Нарешті Гартак замовк. Показуючи рукою на вихід з воза, наче запрошував Ліду вийти. І враз дівчина все зрозуміла! Гартак дістав згоду Дорбатая на шлюб з нею, не чекаючи закінчення жалобної подорожі і урочистого похорону тіла Сколота! Ось для чого він завітав сюди особисто, та ще й з почтом, — щоб забрати її звідси і перевести до себе! Але цього не може бути, який жах! Гартак усе ще показував рукою на вихід, усміхався й чекав. Ліда завмерла. Вона нічого не могла вимовити, не могла навіть поворухнутися. Руки й ноги в неї обважніли, з обличчя відплинула кров. Тоді Гартак ступив крок до неї, і, наче не помічаючи її обурення, схопив за плече і підштовхнув до виходу. В цю мить Ліда знову забула про суворі попередження Івана Семеновича, рвучко вирвалась і вигукнула:
— Ніколи, ніколи!
Безумними очима вона подивилася навколо. Що робити?.. І раптом помітила, як виразно дивиться на неї з кутка Іван Семенович. Гартак був здивований. Він, очевидно, не чекав опору. І тоді тихо, але дуже переконливо, промовляючи кожне слово, заговорив Іван Семенович.
— Лідо, люба моя, опануйте себе, візьміть себе в руки. Дівчинко, опам’ятайтесь! Ви губите нашу справу. Ну?
До Ліди поступово поверталося самовладання. Так, треба щось робити, Іван Семенович знає, він підкаже їй, він врятує її...
— Кажіть, я слухаю, Іване Семеновичу, — ще майже безсило відповіла вона.
— Мабуть, він хоче, щоб ви йшли за ним, правда?
— Так...
— Значить, дістав дозвіл Дорбатая. Тихо, Лідо, нічого страшного немає, — швидко додав геолог, помітивши, як при цих словах стрепенулася дівчина. — Згадайте текст Артема. Повторюю, візьміть себе в руки. Отак! І починайте — серйозно, вдумливо, переконливо. Але не вороже, пам’ятайте, не вороже! Почали!
Тепер Гартак уже розгублено переводив погляд то на Івана Семеновича, то на Ліду. Він не знав, про що вони говорили, і не розумів, що йому діяти самому. Тим часом Ліда справді опанувала себе. Так, вона могла й сама згадати про це. Текст Артема — адже він призначений був саме для такого випадку!
Зібравши всі сили, дівчина виступила вперед і сміливо глянула на Гартака, який одразу відвів очі: він не терпів прямих поглядів. Ліда глибоко зітхнула. Ах, як важко вимовляти слова, коли не розумієш як слід їхнього змісту, а знаєш тільки загальне значення всього заученого! І все одно вона намагалася говорити якнайповажніше: так писав Артем, так радив Іван Семенович.
Ліда, звісно, не знала, що не лише вона, а й сам Артем не розумів окремих грецьких слів, бо записав їх по звучанню голоса Роніса. А коли 6 перекласти написане, то вийшло б таке:
«Слухай мене, Гартак! Я дівчина — іншого племені. У нас інші закони і звичаї. За ними вождь не може взяти собі дружину, доки не доведе свою відвагу в бою. А бій він не може починати, доки поховають старого вождя. Я погодилася стати твоєю дружиною. Але зможу зробити це тільки тоді, коли ти виконаєш закони мого племені. Інакше мої боги покарають і мене, і тебе, Гартак! Відійди і залиш мене, доки не виконаєш те, що я сказала тобі!»
Отак, не розуміючи слів, говорила Ліда Гартакові. Такий був план, запропонований Ронісом. Побоюючись, що Гартак ще до закінчення жалобної подорожі дістане дозвіл Дорбатая на шлюб з дівчиною, грек у такий засіб хотів знешкодити наміри Гартака — і при тому залишити його впевненим, що це тільки відстрочка, обумовлена звичаями того племені, до якого належала молода чужинка.
Ліда говорила всі ці незрозумілі для неї слова так поважно, навіть з якимсь наче натхненням, що й сама була трохи здивована. І це надало їй нових сил. Закінчила вона голосно й урочисто — і зразу помітила, що її промова справила велике враження на Гартака. Мабуть, він ніяк не сподівався на щось подібне! Тепер він вагався, не знаючи, .що робити далі. А Ліда тим часом уже цілком опанувала себе, відчувши, що перемагає в цій складній боротьбі. Гартак вагався — і це вже було чимало!
Може, коли 6 на його місці була рішуча, смілива людина, то з наміру Роніса нічого б і не вийшло: Гартак зробив би те, що хотів, незважаючи на промову Ліди. Але Роніс розрахував точно: Гартак був боягуз. І тепер він обміркував, мабуть: дівчина говорила про гнів чужих богів... і справді, чи не помстяться вони на ньому, якщо він порушить закони племені чужинки?.. Вагаючись, Гартак розгублено озирнувся. Його супутники, старшини, одвели від нього погляди: вони й без того не схвалювали поспішності, з якою молодий вождь намагався одружитися з чужинкою і хоча з дозволу Дорбатая, але все-таки ламав священні звичаї.
Знадвору було чути, як збуджено гомоніли ті, що залишилися там: адже Ліда промовляла досить голосно, і вони чули її слова. Добре, це теж було непогано!
Гартак зрозумів, що старшини не на його боці. Він круто повернувся і вийшов з кибитки, віддавши якийсь наказ, причому в його голосі бриніли нотки погано прихованої люті, сів за допомогою служників на коня і зник удалині. Слідом за Гартаком вийшли і його супутники, не обмовившися жодним словом і не дивлячись ні на дівчину, ні на чужинця, який нерухомо сидів у кутку і стежив за тим, що відбувається.
