Скриптор не реагував на ці подразники. Він стояв посеред перону, оглядаючи натовп, що дедалі рідшав. Через кілька хвилин перон був майже порожній - крім нього був лише молодий чоловік зі смаглявим обличчям і волоссям кольору воронова крила. Він прихильно посміхнувся Скрипторові й підійшов до нього. В руці він тримав троянду. Справжню, яку письменник відразу впізнав.
Ймовірно, він був спортсменом або танцюристом, бо рухи його були спритні, котячі. Його м’язи напружувалися під тісним спортивним костюмом. Він мав фігуру Аполлона.
Скриптор відчув і гнів, і гіркоту. Невже він півроку спілкувався з геєм, який видавав себе за жінку? З брюнетом, який представляється як "Брюнетта"?
Чоловік підійшов до нього і грайливо зробив реверанс, що підтвердило переконання письменника, що він правильно визначив його сексуальну орієнтацію. Тепер гнів у його грудях перетворювався на лють.
Він уже збирався випустити потік нецензурної лексики, коли молодий чоловік сказав німецькою:
– Я є жартом фрау Брюнетти. – Так переклав його слова трансель у фонокулярах. – Приємний обманний хід, несподіванка, сюрприз, невідомість. Мене звати Ахмед. ходімо! Автон чекає, дорога займе п'ять хвилин. Це для вас.
Він простягнув троянду.
Вони сіли в машину. Скриптор не сказав ні слова і дивився на шість троянд, які він зараз стискав у руці. Та, що від молодика, явно виділялася своєю справжністю серед інших. Він все ще відчував тривогу, як завжди перед першим побаченням, коли він мав бути — на відміну від зустрічі з дівчатами пані Анни — готовим до тисячі можливих різних кінцівок.
Через п'ять хвилин їзди тунелем автомобіль зупинився на з'їзді. Ахмед не зійшов. Він показав на підземний коридор, викладений флуоресцентною плиткою. Над ним спалахнула неонова вивіска з назвою готелю. Скриптор подивився на літери, що світилися, і активував текстовий режим транселя.
– Ми на місці. Готель "Підземний". Номер сорок чотири.
Скільки ж років фрау Брюнетті?
Скриптор вийшов, не подякувавши, що юнак сприйняв байдуже, і рушив кількаметровим коридором.
Поки він йшов, на фонокулярах висвітлювалася інформація про готель. Він складався з адміністрації, сотні номерів і підземного лабіринту коридорів, що з'єднували їх. Дуже оригінальним і, на думку декого, дивним було те, що в кожний номер входили знизу, через люк у підлозі.
Адміністраторка, симпатична дівчина, виявилася ідеальним витвором хірургії та пластичної генетики. Її волосся було настільки густим, що здавалося, ніби на голові в неї навушники.
З вдячною посмішкою, ніби даючи зрозуміти, що знала про романтичну зустріч Скриптора, вона пояснила, як дістатися до номера сорок чотири. Потім вона показала йому дорогу рукою і чекала на будь-які подальші бажання, які міг мати гість.
У нього не було ніяких. Він чемно подякував і попрямував у напрямку, який вона вказала. Через деякий час він стояв перед сходами, що вели до власне номеру. Піднявся і подзвонив у двері. Серце сильно билося.
І воно стало битися ще сильніше, коли він її побачив.
Брюнетка була жінкою.
Найсправжнісінькою.
І дуже привабливою.
Вони сиділи за маленьким столиком із мисочками з хумусом, солоним печивом з кмином, вазою з трояндами та пляшкою білого вина. В руках тримали склянки. Вони мовчки посміхалися одне одному. Але ця тиша була добра, спокійна, довірлива, нічим не збентежена.
Минула година, як він прийшов. Вони багато розказали один одному за цей час, але найбільше їх захоплювало те, що ховалося в недомовленості.
Велика кімната мала приблизно тридцять квадратних метрів. Насправді це був кубічний будинок, розташований у набагато більшій кубічній ямі.