– У цій маленькій замітці майже все брехня. Так ось, Петрі записався, але подальша інформація — чиста нісенітниця. Бо не на передок, а в тил. До полку дезінформації та кіберпропаганди. І не в тридцять шостому році, тому що тоді потрібно було насправді проявити мужність, щоб піти воювати проти військового божевілля здихаючого Володимира Путіна. Але через рік, коли кремлівський сатрап відкинув хокейні ковзани... О, так! Тоді вже можна було бути сміливим. Війна пригасала, Китай завдавав Росії одного економічного удару за іншим, а занепалою країною правив бездарний позашлюбний син Путіна Олексій... Параноїк, який незабаром розділив долю свого батька. – Стець зробив ковток води з високої склянки. – Тому, якщо Петрі і виступав на якийсь фронт під час війни, то лише на фронт пропаганди. Він писав звернення, розміщував в Інтернеті хитру, викривлену та неправдиву інформацію, і при цьому показав чудову організаційну ефективність. Через два місяці він очолив компанію тролів, які під його залізною рукою використовували брехню, переважно в соціальних мережах, щоб спростовувати кремлівську пропаганду та поширювати не менш рафіновану. Якими б не були його заслуги, одне можна сказати точно: на фронті він не воював і пороху не нюхав.
– Тому що робив від страху в підштаники! – вигукнув хтось із залу.
"Наш старий зі страху робив в підштаники" — такою була тема мультоку, яку Давид Анджейк, один із найкращих письменників фірми "Табу", надіслав нещодавно своїй колезі по роботі, Паулі Калужі.
Через годину цей службовець, який ображав свого начальника, піднявся на ліфті на п'ятдесятий поверх "Скай Тауер"[4], без стуку увійшов до кабінету президента і зневажливим жестом кинув йому на стіл заяву про звільнення.
Тимон Петрі зараз наближав до очей чи то цю заяву про звільнення, чи то документ про "роблення в підштаники". Він був короткозорим і замість смартайів користався фоном марки "Мунчайлд" — виготовленим на замовлення наносмартфоном із опцією супутникового зв’язку, який виглядав як авторучка і коштував стільки ж, скільки й автон хорошого класу.
Він знову перетравив подумки болісну оцінку власної хоробрості. Йому довелося визнати, що Анджеяк бачив його наскрізь, бо його думка було недалекою від істини.
Тепер він підніс жорсткий і тонкий мов папір планшетний комп'ютер до очей і погортав на ньому інші тексти, надіслані Анджеяком до Паули Калужі. Він на мить задумався, чи не варто цій дівчині розділити долю колеги й назавжди попрощатися з фірмою.
Цих двох насправді еротична близькість не пов'язувала — її Петрі якось терпів би чи навіть скористався цим, — а була чистої води дружбою — екзальтованою і дивною, бо, хоч колеги і були протилежної статі й тягнулися один до одного, їхні стосунки ніколи не виходили за межі офісної будівлі "Табу" i, вона ніколи не була сексуально спожитою.
Так, вони були схожі на попугайчиків-нерозлучників, пили одне у одного з дзьобиків і звірялися одне одному в кожну вільну хвилину, але Рампракаш, один із найталановитіших програмістів компанії та приватний розвідник Петрі, не знайшов доказів того, що ця дружба була чимось більшим.
Однак, найважливішим для президента було те, яку інформацію про нього Анджеяк надав Калужі в приватних бесідах без використання техніки. Над ними індус не міг встановлювати камери, бо не міг їх контролювати. Тому він мусив здобути інформацію про ці бесіди, і збирався це зробити – того холодного осіннього ранку, коли запросив свою працівницю до себе.
Президент подивився на настінний годинник. Юридичний відділ з кількох осіб містився в мільйонній бібліотеці "Технофеміди". Сіру мишку з відділу - чудового фахівця з авторського права та прецедентів - він викликав до себе на десяту годину. Своїй секретарці наказав блокувати всі вхідні дзвінки за п’ятнадцять хвилин до цього часу, щоб у нього був час подумати, як переконати або змусити Паулу мовчати — якщо, звичайно, вона знає щось більше, ніж повинна.
Це завдання не здалося йому особливо складним. Він знав, що Калужа не поширює жодних чуток. Однак ця розсудливість виникає не через якісь непохитні принципи, а через надмірну боязкість, можливо, через якусь травму. Так вважала Анжеліка – психолог компанії, яка проаналізувала цілі мегабайтні тонни мультоків Паули, доставлених їй надійним Рампракашем на замовлення президента.