Йде Макбет, відважний тан! — Мередіт рвучко здійняла руки, що досі безвольно висіли, і двоє інших дівчат наблизилися до неї. Усі втрьох взялися за руки.
— Хай у цей вечірній час
Забреде Макбет до нас.
Хай не стріне у степу
Ані скирту, ні копу,
Ні притулку, ні багаття.
Вони встали трикутником і здійняли відкриті долоні до неба.
— Стій! Здійснилося закляття, — вигукнула Мередіт.
Джеймс раптом втягнув у себе повітря, наче до того навіть не дихав, — і зробив крок у коло світла.
— Оце був день — жахливий і щасливий! — промовив він, і всі обернулися до нас. Я й собі підійшов ближче, уже не боячись зашпортнутися.
— Далеко ще до Форреса? — спитав я, а тоді завмер. Троє дівчат стояли пліч-о-пліч, дивлячись просто на нас. — Хто ці
Відлюдкуваті й висохлі створіння?
Хоч на землі стоять вони, проте
Не добереш — чи люди це, чи духи?
Тепер ми спускалися повільніше. За нами стежила тисяча очей, п’ятсот пар легень затамували подих.
Я: Питання зрозуміли? Ніби так,
Бо одночасно палець заскорузлий
Притиснули усі до вуст сухих.
ДЖЕЙМС: Ви говорити вмієте? Хто ви?
Мередіт раптом схилилася перед нами в глибокому поклоні.
— Хай славиться Макбет, Гламісський тан!
Рен підступилася ближче й опустилася навколішки.
— Хай славиться Макбет, Кавдорський тан!
Філіппа не зрушила з місця, але промовила чистим дзвінким голосом:
— Хай славиться Макбет, король майбутній!
Джеймс відсахнувся. Я втримав його за плечі й спитав:
— Ти затремтів, Макбете? Ти злякався
Солодких слів?
Він скоса глянув на мене, і я знехочу його відпустив. Повагавшись мить, я прослизнув повз нього, зійшов з останньої піщаної сходинки й опинився серед відьом.
Я: Зізнайтесь задля правди,
Ви — привиди, чи все ж таки — живі?
Мій друг від вас почув на знак вітання
Свій титул, і обіцянку нового,
І віщування долі короля.
Його ви схвилювали. То чому ж
Про мене ви нічого не сказали?
Якщо ви здатні бачити майбутнє
І знати долю кожної зернини,
Мені відкрийте — я не жду від вас
Ні особливих милостей, ні гніву.
Мередіт миттю схопилася із землі.
— Будь славен ти! — вигукнула вона, і двоє інших луною повторили те саме. Мередіт стрімко подалася вперед, опинившись мало не впритул до мене, між нашими обличчями лишалося буквально кілька сантиметрів.
— Ти нижчий, ніж Макбет, зате ти — вищий.
Рен вигулькнула в мене за спиною, її пальці потарабанили по моїх лопатках, і вона глянула на мене з лукавою посмішкою.
— Нещасний ти, зате ти щасливіший.
Філіппа так і трималася віддалік.
— Ти не король, та королів народиш, — виголосила вона байдужо, майже знудьговано. — Хай слава знайде вас, Макбет і Банко!
Рен та Мередіт і досі пестили й обмацували мене, термосили мій одяг, вивчали обриси моїх шиї і плечей, відкидали волосся з чола. Рука Мередіт сягнула до моїх губ, пучки торкнулися нижньої, аж тоді Джеймс, який спостерігав за всім цим з якоюсь захопленою огидою, здригнувся й заговорив. Голови дівчат розвернулися до нього, а я поточився, бо від того, що я залишився поза їхньою увагою, мені раптом підітнулися коліна.
ДЖЕЙМС: Провісниці, ви ще не все сказали.
По смерті батька Сінела я — тан
Гламісський, та Кавдорським буть не можу, Бо тан Кавдорський сам іще живий.
А стать мені Шотландським королем
Ще важче, ніж Кавдором. Звідкіля
Взялись ці нісенітниці?
Вони лише похитали головами, притиснули вказівні пальці до вуст і ковзнули назад до води. Коли відьми зникли в глибині, а ми майже оговталися, я розвернувся до Джеймса, вичікувально звівши брови.
— З їхніх слів,
Твої нащадки будуть королями, — промовив він.
— А ти — ще за життя!
— Я — тан Кавдорський?
Чи я не зрозумів?
— Ні, саме так.
