Невдахи поділяються на таких, які нікому не потрібні, і таких, котрі нікого не потребують. У п’ятнадцять Софія дійшла висновку, що її батькові вдається одночасно належати до обох різновидів невдах. А у вісімнадцять вона присягнула найволохатішому й найвпливовішому зі своїх ведмедиків, що ніколи і нізащо не перетвориться на невдаху.
Що не питиме буряківку на смердючій кухні, не читатиме радянської фантастики, друкованої на сірому папері, і ніколи не буде колекціонувати значків. Ані на защіпках, ані на закрутках. І тим більше, не запрошуватиме до себе несвіжого вигляду приятелів, що оплакують якісь давно здані на брухт автоматичні лінії, переповідають вчорашні випуски телевізійних новин та крадуть чайні ложки.
Розгорнутий варіант присяги також передбачав: повне уникнення як інженерної (батькової), так і педагогічної (маминої) освіти, принципову неможливість одруження з безквартирним і безмашинним, абсолютне дистанціювання від усіх типів, видів і підвидів неформалів, а також ідейну неприйнятність статевого життя із жлобами, не готовими (або нездатними) забезпечити свою дівчину модним одягом, фірмовим взуттям та дорогими прикрасами.
У рік прийняття присяги улюбленим словом Софії був «ресурс». Її найближча подруга Тася не стомлювалась повторювати: «У нас, Зосько, є аж два моцні ресурси. Перший — наша свіжість (так вона узагальнювала переваги юного віку). Другий — довгі ноги (так вона позначала зовнішність, максимально наближену до модельної). Це не фуфло, Зосько, це дорого коштує. Дуже дорого. Не можна просрати такі ресурси».
Мамине трюмо свідчило, що подруга мала рацію. У ньому Софія бачила симпатичну юну біксу з м’яким попелястим волоссям, широко рознесеними загадковими очима, пласким животиком і ногами, які нічим не поступались нижнім кінцівкам Даяни Крюгер або Кари Делевінь.
Отже, ресурси були.
Це формувало настрій.
Того дня передбачалися дві безпросвітно нудні пари з матеріалознавства. Тому, коли Тася сказала «не йдемо», у Софії не знайшлось жодного заперечення.
— У парк? — уточнила вона.
— На нашу лавочку, — кивнула Тася, звертаючи від брами навчального закладу.
— Гроші є?
— Є.
Тася поплескала по кишенях джинсовки.
— Невже ресурс спрацював? — здивувалась донька інженера. Від початку їхнього знайомства не було такого, щоби в Тасі водилися гроші. Старша із трьох доньок розведеної поштарки, у фінансових питаннях вона зазвичай покладалася на дружнє коло.
