– Пробуваємо тут десять років, а де взялися – це довга історія. Якщо хочеш, оповім, тільки не підходь до нас.
Я спитав, чому не хоче підійти до мене ближче вона, щоб не довелося їй оповідати вельми звищуючи голос, на що вона сказала, що не впевнена, чи не маю я підступних думок. Я поклявся Богом, що злопідступних думок не маю, і я їх справді не мав, але тут без будь-якого попереджувального сигналу мене схопила моя хвороба. Я впав – і тілом моїм пройшли корчі, відповідно втратив цілком пам’ять, і що було зі мною – не, відаю. Коли ж отямився після сну, бо після нападу, як кажуть, я сплю, побачив, що лежу в їхній печері, вкритий власною рясою, а коло мене клопочуться троє цілком голих жінок: старша, із сухими, звислими персами, схилилася наді мною, даючи напитися, а дві молодших стояли, дивлячись на мене з цікавістю.
– Де я? – спитав, вельми вражений цим видивом.
Молодші жінки скрикнули вражено, скулюючись у грудки і затуляючи голизну, попідтискали ноги під підборіддя й охопили коліна руками, а старша пильно на мене подивилася.
– Бог тебе покарав, – сказала вона. – Таки мав до нас злопідступні думки, тож ударив тебе.
Тільки тепер відчув, що ноги мої зв’язані чимось жорстким, так само й руки.
– Не мав до вас злопідступних думок, – мовив, – але хворий на падучу недугу. Розв’яжіть мене й не бійтеся, хочу вам допомогти, а не вчинити лихе. Окрім того, цілком виснажений я.
Тоді старша зняла з мене рясу й подала її нейвродливішій із них, та в неї й загорнулася, відтак впізнав у ній ту, що розмовляла зі мною. Друга звелася, вже не ховаючи своєї соромоти, і вони із старшою почали розв’язувати мене, а був я зв’язаний витким корінням. Допомогли мені сісти, сперши об кам’яну стіну; жінки вже мене не соромилися, а та, яка була одягнута в мою рясу, сіла, схрестивши ноги, обличчя ж собі вже не затуляла.
– Хочемо вірити, що тебе послав до нас Господь, бо сьогодні вночі усім трьом приснився однаковий сон. Я набирала у струмку води, коли ж до мене підійшов дуже великий ворон на людських ногах і сказав:
– Поглянь у свій глек, – а в нас тільки й майна, що цей глек, – чи ж бо вода в ньому чиста?
Я поглянула й побачила, що вода в ньому каламутна.
– Вода каламутна, – сказала я.
– Це значить, – повів людським голосом ворон на людських ногах, – що надійшов ваш річенець. Чекайте гостя.
Це саме приснилося й моїм сестрам-прислужницям: і ворон, і глек із каламутною водою. Отож уранці ми розповіли одна одній свій сон, а невдовзі з’явився й ти. До речі, ти дуже схожий на того ворона, коли в рясі, коли ж без неї – то схожий на мого покійного чоловіка. З того виводжу: саме ти мав до нас прийти. Але, коли раптом посинів, упав і почав корчитися, ми подумали, що ти підмінений, тобто не той, кого чекали, а із злопідступними думками, через що тебе і зв’язали. До речі, один такий із злопідступними думками до нас приходив.
– Що ж з ним сталося? – спитав я.
– Чи ж ти ієрей, щоб могли тобі сповідатися? – спитала вона.
– Ні, тільки послушник, – мовив я.
– Тоді оповімо про свій гріх священику, якого маєш нам привести.
Вона задумалася на мить, ніби щось обмірковуючи, в цей час до мене підійшла з кухликом старша служниця й дала напитися – глек був аж чорний від сажі, очевидно, жінки в ньому не тільки тримали воду, але й варили їсти. І чи то вода була якась особлива, чи не проминув іще мій напад, чи, може, в сон я знову запав, таке в мене буває, але побачив, що у печеру зайшов величезний, ніби людина, ворон, пір’я якого блищало, ніби залізні риштунки, і з крила його витнулася невелика, також поросла пір’ям рука, і тримала вона в затиснених й оперених пальцях вогненного меча. Вогненного, бо той меч покритий був вогняними язиками, які часом скочувалися із леза на землю й продовжували там горіти синім полум’ям зовсім без диму.
– Чи накажете, святі жони, відрубати йому голову? – спитав каркаючим голосом ворон. – По-моєму, це такий же зловмисник, якого я покарав.
– А що, коли це не зловмисник, а посланець? – спитала старша.
– Тоді скусіте його, – мовив ворон. – Якщо його вудо возгориться – це зловмисник, коли ж вудо не здійметься – це посланець.
