Якщо довго дивитися на неї, все всередині напружується, відчувається якийсь ледь помітний тягучий страх. Щось неминуче і водночас нетривке, як сексуальний потяг. В тій смужці, безсумнівно, сходяться плотське кохання і священна смерть.
Можна залишити в ній очі й довіку зостатися сліпим. І з'явиться в тебе після цього внутрішнє
Так дивно. Залишатися в самотньому помешканні того, хто від тебе поїхав. Пустота, що гуляє. Ти-пустота.
Якщо таке стається зранку, ти пробуєш влягтися і заснути. Щоби здобути сон, прикликаєш в організм увесь цинізм, що живе в твоїй лімфі. (Оце я загнула - жовч живе в гної! Ну добре). Але інколи помагає, а інколи й ні. Особливо, коли ти на межі сну і неспання… Коли ти справжній і неприкритий. Коли ти надто туманний і нетривкий для того, щоби твоя public personа змогла обіпертися об тебе і зайняти свою звичну позицію «Сру я на всіх без розбору». Хм. Починаєш так щемливо сумувати. Дивно, не?
Смерть моя настане від води і тільки. Вона вже сьогодні йде за мною слідом крок-у-крок, як прикордонники у Трансільванії.
– М-да, погано я тоді пожартував, - каже Аскольд.
– Коли?… - розсіяно питаю я.
– Ну, тоді, коли в аеропорті після прибуття з Коломбо до Москви спитав тебе, чи не хочеш ти знову стати в чергу на реєстрацію.
. - Я сказала тоді, що хочу… - А я не хотів.
– От бачиш. Смерть мене не хоче поки. Видно, не всі її збуджують молодими.
Варто було затриматися на Захованому Морі бодай на півдня довше, і парому на велику землю ми 6 не дочекалися. Шторм на Балтиці триває вже кілька днів. Мені не відомо нічого про жертви. Точну статистику веде хіба Смужка Туману.
– Тут про тебе такі чутки ходять… - каже О V Аскольд, повернувшись із зустрічі з якоюсь женщіной-пра-адюсерєром.
– Які - «такі»? - не відриваючись від монітора, цікавлюся я.
– Ну, що Ката - сука.
– 1 все? Так це ж правда.
– Ну, загалом, все. Це таке резюме.
– А. І хто каже?
– Всі кажуть.
– То передай всім, що я лягла в ванній на холодні кахлі голяком і плачу.
– А чо' голяком?
– Бо так драматичніше.
Аскольд щось ходить по кімнаті тривожними кругами.
– Що ще казали? - я, канєшно, розумію, що його гризе іще якась холєра.
– Не, нічо.
– Кажи.
– Що ти «грязная»… А я сказав, щоби фільтрували базар.
– Йой, дєкую. Честь мою дєвічью захищав, як міг. Та пішли вони на хуй.
– Точно.
– Коли людиноподібні не можуть сказати, що ти: а) тупа; б) товста; то кажуть, що брудна. Дуже смішно. Про всіх більш-менш достойних тьотьок таке казали.
– Угу. І більш-менш достойні тьотьки на тому робили нефігове промо. Кортні Лав… Та, зрештою, і до неї добігати не треба. Згадаймо лишень, як харили Мадонну…
- Ігі. І де вони тепер - ті святоші фриґідні в своїх футболочках La Coste [81]? Ті, що називали її шльондрою, бездарою і все таке? Напевно, грають в гольф, бо сексу в них уже точно нема [82].
– В той час як завдяки Мадонні багато людей можуть мати секс як такий.
– Ну, це ти вже загнув, але прикольно. Я не хочу, щоби вмерла Мадонна. Це буде значити, що я доросла…
Одна моя знайома сказала колись, що вона - класична «подружка підараса». Бо вона пухкенька, смішно вдягається і не має своїх особистісних проблем. Коли я запитала її, чого ж вона обзиває своїх друзів «підарасами» замість називати їх ввічливо «геї», вона сказала: - А самі так просять. Люблять так. Я тоді подумала, що то такий автостьоб. Та все одно, коли мені ставалося при знайомих геях прохопитися фразкою «От підари!» стосовно якихось людей, я червоніла і кусала себе в роті за щоки.
Так нещодавно ми з Аскольдом і Ноною, моєю сестрою, зайшли були в гості до Алена, мого колєги-бісексуала. (Чомусь вперто не хочеться вірити, що це чарівне створіння - витвір француза й українки - з великими сірими дитячими очима і пухнастим темним волоссям може бути «тіко по мальчіках»).
