Метові здалося, що всі вони повернули голови в їхній бік і завмерли, щойно він зайшов. Це нагадало йому Мексику, коли у джунглях несподівано зависла тиша: її жителі притихли, відчувши присутність чужого. Загроза. Тиша тривала лише секунду, затим звичний гамір бару повернувся.
— Маю для тебе сюрприз, — сказав Ґанеш.
Мет підозріло примружився.
З глибини бару з’явився гурт знайомих облич. Попереду — Кала, як завжди, неймовірно гарна. За нею нависав Ву-Джин, слідом — Софія у зеленій армійській сорочці. Замикав процесію Кертіс, який, схоже, виявився єдиним чорношкірим відвідувачем у барі. Звісно, їхній гурт не міг не привернути до себе уваги. Ґанеш викликав чортиків із табакерки. І вони повискакували, щоб підтримати Мета. Він щосили намагався стриматися від сліз.
— Ну от навіщо ви усі приїхали?! — пробубонів він, обіймаючи Калу, а потім Софію. Потиснув руку Ву-Джину, який не любив обіймів, притиснув до себе Кертіса.
Друзі усілися за два зсунутих разом високих столики. Ґанеш та Ву-Джин пішли до барної стійки замовляти.
Як завжди, усі чоловіки в барі витріщалися на Калу. Мет вважав, що вона до цього звикла. Непомітні й відверті погляди − від молодших, поціновувальні − від старших, що розумілися краще.
— Погляньте, старий музичний автомат! — вигукнула Софія і вхопила Калу за руку. — Ми на хвилинку!
Дівчата впевнено пробралися крізь юрбу відвідувачів і схилилися над засмальцьованим склом музичного автомата, тицяючи в нього пальцями й хихикаючи між собою. За мить приміщення заповнили вступні акорди «Дороги до пекла» у виконанні
— Ти як? — запитав Кертіс.
— Як у поганому сні. Особливо отут.
Він знову поглянув на музичний автомат. До дівчат підійшли двоє чоловіків. Софія сміялася з чогось сказаного ними. Кала не звертала на них уваги, як завжди.
— Коли ви встигли приїхати? — запитав Мет. — Як ви мене знайшли?
— Ґанеш надіслав усім повідомлення сьогодні вранці, — пояснив Кертіс, — він купив усім квитки і замовив номери в готелі.
Кажуть, у багатих свої таргани в голові. Але це не про Ґанеша. Він здавався звичайним нью-йоркським студентом: здібний хлопчина, живе у задрипаній квартирі, покурює траву і клеїть дівчат. Але він таки був особливим. Попри усю його ексцентричність, Ґанеша відрізняла безкомпромісність. Коли їм усім не вдалося купити квитків на концерт, куди так кортіло потрапити, він заплатив музикантам і влаштував приватну вечірку. У його друзів не було грошей на весняні канікули? Він замовляв чартерний рейс і орендував бунгало на морі для всіх. Квитки до театру? Запросто. Похід до найдорожчого бару міста? Без проблем. Ґанеш не надавав значення матеріальним речам. Найважливішими цінностями для нього були нові враження і дружба. Грошей йому не бракувало, але вони були лише засобом для досягнення мети. У багатих таки свої таргани в голові.
Кертіс, прищурившись, оглянув Мета:
— Ти як, тримаєшся? Якщо тобі треба поговорити, якщо хочеш піти звідси, то можемо…
— Ні-ні, — відповів Мет, — вже бачити вас поряд для мене якраз те, що треба.
Повернулися дівчата.
— Де вже ті напої?! — вигукнула Кала і поглянула в бік барної стійки.
— Ті типи вас діставали? — запитав Мет.
— Ми з Нью-Йорка, не маленькі. Вміємо за себе постояти, — відповіла та.
Мет усміхнувся. Він не любив, щоб його жаліли, краще видимість нормальності.
Софія з реготом повідомила:
— Прикинь, їх звуть Буран і Грім. А брата їхнього — так вони сказали — звати Вітер. Сядь і плач!
Нарешті з’явилися Ґанеш з Ву-Джином, кожен із глеком у руках. Ву-Джин ніс ще й склянку води для Кертіса.
Через кілька хвилин Софія вже завела розмову про політику і пости в Твіттері, хлопці обговорювали спорт, а Мет з Калою, як завжди, сперечалися щодо роботи режисерів останніх блокбастерів. Здавалося, що вони знову в «Пурпурному зайці», як то бувало щоп’ятниці.
— М. Найт Ш’ямалан23 із Джорданом Пілом24 навіть поряд не стояв, — вставила Кала.
Мет пирхнув:
— Я згоден із тобою, що Піл повернув до життя жанр жахів. Зробив це дуже дотепно, привернувши до нього увагу знавців та суспільства в цілому. Та замість доказів своєї правоти я скажу тобі лише два слова: «Шосте чуття».
— А я тобі на це скажу свої чотири: «Аватар: останній володар стихій». Гірше не буває. До того ж у Піла ніколи не було стільки гонору, щоб брати собі найяскравіші епізодичні ролі у власних фільмах.
— Це зараз просто мода така — ненавидіти Ш’ямалана.
— Тобто ти хочеш сказати, що в мене немає власної думки і я тупо слідую моді?! — Кала сьорбнула пива і зиркнула на нього спідлоба. У її гарних очах блиснув гнів.
— Годі вам, розумники! — втрутився Ґанеш. — Поки я повернуся з повторними кухлями, щоб ця безглузда суперечка вже закінчилася!
Він рушив до барної стійки.
Здавалося, Кала згадала, хто вона і що тут робить.
— Вибач, — сказала вона Метові, — мабуть, мені не слід було…
Мет потягнувся через стіл і поклав долоню на її руку:
— Якщо твої погляди і слідують моді, то це тільки через те, що ти її задаєш.
