Це був великий пустельний регіон на заході Китаю, більшість населення його становили мусульмани, серед яких жеврів рух за незалежність.
— Сепаратисти взяли під контроль аеропорт «Дівопу» й штаб Комуністичної партії в Урумчі, столиці регіону. Вони заявляють, що Сіньдзян тепер — незалежна держава, Східний Туркестан, яка зберігатиме нейтралітет у нинішньому ядерному конфлікті.
Кай не думав, що переворот протриває більш як пів години. Армія знищить сіньдзянських сепаратистів, як зграя вовків — отару овець. Одначе в такі часи навіть це сміховинне заворушення було тяжким ударом по гордості Китаю.
Напруженість ситуації одразу ж підтвердив генерал Хван.
— Безперечно, це прояв реакційного імперіалізму! — випалив він. — Подивіться лишень на події останніх двох місяців. Північна Корея, Судан, Південнокитайське море, острови Дяою, Тайвань, а тепер ще й Гонконг та Сіньдзян. Нас убивають, завдаючи тисячу дрібних поранень. Це цілеспрямована кампанія на позбавлення Китаю територій шматочок за шматочком, за якою стоїть Америка! Треба негайно це зупинити. Нехай США поплатяться за свою агресію, інакше не заспокояться, допоки Китай не перетвориться на запопадливу колонію, якою був ще століття тому. Обмежений ядерний удар — єдиний вихід із цього становища.
Президент Чень відповів:
— Справи не аж так кепські. Розумію, це цілком реально, але наразі варто спробувати менш апокаліптичні методи.
Краєм ока Кай помітив, як батько та генерал Хван перезирнулися. «Зрозуміло, їм не подобається програвати суперечку», — подумав він.
Раптом Дзяньдзюнь підвівся, пробурмотів щось про поклик природи й вийшов.
Це було дивно. Кай знав, що батько не мав проблем із сечовим міхуром, поширених серед літніх людей. Дзяньдзюнь ніколи не розповідав про свої хвороби, але мати тримала його в курсі. Вочевидь з’явилася вагома причина вийти під час такої важливої наради. Невже він занедужав? Старий був справжнім динозавром, але Кай однаково його любив.
Чень сказав:
— Генерале Хване, прошу розпочати підготовку Народно-визвольної армії до входження в Гонконг і силового захоплення там влади.
Хван хотів не цього, та це вже було краще, ніж нічого, тож він погодився не вагаючись.
Кай помітив, що в залу зайшов Ван Цінлі, голова президентської охорони. Попри те, що був прибічником Хвана та Дзяньдзюня, вдягався він, одначе, краще, і нерідко його приймали за того, кого мав охороняти. Тепер Цінлі підійнявся на подіум і зашепотів щось у вухо Ченеві.
Каю це не сподобалося. Щось відбувається. Спочатку Дзяньдзюнь пішов, тепер з’явився Ван. Збіг?
Кай зиркнув на свого союзника, Кон Джао. Той насупився. Отже, він теж нервує.
Тоді перевів погляд на президента. Слухаючи Вана, Чень спочатку сполохався, далі занепокоївся, а тоді й зовсім зблід. Він був шокований.
Уже всі присутні розуміли: щось діється. Дискусія припинилася, і всі мовчки чекали, що буде далі.
Фу Чую, міністр державної безпеки й безпосередній керівник Кая, підвівся.
— Даруйте, товариші, але я повинен перервати нараду. Мушу повідомити, що згідно з останніми даними внутрішньої розвідки Ґвоаньбу, Чан Кай — американський агент.
Кон Джао випалив:
— Маячня!
Фу вів далі:
— Чан Кай потай провадив власну міжнародну політику, не розповідаючи про це товаришам.
Кай не міг повірити власним вухам. Невже вони справді зібралися здихатися його в розпал глобальної ядерної кризи?
— Ні-ні, так не можна, — запротестував він. — Китай — це не якась бананова республіка.
Фу вів далі, ніби й не чув Кая:
— Ми маємо беззаперечні докази. По-перше, він повідомив ЦРУ про слабкість режиму Верховного керівника. По-друге, у Йонджодоні уклав з генералом Паком угоду, на яку не мав повноважень. По-третє, попередив американців про наші наміри змістити Верховного керівника й надалі співпрацювати з Паком.
Усе те більш-менш було правдою. Він таки зробив це — але не тому що був зрадником, а бо так було вигідно Китаю.
Проте тут не йшлося про справедливість. Як і у всіх таких звинуваченнях. Його могли легко звинуватити й у корупції. Цей напад був суто політичний.
Кай вважав, що має захист від політичних ворогів як червоний принц, син заступника Комісії з нацбезпеки. Він мав би бути недоторканним.
Але батька в приміщенні не було.
Нарешті Кай збагнув увесь символізм цього кроку.
Фу сказав:
— Близьким споборником Кая весь цей час був Кон Джао.
У Кона на обличчі з’явився такий вираз, ніби його вдарили.
— Я? — не вірячи, перепитав він. Швидко оговтавшись, продовжив: — Товаришу президенте, очевидно, що ці звинувачення висувають саме зараз, оскільки силовий блок у нашому уряді вбачає в цьому єдиний спосіб узяти гору в дискусії.
Чень не відповів Конові. Фу провадив:
— Я не маю іншого вибору, крім як узяти Чан Кая та Кон Джао під варту.
Кай не йняв віри: «Як вони можуть заарештувати нас посеред засідання Оперативного штабу?»
Але вони все продумали.
Відчинилися двері, й зайшло шестеро Ванових охоронців, одягнених у фірмові чорні костюми й краватки.
Кай сказав:
— Це переворот!
Здогадався, що саме це батько обговорював із Фу Чую та генералом Хваном за вечерею в ресторані «Пікантні ласощі».