Крик, галас, біганина. Серед плоту я зобачив і Червоного Жупана - він був зворушений, виявляв нетерплячку, галасував до гурту. Я підійшов - поздоровкався. Червоний Жупан покидав наші краї: ціле літечко він прокосив у якута, хазяїна плота, щоб той довіз його при нагоді до города; відти Червоний Жупан зваживсь іти пішки, Христовим іменем, аж до Якутська, все з тією ж думкою, щоб запомогти бідарям.
Він був певний, що його діло - праве і що не може відмовити йому «справжнє начальство».
Лаштування скінчилось,- пліт попхався за водою.
Звичайно скулений, Червоний Жупан стояв тепер випрямившись посеред плоту і міцним голосом давав порядок. Ніхто не слухав його, не звертав жодної уваги, але те йому було байдуже, не спиняло нітрохи,- на душі легко і любо. Мимоволі пригадалися мені «безглузді» пошукачі усяких правд серед нашого знедоленого люду,- і з тяжким почуванням я покинув берег.
Червоного Жупана я не бачив більш...
1894 року
