Мені стає сумно. Втім, відразу ж відганяю від себе цей стан, даючи подумки людям право бути такими, як вони є. «Да єбісь оно коньом» - сказав би в такому випадку Льоша Согомонов.
Після того разу ми вже нікуди не ходили вчотирьох. То нас із Майнесом розбирала колосальна лінь, і ми валялися догори дригом кожен на своїй канапі, то Мінна погано себе почувала. Згодом вона взагалі перестала до нас озиватися. Як і в будь-якої порядної відданиці, в неї був Хлопець і Жіночі Журнали для повнометражного спілкування.
- Бє. Таких журналів навіть моя мама ніколи не читала! - шепоче, щойно прибігши з ванної й попередньо надибавши там Finish Women’s Magazine [69], Майнес. Я здушено гигикаю. Моя мама тоже не преться від такого шита.
- Ну, as long as they’re happy [70]… - Майнес піднімає брови і засмоктує свою посмішку досередини рота. Виходить якась така дурно-кроєна пиця. Я стукаю його по носі - лице знову стає нормальним.
– Атож. Дай, Боже, щістя… - зітхаю й погоджуюся я.
Кажись, у цій дівчині, попри читку жєн-ского непотребу, збулося найголовніше з жахіть попереднього мені покоління X -
ВОНИ ЧИТАЮТЬ КАТАЛОГ «ІКЕА» [71] В ТУААЕТІ.
Вони з Аско. Бо думаю, він також. Бо хоче залишити цю Берлінську панківську квартиру і переїхати з нею в пенсійні Гельсінкі. Скорбота моя безмежна.
Ми з Майнесом га-а-автоматично попадаємо в Міннину немилість. Я - одразу ж і остаточно після того, як розповідаю Аскові про свої успіхи за минулий рік (під час показу дружбанові відео з мого компа її Високість демонстративно «не цікавляться»: встають і йдуть чесати довге волосся круглою щіткою. Фак - ну чому всі тьоли моїх друзів такі до смішного однакові?! В них ще в усіх, як на сміх, А-подібні фігури. Може, вони почуваються невпевнено через практично відсутність грудей?) Майнес робиться персоною нон-ґрата одночасно зі мною. За компанію.
– Чи, може, після того, як я прислав йому sms про те, що ми нікуди не підемо, «бо Ката каже, що в тебе товста дупа».
– Ти таке написав?! От урод.
– Чого?
– Бо класно написав!
– Ги-ги. Думаю, дуже ефективним було би прийти до Аско й запитати: «Ну, що? Як там поживає твоя екс-гьорл-френд і діти?
– Ага. «А ти вже їм дав своє прізвище, чи вони все ще байстрюки?»
– Бу-га-га. Ні, таки пішли, купимо йому Різдвяний подарунок від мого брата - порно-журнал зі старими жінками.
- Уууу. Я думаю, це буде кінець нашої бьютіфул френдшіп [72], - позіхаю я. - Може, просто купимо йому журнал мод і, тикнувши пальцем у найгарнішу модель, скажемо: «Ти ба, твоя екса вже й на обкладинках. А ти так негарно з нею обійшовся! Під час твого останнього приїзду, коли ти мав сказати, що всьо, кіна не буде, все у нас капут, ти запузатив її на третю дитину! Тепер усе її село повстало проти тебе і піде з вендетою».
– Ага. І дівчина та ліпше з Африки, ніж із Сицилії.
– М-да. Бідолашна Сімейка…
Сімейкою ми кликали цього видозміненого Аско з його 28-річною відданицею. М-да, таки біологічні годинники копають у дупу й західноєвропейок, примушуючи їх чимдуж вити гнізда й заставляти їх канапами від ІКЕА. Йой, бідо моя солодка.
Коли ти після київських цін на тайське їдло (100 з копійками гривень за тарілку том-яма [73] на Подолі!) опиняєшся в рядовому тайському ресторанчику в Берліні, зжерти хочеться геть усе. Ти жаднічаєш, набираєш побільше, і щоби там якомога рясніше креветок, кокосового молока, бамбуку і зелених бобів - а патом і ґаваріт: у мєня живот баліт. Так мені мама казала, коли я з голодного переляку на першому курсі поз'їдала геть усе, що було більш-менш органічного в хаті.
Я важу якось страхітливо мало - 45 кг - тож треба напихатися. З такою вагою навіть дайвінг заборонений. Не кажучи вже про те, що я не люблю худих дівчат. А в самої можна анатомію на спині вчити. Або просто чухати об мою спину іншу спину - дуже вже вона в мене рельєфна. Тільки не від м'язів, я ж не дядя-качок.
Мікка - фінський приятель Майнеса - дуже великий і повільний. Як ведмідь із герба Берліна. Цікаво, чи збирають ведмеді морошки на болотах Лапландії? Як і більшість моїх скандинавських знайомих в районі тридцятки, він іще студент.
– Ага. Просто в нас така, ну ду-у-уже складна система навчання, - каже Майнес і регоче.
Мікка вперше стикається з тайською кухнею, я раджу йому «класіку жанра», він ввічливо вислуховує всі мої пояснення до кінця і бере собі щось зовсім інше - вочевидь, найдешевше. І відразу ж забуває назви того, що набрав. Так що, коли офіціантка приносить нам по 3 цілком однакові на вид страви на тарелях, нам доводиться в них копирсатися і нюхати їх, аби розібрати, що є чиє. Щоби Май-несу, не доведи, Деметра, не попало м'ясо, а лише рослинки. Бо буде Майнесу капут.
