Далi єпископ писав, що вiн бачить перемогу православ'я не тiльки в тому, що дечого вдалось домогтися у короля польського i на сеймi, але i в тiй щиростi, з якою унiати, що вiдпали вiд православної церкви, знову прилучаються до православної єпархiї.
— "У всьому цьому, — виразно читав Найда, — я зрю плоди високих твоїх трудiв, в бозi собрате, єдиний оборонче й вiдновителю на Українi зганьбленої вiри, а тому я, єпископ переяславський i боришпiльський, владою, даною менi, грiшному, вiд бога, при благословеннi найсвятiшого синода, ведлуг' заслуг святого подвижника, нинi утверджую тебе, Мельхiседека, в чинi церковного правителя й протектора як над церквами, так i над усiм православним народом на Українi". При цих словах Мельхiседек швидко пiдвiвся й, сплеснувши руками, вигукнув:
— Господи, чи достойний я цiєї честi? Нiхто ще в рiдному краю не уповноважувався на таку широку владу, i раптом… душа моя збентежена i сповнена трепету. Високе довiр'я хвилює мої груди суєтою радостi, але покладений на рамена мої обов'язок гнiтить вiдповiдальнiстю душу.
— Хай не бентежиться серце твоє, брате мiй во Христi, — заспокоїв Мельхiседека намiсник, — немає в нас на всiй Українi iншого захисника православ'я, iншого заступника за долю нещасних братiв, крiм тебе!.. I справедливе воздаян-ня в бозi преосвященного отця нашого, переяславського владики, — на радiсть воно всiй братiї i всьому руському людовi! Пiд твоїм воскрилiєм процвiтуть храми й осушаться сльози нещасних… Праведний чин твiй високий, i я йому радiсно вклоняюся! — з цими словами старий низько схилив голову.
— Немає достойнiшого пастиря! — вигукнув i Найда, вiддаючи майже доземний уклiн.
— Аксiос, аксiос! — проголосив диякон.
— Не менi, мої дорогi брати й друзi, а єдиному боговi! — вiдповiв iгумен, прийнявши в свої широкi обiйми отця намiсника i тричi з ним поцiлувавшись в уста i в плече. Потiм вiн обняв Найду й брата i, обернувшись до розп'яття, зворушено промовив:
— Тобi, розп'ятому за нас, вiддаю своє серце й душу; сподоби ж мене, господи, постраждати за народ твiй!
Усi були глибоко зворушенi. В благоговiйному мовчаннi минула хвилина, друга…
— А що ж, — звернувся нарештi Мельхiседек до Найди, — хiба закiнчилося послання святого владики?
— Нi ще, превелебний отче, — вiдповiв Найда.
— То читай далi! — i iгумен знову сiв на своє мiсце.
Єпископ Гервасiй наприкiнцi звертався з напученням до братiї i всiх жителiв України, закликаючи їх до терпiння й покори i застерiгаючи, що яких би мук не зазнали вони вiд гонителiв, краще мовчки терпiти їх, анiж пiдносити оружну руку i за злодiяння платити злодiяннями. Зворушливе послання кiнчалося такими словами: "I такими за вiру тяжкими стражданнями й терпiннями перед усiм християнським свiтом слави єсте зажили, яку й iсторiя вовiки не зiтре… I сiє їх, мучителiв ваших, дiло потече повiстями й iсторiями у всi прийдешнi вiки".
— Амiнь! — промовив Мельхiседек i побожно поцiлував пiдпис преосвященного владики.
Запало досить довге мовчання. Нарештi Мельхiседек заговорив знову:
— Так, достойно й праведно є дiяти по глаголу нашого найпреосвященнiшого владики, i я, брат його во Христi, не раз наказував i пастирям, i парафiянам нашим, щоб терпiли i ждали… з болем у серцi доводилось iнодi втiшати нещасних цими убогими, безпорадними словами.
Архiдиякон зiтхнув так глибоко i з такою силою, що навiть полум'я лампади, що блимала перед розп'яттям, похитнулося й замиготiло.
— Ну й терпiли ж! — мимохiть зiтхнув i Мельхiседек. — Не вiдаю, чи є на свiтi iнший такий багатостраждальний i багатотерпеливий народ? Своїм терпiнням ми зажили собi вiчної слави, й iсторiя запише це на скрижалях своїх: своїм терпiнням, нарештi, заслужили ми в бога великої ласки — чудо звершується: навкруги пригнiченi й уярмленi пiднiмають голови з теплою надiєю в очах, дзвiн розносить навкруги радiсну вiсть, навiть i тi, що вiдпали од предкiвської вiри, повертаються в лоно рiдної й iстинної церкви…
— Повертаються в деяких мiсцях, правда, — мовив архiдиякон, — а в iнших латиняни й унiати чинять ще бiльшi розбої та наїзди.
— Це випадки, — заперечив Мельхiседек, — та й, певно, в тих глухих мiсцях, куди не дiйшов ще декрет короля й не долетiла звiстка про високий протекторат єдиновiрної монархiї. Минулої седмицi одержали ми про се радiсне повiдомлення од милостивого нашого ясне в бозi преосвященного Георгiя, єпископа бiлоруського, й розiслали з оного послання й декрета королiвського копiї по всiх наших храмах, нехай радiє i перебуває в надiї народ…
— Ох, прости мене за моє зухвале iнакомислiє, брате мiй во Христi i во плотi, найчеснiший владико! — заговорив Аркадiй. — Але дух мiй бентежиться, i заспокоєння йому вiд цих радiсних вiстей нєсть нiякiсiнького… Шляхта переродитися не може… Який змалку, такий i до останку! I ранiше її настренчували ксьондзи та єзуїти гнати й винищувати впень схизматiв, — то яку вагу матиме для них королiвський декрет?
— Одначе за цими декретами стоїть сила могутньої держави.
— Чи стоїть iще — цього ми певно не знаємо, яснепревелебний владико, — зауважив Найда.
