Озброєні полностью

— Я чув, як виконувач обов’язків констебля Щебінь віддавав наказ молодшому констеблю… Ґрольфу Піжамі… — сказав Морква. — Щось не так?

— Він троль!

— І що?

— Він образив ґнома!

— Наказ — це такий військовий термін, — пояснив сержант Колон.

— А цей клятий троль сьогодні врятував моє життя, — крикнув Дуболом.

— Чого це?

— Чого це? Чого це? Тому що це моє життя, ось чого це! Так вийшло, що я дуже до нього прив’язався!

— Я мав на увазі не…

— Просто стули пельку, Аббо Міцноруче! Що ти можеш знати про нашу військову справу, цивільний! Чому ти такий дурний? От зараза! Я занадто короткий для всього цього лайна!

У дверях нависла тінь. Вуглеморд зараз був майже повністю горизонтальною формою, темною масою із ліній руйнування і рівних поверхонь. Його червоні очі підозріло блищали.

— І ви відпускаєте ось це! — простогнав ґном із натовпу.

— Ми не маємо причин тримати його під арештом, — сказав Морква. — Той, хто вбив пана Клевця, був досить малим, щоб проникнути через дверний отвір майстерні ґнома. Троль не міг цього зробити хоча б через свій розмір.

— Але всі знають, що він поганий троль! — не вщухали крики Міцнорука.

— Я в житті ніфого не зробив, — сказав Вуглеморд.

— Не можна його відпускати просто зараз, — прошипів Колон. — Вони не дадуть йому спокійно піти!

— Я в житті ніфого не зробив.

— Слушна думка. Виконувачу обов’язків констебля Щебию!

— Сер?

— Добровольцем його.

— Я в житті ніфого не зробив.

— Ви не можете цього зробити! — крикнув ґном.

— Не хочу до Сторожі, — пробурчав Вуглеморд.

Морква схилився до нього.

— Там сотня ґномів. У кожного — велика сокира, — прошепотів він.

Вуглеморд блимнув очима.

— Я доброволець.

— Виконувачу обов’язків констебля, приведіть його до присяги.

— Дозволите рекрутувати ще одного ґнома, сер? Для підтримки балансу?

— Вперед, виконувачу обов’язків констебля Дуболоме.

Морква зняв шолом і витер лоба.

— Здається, одна проблема вирішена, — сказав він.

Натовп прошивав його очима.

Він весело усміхнувся.

— Всі вільні. Всі, хто має інші справи — розходитеся, — сказав він.

— Я в житті ніфого не зробив.

— Так… але… тут така справа… — почав Міцнорук. — Якщо Клевця вбив не троль, то хто?

— Я в житті ніфого не зробив.

— Розслідування ще триває.

— То ви не знаєте!

— Але з’ясуємо.

— Справді? І коли, хотілося б і нам знати?

— Завтра.

Ґном завагався.

— Добре, отже, — сказав він з крайньою неохотою. — Завтра. Але краще, щоб це і справді було завтра.

— Гаразд, — пообіцяв Морква.

Натовп розійшовся чи принаймні трохи розвіявся. Тролі, ґноми й люди, жителі Анк-Морпорка, ніколи не прагнули покидати місце, де щойно була вистава.

Виконувач обов’язків констебля Щебінь, настільки роздуваючи груди від гордості, що суглоби на його руках ледь торкалися землі, оглядав свої війська.

— Слухати мене, дурні тролі!

Він зробив паузу, і наступна думка одразу посіла своє місце.

— Слухайте мене дуже уважно! Тепер ви у Сторожі! Це перспективна кар’єра! — сказав Щебінь. — Я виконував свій обов’язок лише десять хвилин і вже отримав підвищення! Це — чудові перспективи отримати престижну роботу у місті! Ось ваш кийок із гвіздком. Їсти ним! Спати на ньому! Коли Щебінь каже: «Стрибати!» — то ви питаєте… «Якого кольору?» Все будемо робити за числами. А я знаю багато числів.

— Я в житті ніфого не зробив.

— Вуглеморде, час розумнішати. У твоєму рюкзаку ґудзики з мундира фельдмаршала!

— Ніфого не брав.

— Зараз же йди і зроби мені тридцять два! Ні! Краще зроби шістдесят чотири!

Сержант Колон потирав перенісся. «Ми живі, — подумав він. — Троль образив ґнома перед натовпом ґномів. Вуглеморд… так, Вуглеморд… порівняно з ним, Щебінь — мале дитя… Вуглеморд вільний і навіть тепер вартовий. Морква натовк пику писок Майонезові. Морква сказав, що ми все з’ясуємо до завтра, а вже темно. Але ми досі живі. Капрал Морква — божевільний».

Гавкайте на них, собаки! Від цієї спеки ми всі втрачаємо розум.

Анґва слухала, як виють інші собаки, і думала про вовків.

Вона кілька разів бігала зі зграєю вовків, тому багато про них знала. Ці собаки не були вовками. Вовки взагалі були мирними і досить простими істотами. Взагалі вожак зграї був схожий на Моркву. Морква так же гармоніював із містом, як міг би гармоніювати і з густими лісами.

Собаки розумніші за вовків. Вовкам не потрібен розум. У них є інші засоби для виживання. Але собаки… розумом їх наділили люди, хотіли вони цього чи ні. Вони, звичайно, жорстокіші за вовків. Цим їх також наділили люди.

Великий Фідо перетворив свою групу бродячих псів у те, що, як міг подумати невіглас, було вовчою зграєю. Своєрідна пухнаста машина для вбивства.

Вона озирнулася.

Великі собаки, маленькі собаки, товсті собаки, худі собаки. Вони всі дивилися на пуделя, що говорив, і їхні очі мерехтіли божевільним світлом.

Про Долю.

Про Дисципліну.