Каєві сказали, що Тін у звуковому павільйоні. Він рушив за звивистим жмутом товстих кабелів, що тягнувся за високими декораціями покоїв до дверей, червона лампа над якими забороняла вхід. Кай знав, що, коли не шуміти, зайти все одно можна. Прослизнув усередину. У просторому приміщенні панувала тиша.
Події серіалу розгорталися на початку вісімнадцятого сторіччя, до Першої опіумної війни, з якої почалося падіння династії Цін. Ті часи вважалися золотою добою, коли вченість, шик і багатство китайської цивілізації не знали собі рівних. Так французи ностальгують за версальським двором Короля-Сонця або росіяни — за дореволюційним Петербургом.
Кай упізнав декорації приймальних покоїв імператора. Там стояв трон під балдахіном, позаду — фреска з павичами та фантастичними рослинами. Усе це створювало враження неймовірного багатства, однак пильний погляд уловлював дешеву тканину й необроблене дерево, яких камера не передавала.
Серіал був родинною сагою, або «ідол-драмою», як зневажливо називали її інтелектуали. Тін грала улюблену наложницю імператора. На майданчик вона вийшла в гримі: біла пудра та яскраво-червона помада. Волосся їй зібрали у вигадливу зачіску, прикрашену діамантами — авжеж, фальшивими. Нібито шовкова сукня кремового кольору, розшита квітами й пташками в леті — насправді із синтетичної тканини з принтом. Широкий турнюр підкреслював тоненький від природи стан Тін.
Вигляд вона мала невинний і вишуканий, немов зроблена з порцеляни. За задумом, її героїня, попри показні чистоту й цнотливість, насправді була зовсім інакшою — неймовірно підступною, нечувано жорстокою і вибухово-сексуальною. Глядачі її обожнювали.
Тін грала головну конкурентку старшої дружини імператора, якої на майданчику не було. На відміну від імператора. Він сидів на троні, вбраний у доземний барвистий халат і помаранчеву шовкову накидку із широченними рукавами. Його голову прикрашала гостроверха шапочка. Образ довершували довгі вуса. Грав правителя Вень Дзінь — високий романтичний актор, що хвилював серця мільйонів китаянок.
Тін сварила імператора, закинувши голову й сердито виблискуючи очима. Цієї миті вона видавалася надзвичайно жаданою. Кай не міг розібрати слів, бо приміщення було велике, а вона говорила тихо. Проте від неї він знав, що з телевізора справжні крики звучатимуть негарно, натомість мікрофони чудово запишуть її тиху тираду.
Імператор то намагався вгамувати її, то набирав суворого вигляду, але завжди робив, як скаже кохана, й ніколи не брав на себе ініціативи — на що нерідко нарікав і сам актор. Нарешті вони поцілувалися. Глядачі завжди чекали таких сцен, які, втім, траплялися не дуже часто: китайське телебачення було цнотливіше за американське.
Цілувалися ніжно й довго. Кай міг би приревнувати, якби не знав, що Вень Дзінь — на сто відсотків гей. Після неприродно довгої миті режисерка вигукнула англійською:
Тін і Дзінь миттю відвернулися одне від одного. Тін протерла губи серветкою — антисептичною, як знав Кай. Нарешті можна було підійти до дружини. Здивовано усміхнувшись, вона обійняла його.
Він ніколи не ставив під сумнів її кохання до себе, а коли й був засумнівався на хвильку, це привітання його заспокоїло. Дружина вочевидь зраділа зустрічі, хай вони й не бачилися всього кілька годин від сніданку.
— Вибач за поцілунок, — сказала вона. — Сам розумієш, я від цього не в захваті.
— Навіть якщо доводиться цілуватися з таким красенем?
— Дзінь не красень, а красуня. А ось ти, любий мій, справжній вродливець.
Кай засміявся:
— Але при поганому освітленні дещо незграбний.
Усміхнувшись, Тін сказала:
— Ходімо в гримерку. У мене перерва, поки апаратуру перенесуть у покої.
Вона взяла його за руку й повела за собою. Завівши в гримерку, причинила двері. Кімнатка була тісна, умебльована просто, але Тін прикрасила її на свій смак: плакатами на стінах, книжковою шафкою, орхідеєю в горщику і фотографією матері.
Швиденько скинувши сукню, Тін залишилася в самому спідньому з двадцять першого століття. На таке видиво Кай задоволено всміхнувся.
— Ще одна сцена і, думаю, все, — сказала Тін. — У цієї режисерки все швидко.
— Як їй так удається?
— Вона знає, чого хоче, і має чіткий план роботи. Щоправда, й ганяє нас добряче. Не дочекаюся, коли повернуся додому.
— Ти забула, що сьогодні ми вечеряємо з моїми батьками, — зауважив Кай.
Тін спала з лиця.
— А, звісно.
— Якщо хочеш, я скасую.
— Ні. — Вираз обличчя Тін змінився, і Кай зрозумів, що вона розігрує прийом «триматися твердо, попри розчарування». — Твоя мати готувалася до цього.
— Якщо чесно, я й сам би не йшов.
— Знаю, але не хочу псувати стосунки з твоїми батьками. Вони важливі для тебе, а отже — для мене також. Не хвилюйся. Ми підемо.
— Дякую.
— Ти стільки для мене робиш. Ти — острів стабільності в моєму житті. Батькове несхвалення — невелика ціна.
— Гадаю, батько у глибині душі тебе любить. Просто мусить справляти враження суворого пуританина. Мати вже давно перестала вдавати, ніби ти їй не подобаєшся.