буде гаразд.
Підготовка до нового чемпіонату країни проходила дуже напружено. Всю зиму ми займались важкою атлетикою, плавали у басейні, бігали на ковзанах і лижах, чимало часу присвятили спортивній гімнастиці і акробатиці, грали у волейбол і баскетбол. Допоміжні види спорту конче необхідні кожному футболістові, якщо він бажає досягти високої фізичної форми і зберегти її протягом усього сезону. Адже чемпіонат СРСР недарма називають «футбольним марафоном». Кожна гра — перевірка і фізичного стану, і нервового. Досить нагадати, що за одну гру футболіст інколи втрачає кілька кілограмів ваги. І оскільки матчі мали тривати з квітня до пізньої осені, легко зрозуміти, який «глибокий» фундамент треба було закласти протягом зимово-весняного періоду. Без досягнення відмінної витривалості не могло бути й мови про здійснення наміченого командою плану.
Отже ми працювали, не шкодуючи сил. Спершу гра з м’ячем забирала відносно мало часу, більше уваги приділялось фізичній підготовці. І лише поступово перенесли центр ваги на самий футбол. Завершили ми підготовчий період у братній Польщі, де вдало провели кілька товариських матчів.
Динамівці Києва повернулись на Батьківщину сповнені палкого бажання негайно поринути в спортивну боротьбу. Але, природно, ми своїми планами ні з ким не ділилися, бо вважали це нескромним. Сподівалися, що наші ігри самі покажуть, на що ми претендуємо.
