– Ми маємо тут чотирьох убитих логомахів, які не використовують ШІ, — задумливо сказав він. – І п’ятого логомаха-початківця, ліцеїста Чаковського. Ці четверо відповідали б шаблону, якби ми припустили, що всі вони образили когось, хто хотів усунути зачатки неологомахії без ШІ. Проте я б вилучив із наших міркувань цього хлопця, убитого під час уроку. Він не був неологомахом, а просто жертвою психічно хворого однокласника, який пізніше виявився бандитом, злочинцем і ґвалтівником. Тому вбивство цієї Наталії Підгребеннюк я б вважав таким, що не відповідає цій схемі. Вона жертва того самого бандита, що й Чаковський. Так буває. І все.
Він зупинився і пильно подивився на мене. Тоді я перестав роздивлятися магніти, приліплені до дверцят його холодильника. Вони виглядали як колекція еротичних трофеїв, бо я так їх інтерпретував, знаючи репутацію Скриптора. Кожен магніт, оснащений крихітним екраном, висвітлював якесь екзотичне місце або фотографію оголених жінок різних рас. Вид на прекрасні пляжі, ймовірно, Занзібару, просто зник, і з'явилася фотографія темношкірої дівчини, яка випнула до глядача свої масивні сідниці. Весь цей сучасний фотопластикон ніби говорив: "Тут я був, цю я мав".
– Я все ще не розумію, до чого цей галас, — гаркнув письменник. – Ви представили мені цікаву історію, яку варто прикрасити та виголосити на спектаклі…
– У мене багато таких історій із мого поліцейського життя, – посміхнувся я. – Якщо ви хочете їх обробити, то…
– Не хочу, — перебив мене Скриптор. – У мене вже є інша робота. Дуже прибуткова. Мені не треба виступати перед дурнями і кусати собі язика, тому що соцмережі відразу ж зроблять з мене ворога номер один. А ваші історії можуть бути корисними для гематомахів чи порномахів! Окрім того…
– А що це за робота? – тепер я перебив його.
Я все ще посміхався, але цього разу хотів приховати своє розчарування за гримасою. З одного боку, цей тип підлестив мені і вважав мою історію цікавою, а з іншого – він брутально показав мені моє місце в ряду.
– Панові до цього ніякого діла немає, — протягнув він. – Мені є чим зайнятися, і вам цього достатньо. І я досі не розумію, навіщо пан прийшов до мене, навіщо весь цей ларум...
Некоректно вжив цей вираз той майстер пера і слова.
– Ти забагато бухаєш, Камілек., - указав я на шийку пляшки граппи, що стирчала з раковини. – І будь до мене добрішими, бо я прийшов сюди, в цей сраний квартал і в цей свинарник, щоб тебе попередити... Щоб захистити тебе від смерті.
Я знав, що перестарався. В його квартирі панував безлад, але це було далеко від тих "хлівів", які мені довелося бачити. Ольташин також був не "засраним" районом, а радше "перехідним". Тут жили люди, чиї батьки чи діди багато років тому виїхали з житлових масивів і не мали достатньо грошей, щоб тепер переїхати до центру. Тепер тут, як і в інших віддалених жилмасивах, проживали переважно люди похилого віку, наймані робітники та молодь, яка працювала на різних службах, галасливими групами живучи на зйомних квартирах.
– Четверо польськомовних неологомахів, які не користувалися ШІ, трагічно загинули, пане Скрипторе, – повільно й з наголосом сказав я. – Один із них, Кацпер Гебда, загинув від бомби, підкладеної фанатиком у Сахаравілі, другий був убитий у психіатричній лікарні у Варшаві, третя була зґвалтована і вбита у парку Курдванув у Кракові, а про четвертого нещодавно повідомили всі світові агентства. Усі вони практикували логомахію та солонаррацію без ШІ. Так само як пан. Я хочу знати про ці погрози на вашу адресу. Саме ті, про які ви розповідали моїм колегам.
– Не розумію. – Скриптор ніби втратив апетит до конфронтації. – Пане комісаре, ви зараховуєте мене до цих людей? До тих, кому загрожує смерть? Пан вважає, що ШІ програмує вбивць?
Він постукав пальцем по своєму малюнку. Раптом його щока тіпнулася.
– Але я не боюся. – Він усміхнувся дещо штучно. – Я припиняю всі публічні виступи. У мене інша робота. Я пишу дещо для дуже багатої людини. Більше нічого не можу панові сказати. І, нарешті, пиздуй пан звідси!
Його обличчя змінилося. Можливо, згадкою про можливу смерть я потрапив у слабке місце. Тут я вирішив блефувати.
– Пан також отримує повідомлення незнайомими мовами. У дивних алфавітах. Так само, як вони. Покажіть їх мені... Або помирайте. Бо смерть вже чекає на вас...
Його обличчя почервоніло.