— Чарівники скривдили вас, — промовив він стримано. — Разом ми зможемо занести над ними меч відплати. Але тільки тоді, коли ви спершу допоможете мені. Ви — мені, а я — вам. У нас вийде чесна оборудка.
На мить перед Кіті знову постало усміхнене обличчя Теллоу в залі суду — самовпевнене, переконане в підтримці друзів... Дівча аж здригнулося від огиди.
— Спочатку скажіть, чим я можу допомогти вам.
Якийсь відвідувач за два столики від них гучно кахикнув, і на душу Кіті ніби впала важка завіса. Вона зрозуміла, яка небезпека підстерігає її. Вона сидить серед чужого люду — й відверто розмовляє про державну зраду!
— Ми збожеволіли! — люто прошепотіла вона. — Нас може підслухати хто завгодно! Покличуть нічну поліцію — й нас заберуть!
Почувши це, старий знову захихотів:
— Ніхто нас не підслухає. Не бійтеся, панно Джонс. Я все передбачив.
Проте Кіті його не чула. Її увагу привернула білява дівчина, що сиділа біля столика за лівим плечем пана Пенніфізера. Вона давно спорожнила свою склянку і тепер захоплено сиділа за книжкою, скромно потупивши очі й торсаючи пальцями ріжок сторінки. Кіті зненацька запідозрила, що все це — просто гра. Вона пригадувала, як білявка сідала за столик. Увесь цей час вона просиділа в тій самій позі, й Кіті не пам’ятала, щоб ця дівчина — її було чудово видно — хоч раз перегорнула сторінку.
Наступної миті підозра перетворилася на впевненість. Ніби відчувши погляд Кіті, білявка підняла голову, позирнула їй в очі, ласкаво всміхнулась і знову занурилась у читання. Не було жодного сумніву: вона чула все!
— З вами все гаразд? — долинув звідкілясь із-за меж її страху голос пана Пенніфізера.
Кіті ледь не відібрало мову.
— У вас за спиною... — зашепотіла вона. — Дівчина... шпигунка, донощиця! Вона чула все!
Пан Пенніфізер навіть не озирнувся:
— Білявка? Читає книжку в жовтій паперовій обгортці? То, напевно, Ґледіс. Не бійтеся, вона — одна з нас.
— Одна з нас?..
Дівчина знову поглянула на Кіті й щиро підморгнула їй.
— Ліворуч від неї — Енн. Праворуч від мене — під оцим стовпом — Ева. Ліворуч від мене — Фредерик, а у вас за спиною — Ніколас і Тімоті. Стенлі з Мартіном не вистачило столика, вони сидять у пивничці навпроти.
Кіті знову запаморочилось у голові. З-за правого плеча пана Пенніфізера їй усміхалася чорнява жінка середнього віку. Праворуч від Кіті підняв голову від потріпаного «Мотоцикліста» рябий похмурий юнак. Жінки, що сиділа за стовпом, не було видно — Кіті розгледіла тільки чорний жакет, що висів на стільці. Ризикуючи скрутити собі в’язи, дівча озирнулось і помітило за сусідніми столиками ще два молодечі серйозні обличчя.
— Отже, як бачите, хвилюватись не варто, — провадив пан Пенніфізер. — Ви серед друзів. Ніхто, крім них, нас не чує, а демонів поблизу немає — нам про це відомо.
— Звідки?
— Для запитань час настане трохи згодом. А зараз я мушу попросити у вас пробачення. Боюся, що з Фридериком, Мартіном і Тімоті ви вже зустрічалися...
Кіті вкотре відчула, що нічого не розуміє. Схоже, що це стало її звичкою...
— Отам, у провулку, — пояснив пан Пенніфізер.
— У провулку? Зачекайте-но!..
— Це вони напустили на вас мулера... Стривайте! Не тікайте! Мені шкода, що ми так перелякали вас, але ж нам — самі розумієте — слід було переконатися! Переконатися, що ви так само стійкі, як ми. Склянка з мулером була в нас напохваті, а все інше — річ дуже проста...
Кіті нарешті заговорила на повен голос:
— Ви свиня! Чим ви кращі за Теллоу? Я ж могла загинути!
— Не могли. Я ж казав вам: найгірше, чого міг завдати вам мулер, — це ваша непритомність. Його сморід...
— А цього, по-вашому, мало?!
Кіті розлючено підхопилася.
— Якщо вже ви йдете, то не забудьте оце, — пан Пенніфізер витяг з кишені товстого білого конверта і з огидою жбурнув його на стіл до чашок. — Тут ви знайдете шістсот фунтів. Старими папірцями. Я додержую свого слова.
— Не треба мені ваших грошей!
Кіті ледве стримувалась. їй кортіло тут-таки щось розбити.
— Не робіть дурниць! — очі старого спалахнули. —Хочете згнити у в’язниці Маршалсі? Туди запроторюють банкрутів-боржників, ви ж знаєте. Цей конверт — виконання першої частини нашої угоди. Можете вважати його вибаченням за мулера. Та можливо —
Кіті схопила конверт, мало не порозкидавши чашки:
— Ви — божевільний! І ви, й ваші друзі! Гаразд, я візьму ці гроші. Врешті, я тільки заради них і прийшла сюди.
Вона відсунула свій стілець на місце.
