– Пардон, мсьє, але з усіх моїх запитань одне і досі залишається без відповіді. Скажіть, що спонукало вас пропонували п’ятдесят фунтів за це полотно? Мені було б дуже цікаво дізнатися… Ви ж розумієте: я не люблю, коли хоч щось залишається нез’ясованим.
Хвилину-другу Лазарус мовчки дивився на нього. А відтак на непроникному обличчі торгівця з’явилася усмішка.
– Бачите, мсьє Пуаро, я баришник.
– Не маю жодного сумніву.
– Ціна цій мазанині – двадцять фунтів і ні пенні більше. Я знав, що, запропонувавши Нік п’ятдесят, одразу спонукаю її запідозрити недоплату й оцінити портрет деінде. І тоді з’ясувалося б, що я давав куди більше. Тож наступного разу – запропонуй я купити яку-небудь картину – вона не стала б звертатися до оцінника.
– Так – і що ж?
– Он те полотно, на дальній стіні, варте принаймні п’яти тисяч фунтів, – сухо пояснив антиквар.
– А! – глибоко зітхнув Пуаро. І щасливо додав: – Ось тепер я дізнався про все.
