Ваймз намагався створити ментальний простір для розуміння всього, що йому сказав Колон.
Не вийшло.
— Треба чогось поїсти, — сказав він. — Хоча б кави випити. Може, тоді світ видасться кращим.
Кожен, хто йшов того дня вулицею Федри, напевне, бачили троля та ґнома, які, скоріше за все, кричали один на одного від хвилювання.
— Два-тридцять два, і вісім, і один!
— Бачиш? Скільки цеглин у тій купі?
Пауза.
— Шістнадцять, вісім, чотири, один!
— Пам’ятаєш, що я говорив про ділення на вісім і два? Довша пауза.
— Дви…адцять-дев’ять…?
— Правильно!
— Правильно!
— Ти можеш рахувати до таких чисел!
— Я можу рахувати до таких чисел!
— Ти просто народжений рахувати до двох!
—
— А якщо ти можеш порахувати до двох, то можеш порахувати будь-що! І тоді світ — твій молюск!
— Мій молюск! Що таке молюск?
Анґва поспішала, намагаючись не відставати від Моркви.
— Хіба ми не повинні оглянути оперний театр? — запитала вона.
— Пізніше. Той, хто там був, уже давно втік. Спочатку треба все розповісти капітану.
— Ти думаєш, її вбили тим самим, що і Клевця?
— Так.
— Там… дев’яць птахів.
— Правильно.
— Там… один міст.
— Правильно.
— Там… чотири…надцять човнів.
— Та-а-к.
— Там… одна титяча. Три сонті. Шість-десят. Чотири цеглини.
— Добре.
— Там…
— Тепер відпочинь. А то так можна все перерахувати — і що тоді залишиться?
— Там… одна людина, біжить…
— Що? Куди?
Кава Облуди Гарґи була схожа на розплавлений свинець, але це було її позитивною якістю: коли ви випивали чашку, то відчували величезне полегшення від того, що кава нарешті закінчилася.
— Тьфу, — сказав Ваймз, — Облудо, яка ж гидюча кава.
— Дякую, — відповів Гарґа.
— За своє життя я випив багато поганої кави, але ця така, наче по язику пройшлися пилкою. Скільки ти її заварював?
— А яке сьогодні число? — поцікавився Гарґа, натираючи склянку. Він завжди їх чистив і натирав. Тільки ніхто не знав, куди потім зникали чисті склянки.
— П’ятнадцяте серпня.
— А рік?
Облуда Гарґа усміхнувся, або принаймні порухав м’язами навколо рота. Він уже багато років керував успішною забігайлівкою, завжди усміхаючись, ніколи не даючи в борг і розуміючи, що більшість його клієнтів вважають, що їжа повинна включати чотири групи харчових продуктів: цукор, крохмаль, жир та підгорілі хрусткі шматочки. Тут потрібен баланс.
— Я хочу замовити пару яєць, — сказав Ваймз, — щоб жовток був твердим, а білок був настільки рідким, що капав би, як патока. І ще бекон. Твій фірмовий бекон, весь покритий кістковими вузликами, і щоб з нього звисали шматочки жиру. І шматок смаженого хліба. Такий, що лише від його вигляду полускають усі артерії.
— Складне замовлення, — сказав Гарґа.
— Ну вчора ж у тебе вийшло. І дай мені ще трохи кави. Чорної, як північ у безмісячну ніч.
Гарґа здивувався. Це було нетипово для Ваймза.
— Це наскільки чорної? — запитав він.
— Як той дідько чорної. Гадаю, зовсім чорної.
— Не обов’язково.
— Що?
— У безмісячну ніч може бути багато зірок. Тож місяць — не головне. Зірки видно краще. Безмісячна ніч може бути досить світлою.
Ваймз зітхнув.
— Безмісячна ніч у похмуру погоду, коли небо
Гарґа уважно подивився на свій кавник.
— Купчасті чи перисто-купчасті?
— Перепрошую? Що ти сказав?
— Купчасті висять низько, тому вони відбивають вогники міста. А ще можуть містить крижані кристалики, тоді…
— Безмісячна ніч, — сказав Ваймз порожнім голосом, — вона така ж чорна, як твоя кава.
— Гаразд!
— І пончик, — Ваймз ухопив Гарґу за заплямований жилет і потягнув прямо через шинквас. Їхні носи майже торкалися один одного. — Пончик такий пончиковий, як пончик, зроблений з борошна, води, одного великого яйця, цукру, щіпки дріжджів, кориці за смаком і начинки з джемом, желе або щуром залежно від національних або видових уподобань, гаразд? Не метафорично пончиковий, а просто, фактично пончиковий. Як пончик. Один пончик.
— Пончик.
— Так.
— Міг просто сказати.
Гарґа вирвався із Ваймзових рук та недобре глянув на нього, а тоді спокійно пошкандибав до кухні.
—
— І яке в закону ім’я?
— А мені звідки знати?
— Чому ми його переслідуємо?
— Тому що він тікає!
Дуболом був вартовим лише кілька днів, але вже засвоїв один важливий і, головне, залізний факт: майже неможливо перебувати на вулиці, не порушуючи закон. Вартовий, який бажає допитати громадянина, має в арсеналі цілу низку злочинів, в яких можна цього громадянина звинуватити: від умисного тиняння й перешкоджання — до неспішного прогулювання, обтяженого недоречними кольором шкіри / формою / видом / статтю. На мить Дуболом замислився. Якщо хтось не тікав щодуху, побачивши, як за ним несеться Щебінь, ймовірно, такого можна звинуватити у порушенні Закону 1581 року «Про заборону бути невиліковно тупим». Але враховувати цей аспект було занадто пізно. Хтось тікав, і вони переслідували. Вони переслідували, бо він тікав, а він тікав, бо вони переслідували.
Ваймз сів, поставив на стіл свою каву і подивився на те, що він зібрав на даху.
