Мет знову поглядав у вікно на веселі юрби народу, що поспішали на традиційний келих вина наприкінці трудового тижня, до приміських електричок, до своїх домівок.
Нарешті позашляховик звернув на потрібну вулицю.
— Отут? — запитала Келлер, поглянувши на стару вивіску невеликої перукарні й хімчистку поряд.
— Отам живе мій друг, — вказав Мет на облуплений чотириповерховий будинок.
Келлер кивнула.
— Мені щойно повідомили, що ваш мобільний знайшовся, — промовила вона, — я можу завезти вам його до завтрашнього вильоту, якщо він працює.
— Згода.
— Окрім того, разом із вами до Мексики полетить наш агент.
— Мені не потрібна нянька, — буркнув Мет.
— Це вам допоможе…
— Я б краще полетів сам.
Келлер спохмурніла:
— Добре. Але принаймні дозвольте, щоб службовець нашого консульства зустрів вас в аеропорту. Він відвезе вас до Тулума.
Оскільки Мет не заперечував, Келлер вийняла з кейса аркуш і передала йому:
— Ось інформація про ваш рейс.
Мет мовчав.
— У вашого друга є телефон, за яким ми могли б із вами зв’язатися?
— Так, але я його не пам’ятаю. Він забитий у мене в мобільному.
Мистецтво запам’ятовування номерів остаточно втратилося з появою
— Добре. Ось мій номер. — Вона вручила йому свою візитку.
Мет поглянув на візитку: САРА КЕЛЛЕР, ВІДДІЛ БОРОТЬБИ З ФІНАНСОВОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ. На якусь мить він замислився, з якого дива агента відділу боротьби з фінансовою злочинністю приставили до нього нянькою. Вирішив, що ФБР долучилося до цієї справи через Дені й фільм про нього або через смерть американських громадян за кордоном. Але йому все одно.
Він відчинив задні дверцята і ступив на тротуар. Небо знову покрилося хмарами, сонце сховалося.
— І ще, Мете, — сказала Келлер, перш ніж він зачинив дверцята, — я справді дуже співчуваю вам через вашу втрату.
Мет поглянув на федеральну агентку; він їй повірив.
Мет укотре натиснув на дзвінок біля дверей облупленої багатоповерхівки. Знову ніхто не відповів. Він поглянув на вулицю праворуч і ліворуч. Вздовж неї вишикувався ряд пом’ятих машин і пошарпаних будинків, з яких над тротуаром нависали віконні кондиціонери. Зазирнув крізь темні шибки до перукарні. Нічого, окрім чотирьох крісел перед дзеркалами. Мет востаннє натиснув на дзвінок і, коли й цього разу йому не відповіли, спустився провулком, щоб обійти будинок із тильного боку. Там до будинку з давніх часів тулилася димохідна труба. Вона була така стара, що здавалося, от-от завалиться. Мет підскочив, ухопився за нижній щабель драбини на трубі, підтягнувся. Та жалібно скрипнула.
Мет виліз до рівня четвертого поверху. Стоячи вгорі на вузенькому металевому щаблі, зазирнув у вікно квартири. Ґанеш був там. На журнальному столику стояло стільки причандалля для трави, що можна було відкривати кофішоп. Вікно було трішки прочинене, звук телевізора проривався на вулицю. Мет постукав у шибку.
Оскільки Ґанеш навіть не поворухнувся, Мет вставив пальці під віконну раму і підняв. Вікно вже було старе, дерев’яна рама зсохлася, легко піддалася. Він прослизнув усередину.
— Ґанеше, — покликав Мет, але його друг не рухався. Він був у повній відключці: рот роззявлений, на очах — усе ще дешеві пластикові окуляри, пакунок із чипсами на колінах.
— Ґанеше, — знову промовив він, уже голосніше, намагаючись перекричати новини каналу
Ґанеш прокинувся, здивовано вирячився на нього. Роззирнувся довкола, врешті зрозумівши, що перед ним Мет, заспокоївся.
— Придурку, ти перелякав мене до смерті, — видавив Ґанеш. Він говорив з легким індійським акцентом — ледве помітним, — що нагадував швидше британський, аніж індійський.
— Вибач, я дзвонив у двері, але ти не відповідав, а тому я… — Мет кивнув на вікно. Вони вже колись таким чином забиралися до квартири, коли Ґанеш забув ключі. Принаймні цього разу Мет був тверезим.
— Не переймайся.
Кучерява шевелюра Ґанеша нагадувала безладну стріху. Він струснув крихти чипсів із сорочки, зажурено поглянув Метові в очі:
— Я чув, що сталося… Ти отримав моє повідомлення? Не знаю навіть, що сказати.
Мет кивнув. Що б Ґанеш не сказав — що б не сказав будь-хто, — для нього це не мало аніякого значення.
Ґанеш нахилився і взяв із журнального столика високий циліндричний кальян. Тримаючи в одній руці запальничку, а в другій — кальянову трубку, він жестом запропонував Метові зробити першу затяжку.
