Озброєні полностью

— Вибач, вибач, — зупинився Морква. — Я розумію. Отже… коли ми знайшли бідолашного пана Гуляку, на ньому не було клоунської перуки. Але ж вона могла легко впасти, коли він зірвався у річку. Але його ніс, я ось думаю… ти сказав сержанту Колону, що хтось забрав його ніс. Його справжній ніс. Чи можу я тебе попросити, — сказав Морква приємним голосом людини, яка говорить з простаком, — показати нам твій справжній ніс, Красунчику?

Красунчик постукав пальцем по великому червоному носі.

— Але це… — почала Анґва.

— Твій справжній ніс, — сказав Морква. — Дякую.

Клоун трохи розслабився.

— Я думаю, вам краще піти, — сказав він. — Мені все це не подобається. Засмучує.

— Вибач, — повторив Морква. — Просто… Здається, у мене є ідея. Я вже про це думав… але зараз впевнений. Здається, я знаю, хто це зробив. Але, щоб упевнитися, я повинен був побачити яйця.

— Ви хочете сказати, що його вбив інший клоун? — войовничо сказав Красунчик. — Бо, якщо це так, я негайно ж іду до…

— Не зовсім, — сказав Морква. — Але я можу показати обличчя убивці.

Він нахилився і взяв щось із мотлоху на столі. Потім обернувся до Красунчика і показав уміст руки. Зі спини Анґва не могла побачити, що він тримає, однак вона чітко бачила, як Красунчик, намагаючись стримувати крик, побіг геть між полицями облич, незграбно шльопаючи своїми великими черевиками по підлозі.

— Дякую, — сказав Морква йому в спину. — Дякую за допомогу.

Він сховав у руці те, що мить тому показував Красунчику.

— А тепер, — сказав він, — нам краще рушати. Здається, через хвилину-дві ми станемо тут не дуже популярними.

— Що ж ви йому показали? — запитала Анґва, коли вони з гідністю прямували до воріт. — Ми прийшли сюди саме за цим, чи не так? Всі ті нісенітниці про те, як важливо відвідати музей…

— Я справді хотів відвідати цей музей. Хороший вартовий завжди повинен бути відкритим для нових вражень, — сказав Морква.

Поволі вони дійшли до воріт. З темряви не прилетіло жодного пирога із заварним кремом. Помсти не було.

Вийшовши назовні, Анґва притулилася до стіни. Повітря тут пахло приємніше, хоча таке зазвичай взагалі не можна було казати про повітря Анк-Морпорка. Але принаймні тут люди могли безкоштовно сміятися.

— Ви не показали мені, що його так налякало, — допитувалася вона.

— Я показав йому вбивцю, — сказав Морква. — Шкода його. Я не думав, що він сприйме це так серйозно. Здається, зараз усі трохи збентежені. А ще, можливо, це як у ґномів з їхніми інструментами. Окреме ставлення.

— То ви знайшли там обличчя убивці?

— Так.

Морква знову показав уміст руки, тепер уже Анґві.

У ній було нерозфарбоване яйце.

— Отакий він на вигляд, — сказав Морква.

— У нього немає обличчя?

— Ні, ти зараз мислиш, як клоун. Я ж мислю простіше, — почав Морква. — Ось як, на мою думку, все сталося. Хтось із найманців хотів увійти до гільдії непоміченим. Він оцінив, що між двома гільдіями є лише тонка стіна. Кімната біля стіни у нього була. Залишалося лише дізнатися, хто живе з іншого боку. З іншого боку жив Гуляка. Пізніше цей хтось убив Гуляку та забрав собі його перуку й ніс. Його справжній ніс. Так його називають клоуни. Повторити грим було нескладно. Засоби для гриму продаються скрізь. До гільдії убивця увійшов уже в гримі Гуляки. Потім він зробив у стіні отвір. Потім перевдягнувся у найманця і повернувся до Гільдії найманців. Він узяв… ружжо і повернувся до дурнів. Потім знову пройшов крізь стіну, уже переодягнений Гулякою, і пішов геть. І тоді хтось вбив уже його.

— Красунчик казав, що Гуляка був занепокоєним, — сказала Анґва.

— Ось я і подумав, що це досить дивно: адже, щоб розгледіти вираз обличчя клоуна, потрібно бути до нього дуже-дуже близько. А здалеку можна хіба що побачити, що грим не зовсім правильний. Наприклад, якщо його наносили невпевненою рукою. Але найважливіше те, що, якщо інший клоун бачить, як грим Гуляки виходить із воріт, він бачить, як виходить Гуляка. Вони й подумати не можуть про те, що хтось може привласнити грим іншого клоуна. Їм таке й на думку не спаде. Клоун та його грим — це одне й те саме. Без гриму клоун не існує. Клоун не нанесе собі гриму іншого клоуна так само, як ґном ніколи не торкнеться інструментів іншого ґнома.

— Ризикований хід, — сказала Анґва.

— Так. Це був дуже ризикований хід.

— Моркво? Що ви збираєтеся робити далі?

— На мою думку, добре було б з’ясувати, чия кімната була з іншого боку отвору, чи не так? Я думаю, вона може належати маленькому другові нашого Гуляки.

— До Гільдії найманців? Ми вдвох?

— Гм. Здається, ти маєш рацію.

Морква був настільки зажуреним, що Анґва вирішила змінити тему.

— Котра година? — запитала вона.

Морква дуже обережно дістав із мішечка годинник, призначений на подарунок капітанові Ваймзу.

— Зараз…

Дзень-дзелень, дзень-дзелень, дзеленень, дзень-дзень…

Вони терпляче чекали, поки він закінчить.

— Чверть на сьому, — нарешті закінчив відповідь Морква. — Надзвичайно точний годинник. Я виставив його за великим сонячним годинником Невидної академії.

Анґва поглянула на небо.